91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
02.10.09 Справа № 15/238пд.
за позовом
публічного акціонерного товариства «Луганське регіональне управління автобусних станцій», м. Луганськ
до товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство 10941», м. Луганськ
про врегулювання розбіжностей, що виникли при укладенні договору
Суддя Пономаренко Є.Ю.
Представники сторін:
від позивача - Бочаров Д.М., юрисконсульт, довіреність № 1/1-53 від 13.08.09;
від відповідача - Захарова А.В., директор ТОВ "АТП-10941" згідно наказу № 77-ОК від 04.12.06; Сізонова Ю.В., юрисконсульт, довіреність № 50 від 25.08.09.
До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.
Суть спору: позивачем заявлено вимогу про вирішення розбіжностей, які виникли між сторонами при укладенні договору №33/1 від 01.07.09 року «Про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області», виключивши п.п. 3.4, 3.5 з договору, а п. 2.2.3 та п. 3.1 договору викласти в наступній редакції:
«2.3.3 Організовувати продаж квитків населенню та надавати інші станційні послуги.
3.1.Плата Товариству за надання послуг Перевізнику складає 15% (з урахуванням податку на додану вартість у розмірі 20%) від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків через каси Товариства (тобто -для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, з урахуванням ПДВ, без урахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з Перевізником. За кошти, отримані від реалізації квитків на перевезення багажу, реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) Перевізник сплачує Товариству плату у розмірі 50% (з врахуванням ПДВ у розмірі 20%).
Плата за надання послуг Перевізнику сплачується шляхом утримання Товариством з належних останньому сум коштів, отриманих у результаті продажу квитків».
Представник позивача підтримав позов у повному обсязі.
Представники відповідача проти позову заперечили з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву від 25.08.2009 р. №49. Також, представниками відповідача заявлено клопотання про призначення судової економічної експертизи вартості автостанційних послуг, що надаються позивачем автоперевізникам Луганської області.
Дане клопотання судом відхилено виходячи з наступних підстав. Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору у даній справі немає необхідності у призначенні експертизи. Крім того, враховується, що висновок експерта жодним чином не може вплинути на підстави, за яких судом приймається рішення про відмову у задоволенні позову.
Встановивши нижченаведені фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.
Позивач володіє та користується цілісним майновим комплексом структурного підрозділу -об'єднання автостанцій Луганського обласного автотранспортного управління на підставі договору оренди державного майна від 21.09.2004р., укладеного з регіональним відділенням Фонду державного майна України по Луганській області.
Так, позивач надає автостанційні послуги пасажирам та перевізникам.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство 10941»займається підприємницькою діяльністю по перевезенню пасажирів.
Між товариством з обмеженою відповідальністю «Луганське регіональне управління автобусних станцій»(правонаступником якого є підприємство позивача) та відповідачем у справі 02.01.2007 р. укладено договір №33/1 «Про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області».
Згідно п 2.3. Статуту публічного акціонерного товариства «Луганське регіональне управління автобусних станцій»Товариство є правонаступником товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське регіональне управління автобусних станцій».
Вказаний договір відповідно до п. 9.1. укладено строком з 01 січня 2007 р. по 31.12.2007 р. При цьому, вказаним пунктом договору визначено, що у разі відсутності /за місяць до кінця дії договору/ заяви будь-якої сторони про перегляд умов цього договору, термін його дії автоматично продовжується на наступний рік, і так кожного року вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, що були передбачені договором.
У зв'язку з відсутністю заяв, передбачених п. 9.1. договору, дія даного договору продовжувалася двічі. Отже, договір №33/1 від 02.01.2007 р., укладений між сторонами, є діючим на даний час.
Разом з тим, позивач листом від 02.07.2009 р. №8/4-192 звернувся до відповідача з пропозицією про укладення нового договору з тим же предметом правовідносин, що й раніше укладений та чинний договір №33/1 від 02.01.2007 р.
Строк дії спірного договору визначено сторонами у п. 9.1. з 01 липня 2009 р. по 31 грудня 2009 р. Так, строк дії спірного договору визначено в період дії договору від 02.01.2007 р.
Відповідачем 10.07.2009 р. складено протокол розбіжностей за отриманим від позивача проектом договору. Листом від 10.07.2009 р. протокол розбіжностей направлено позивачу та отримано останнім 14.07.2009 р.
Не дійшовши згоди з усіх умов договору позивач 03.08.2009 р. подав до суду позовну заяву про врегулювання розбіжностей, що виникли при укладенні договору №33/1 від 01.07.2009 р.
Відповідно до ч. 5 ст. 181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
Відповідно до п. 7 ст. 181 Господарського кодексу України якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
За положеннями ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно ч. 1 ст. 32 Закону України «Про автомобільний транспорт» відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором.
