91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
10.09.09 Справа № 8/170пд
За позовом Публічного акціонерного товариства «Луганське регіональне управління автобусних станцій», м. Луганськ,
до Відкритого акціонерного товариства «Антрацитівське автотранспортне підприємство 10918», м. Антрацит Луганської області, -
про врегулювання розбіжностей спірних умов договору
Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,
при секретарі судових засідань Качановській О.А.,
в присутності представників сторін:
від позивача -Бочаров Д.М. -юрисконсульт, - довіреність №1/1-53 від 13.08.09 року; Павленко Н.В. -юрисконсульт, - довіреність №1/1-77 від 28.08.09 року;
від відповідача -Федаш М.М. -юрисконсульт, - довіреність №7 від 02.01.09 року, -
розглянувши матеріали справи, -
суть спору: позивач просить:
вирішити розбіжності, які виникли між сторонами за цим спором при укладенні договору №2/1 від 01.07.09 року - про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області між Публічним акціонерним товариством «Луганське регіональне управління автобусних станцій»(далі -ПАТ «ЛРУАС», Товариство) та Відкритим акціонерним товариством «Антрацитівське АТП-10918»(далі -ВАТ «АТП-10918», Перевізник), - шляхом викладення пунктів 2.1.5; 5.2.1, 5.2.4 договору у редакції позивача, та виключення з нього пунктів 4.2.4 та 5.1.4;
покласти на відповідача судові витрати.
На підставі ст.77 ГПК України:
розгляд справи було відкладено з 14 серпня до 04 вересня 2009 року -з метою надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази;
оголошено перерву у судовому засіданні з 04 вересня до 10 вересня 2009 року -з тією ж метою.
До початку судового засідання, призначеного на 10.09.09 року, представники сторін звернулися до суду з клопотанням про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке не суперечить вимогам ст.ст.4-4,22 та 81-1 ГПК України, а тому його задоволено судом.
Представник позивача позов підтримав у повному обсязі, посилаючись на його нормативну та документальну обґрунтованість, та просить суд:
1) викласти у редакції позивача наступні пункти договору №2/1 від 01.07.09 року:
пункт 2.1.5:
«2.1.5.Здійснювати посадку пасажирів у автобус тільки при наявності квитків на проїзд та перевезення багажу», -
мотивуючи це тим, що відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України від 05.04.01 року №2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт»(далі -ЗУ №2344-ІІІ) документом для перевезення пасажира є квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду -посвідчення особи встановленого зразка). Згідно ч.10 п. 145 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України 18.02.97 року за №176, перевізник здійснювати перевезення пасажирів з квитками і пасажирів, яким згідно із законодавством надано пільги щодо плати за проїзд;
пункт 5.2.1:
«5.2.1. За зрив рейсу з автостанції формування перевізник сплачує Товариству штраф за кожний зірваний рейс у приміському сполученні -10 грн., у міжміському -20 грн., у міжнародному -30 грн.», -
мотивуючи це тим, що згода між сторонами стосовно розміру штрафних санкцій фактично мається, тобто основний зміст пункту узгоджено, а перелік форс-мажорних обставин, за наявності яких сторони звільняються від відповідальності, встановлено пунктом 8.1 цього договору. У разі настання форс-мажорних обставин Товариство не може нести відповідальності за зірваний з вини Перевізника рейс;
пункт 5.2.4:
«5.2.4.В разі невиконання рейсу, в результаті чого товариство відшкодувало пасажирам згідно чинного законодавства заподіяні матеріальні і моральні збитки, - сплачує Товариству відшкодування суми у повному обсязі згідно з діючим законодавством», -
мотивуючи це тим, що відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України (далі -ГКУ) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Тобто, у разі невиконання рейсу перевізником, в результаті чого товариство відшкодувало пасажирам згідно чинного законодавства заподіяні матеріальні та моральні збитки, відповідач повинен відшкодувати суму у повному обсязі.
Статтями 1166-1167 Цивільного кодексу України (далі -ЦКУ) також передбачено відшкодування збитків стороною, яка їх завдала;
2)виключити з тексту договору наступні пункти, запропоновані відповідачем:
пункт 4.2.4:
«4.2.4.В разі несплати штрафу у строк, передбачений п.6.3 договору, стягуються штрафні санкції з Товариства у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день несплати», -
при цьому позивач мотивує свої вимоги тим, що згідно ч.3 ст. 231 ГКУ штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором;
пункт 5.1.4:
«5.1.4.В разі незавантаження автобуса пасажирами більш, ніж на 10% від місткості автобусу, Товариство сплачує перевізникові штраф у сумі вартості непроданих 10% місткості автобусу місць», -
мотивуючи свою вимогу тим, що відповідно до ст. 180 ГКУ договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Штрафна санкція, запропонована Перевізником, не передбачена жодним нормативно-правовим актом, тому включення вищезазначеного пункту у договір здійснюється тільки за волевиявленням сторін.
Представник відповідача позов не визнав (відзив на позов від 10.08.09 року за вих. №560), вважаючи його незаконним та необґрунтованим, та запропонував:
1)викласти у запропонованій відповідачем редакції:
пункт 2.1.5 (у протоколі розбіжностей цей пункт перевізником був помилково вказаний як п.2.2.9):
«2.1.5.Здійснювати посадку пасажирів у автобус при відправленні з автовокзалу, автостанції тільки при наявності квитків на проїзд та перевезення багажу», -
мотивуючи це тим, згідно п.115 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою КМУ від 18.02.97 року №176 (далі -Правила №176), перевізник має право продавати квитки самостійно; а також: продаж квитків може здійснюватися водієм автобусу у разі відсутності у населеному пункті автостанції або агентства з продажу квитків, а також після закриття квитково-касової відомості на автостанції;
пункт 5.2.1:
«5.2.1. За зрив рейсу з автостанції формування перевізник сплачує Товариству штраф за кожний зірваний рейс у приміському сполученні -10 грн., у міжміському -20 грн., у міжнародному -30 грн. За зрив рейсу з автостанції формування з поважної причини: бездоріжжя, вибоїни на автовокзалах, автостанціях та незабезпечення безпеки руху територією автовокзалів, автостанцій та інше, ДТП штрафна санкції до Перевізника не застосовуються, а збитки від зриву рейсу Перевізнику сплачує Товариство», -
посилаючись при цьому на те, що форс-мажорні обставини, визначені договором, не передбачають поломку автобуса внаслідок незадовільного стану проїжджої частини як на трасі «Луганськ-Антрацит», так і на самій автостанції, зупинку автобуса працівниками ДАІ, відсутність паливно-мастильних матеріалів та іншого. Оскільки сторони за спірним договором мають тривалі договірні правовідносини, Перевізник добре обізнаний (та надав до справи документальні докази) щодо того, що Товариство за іншими договорами неодноразово спрямовувало на адресу Перевізника претензії з вимогою сплатити штраф за зрив рейсу та т.і., ігноруючи при цьому наявність факту ожеледиці, бездоріжжя і т.д.;
пункт 5.2.4:
«5.2.4.В разі невиконання рейсу з поважної причини: технічна несправність, стихійне лихо, бездоріжжя, страйки, відсутність паливно-мастильних матеріалів, ожеледиця, ДТП штрафні санкції до перевізника не застосовуються», -
обґрунтовуючи свою позицію цілком аналогічно, як і щодо вищезгаданого пункту 5.2.1;
2)доповнити договір пунктами:
пункт 4.2.4:
«4.2.4.В разі несплати штрафу у строк, передбачений п.6.3 договору, стягуються штрафні санкції з Товариства у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день несплати», -
посилаючись на те, що позивач у тексті договору практично усю відповідальність за порушення умов договору покладає на Перевізника, не враховуючи те. що у договорі не можуть бути передбачені різні відсоткові ставки, а пунктом 5.2 договору встановлена різна відповідальність, з вказаними сумами;
пункт 5.1.4:
«5.1.4.В разі незавантаження автобуса пасажирами більш, ніж на 10% від місткості автобусу, Товариство сплачує перевізникові штраф у сумі вартості не проданих 10% місткості автобусу місць», -
мотивуючи це тим, що, на його думку, Товариство «вважає себе якимось контролюючим органом, тому у всьому договорі вказує лише на відповідальність Перевізника у разі, якщо Товариство несе якісь збитки, але забуває, що в разі поломки автобуса Перевізник несе більші збитки, тому що виникає потреба в його ремонті, заміні частин, мастила та іншого, ще й до того оплатити роботу автостанції, не зрозуміло, з якого нормативного акту видуманої суми штрафу».