Отже, договір, що регулює спірні правовідносини між позивачем та відповідачем, є обов'язковим.
Проте, на період вирішення даного спору в суді між сторонами вже укладено такий обов'язковий договір №33/1 від 02.01.2007 р., який є чинним і на даний час.
За договором, про врегулювання розбіжностей за яким подано позов, що розглядається у даній справі, предмет правовідносин є тим же, що й за чинним на даний час договором від 02.01.2007 р.
Вказані фактичні обставини підтверджується також і поясненнями обох сторін, поданими в судовому засіданні 02.10.2009 р., в яких зазначено наступне: «Договір №33/1 від 02.01.2007 р. було двічі пролонговано, та він є чинним до 31.12.2009 р. Договір №33/1 від 01.07.2009 р. за предметом правовідносин стосується тих же правовідносин, що й за договором №33/1 від 02.01.2007 р.».
Таким чином, між сторонами вже укладено обов'язковий (в розумінні норм ч. 3 ст. 17 та п. 7 ст. 181 ГК України) договір №33/1 від 02.01.2007 р., який є чинним на даний час. Законодавством не передбачено обов'язковості (та можливості взагалі) укладення ще одного договору між тими ж сторонами, з тих же правовідносин та на строк, в який є чинним раніше укладений договір.
Сторонами не доведено припинення договору №33/1 від 02.01.2007 р., як на момент направлення позивачем оферти щодо укладення спірного договору, так і на даний час.
Загальні умови припинення господарських зобов'язань передбачені ст. 202 Господарського кодексу України.
Згідно зазначеної статті:
1. Господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.
2. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.
3. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України ( 435-15 ) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Жодна із вказаних частинами 1 та 2 ст. 202 Господарського кодексу України підстав припинення договору не мала місце у відносинах сторін за договором №33/1 від 02.01.2007 р.
За Цивільним кодексом України питання припинення зобов'язань регламентовано главою 50.
За нормами вказаної глави Цивільного кодексу України теж відсутні підстави вважати припиненими зобов'язання сторін по договору №33/1 від 02.01.2007 р.
При цьому, окремо слід відзначити, що відповідно до ч. 2 ст. 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
Укладення спірного договору не є новацією по відношенню до договору №33/1 від 02.01.2007 р.
Під новацією слід розуміти заміну сторонами зобов'язання щодо предмета і способу виконання.
У даному випадку спірний (новий) договір не змінює предмет та спосіб виконання, передбачені договором №33/1 від 02.01.2007 р.
Тому, відсутні правові підстави вважати припиненим договір №33/1 від 02.01.2007 р. з моменту укладення договору щодо врегулювання розбіжностей, за яким подано позов, що розглядається у даній справі.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 ЦКУ одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства.
Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.
Таким чином, на даний час договір №33/1 від 02.01.2007 р. є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи чинність на даний час договору від 02.01.2007 р. слід зазначити, що є неприпустимим явищем паралельна дія одночасно двох договорів між тими ж сторонами та за тим же предметом регулювання.
Реорганізація підприємства не є підставою припинення договору та укладення нового договору. Чинний договір є обов'язковим для правонаступника сторони.
Згідно ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Також, відповідно до ч. 1 ст. 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.
Сторонами не досягнуто домовленості про припинення дії договору №33/1 від 02.01.2007 р. ні з вказівкою на чіткий термін, який би передував початку строку дії спірного договору (проект договору №33/1 від 01.07.2009 р.), ні з вказівкою на подію, як то укладення нового договору. Так, з цього приводу відсутні положення в договорі №33/1 від 02.01.2007 р., в проекті договору №33/1 від 01.07.2009 р. та не укладено додаткову угоду до договору №33/1 від 02.01.2007 р. чи інший правочин.
На підставі викладеного, у зв'язку з тим, що на час вирішення спору в суді між сторонами є діючим договір №33/1 від 02.01.2007 р., який є обов'язковим для виконання сторонами, у суду відсутні підстави розгляду по суті розбіжностей, що виникли при укладенні договору, проект якого датовано 01.07.2009 р., та відповідно у задоволенні позову про вирішення розбіжностей слід відмовити.
Разом з тим, слід зазначити, що сторони не позбавлені права: укласти договір зі строком дії, який починатиметься після закінчення строку дії договору №33/1 від 02.01.2007 р., або вирішувати у встановленому законодавством порядку питання про внесення змін до чинного договору №33/1 від 02.01.2007 р. (внесення змін до чинного договору як за своєю правовою природою, так і за порядком відрізняється від укладення нового договору).
Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України здійснені позивачем судові витрати у складі: 85 грн. державного мита, а також 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На підставі викладеного, керуючись, ст. ст. 44, 47, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати у складі: 85 грн. 00 коп. державного мита, а також 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на позивача.
Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Рішення підписано 06.10.2009 р.
Суддя
Є.Ю. Пономаренко