У судовому засіданні сторони не дійшли згоди щодо врегулювання вищевикладених розбіжностей.
І.Заслухавши представників сторін, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, суд дійшов наступного.
Публічне акціонерне товариство «Луганське регіональне управління автобусних станцій» (далі -ПАТ «ЛРУАС»), позивач у справі, є суб'єктом підприємництва, який володіє автостанціями, розташованими на території Луганської області, та здійснює діяльність щодо надання автостанційних послуг пасажирам і перевізникам; воно є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю ««Луганське регіональне управління автобусних станцій».
Згідно п.3.2 статуту товариство предметом своєї діяльності обрало (у тому числі) діяльність автомобільного регулярного транспорту; функціонування інфраструктури автомобільного та міського транспорту та ін.
Відповідач Відкрите акціонерне товариство «Антрацитівське автотранспортне підприємство 10918»(далі -ВАТ «ААТП-10918», Перевізник) згідно п.3.2 свого статуту предметом своєї діяльності (у тому числі) обрав діяльність автомобільного регулярного транспорту, діяльність нерегулярного пасажирського транспорту та ін.
На здійснення вказаної діяльності перевізник 03.07.07 року у встановленому чинним законодавством порядку отримав ліцензію Міністерства транспорту та зв'язку України АВ №337429, термін дії якої -з 03.07.07 року по 02.07.12 року.
Товариство, керуючись ст. 181 Господарського кодексу України (далі -ГКУ) та бажаючи укласти новий договір №2/1 про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області, - склало його проект від 01.07.09 року та у супроводі листа від 01.07.09 року за вих. №8/4-191 спрямувало на адресу Перевізника, запропонувавши підписати його, - при цьому у листі надано пояснення причин укладення нового договору: у зв'язку з реорганізацією Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське регіональне управління автобусних станцій».
Отримавши проект договору, Перевізник підписав його, але склав протокол розбіжностей, згідно якому він:
не погодився з редакцією пунктів 2.1.5; 5.2.1 та 6.4, запропонованою Товариством ;
запропонував доповнити договір пунктами 4.2.4 та 5.1.4 у власній редакції.
У супроводі листа від 07.07.09 року за вих. №524 примірник договору №2/1 від 01.07.09 року та протокол розбіжностей до нього були спрямовані на адресу Товариства.
Товариство, отримавши згадані документи, звернулося з цим позовом до суду.
ІІ.Заслухавши представників сторін, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до ст. 32 Закону України від 05.04.01 року №2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт»відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власником автостанцій визначаються договором, який є обов'язковим.
Тобто, укладення спірного договору між сторонами за позовом є обов'язковим.
У розрізі окремих пунктів спір підлягає вирішенню наступним чином.
1)Пункт 2.1.5 договору підлягає викладенню у редакції відповідача, а саме:
«2.1.5.Здійснювати посадку пасажирів у автобус при відправленні з автовокзалу, автостанції тільки при наявності квитків на проїзд та перевезення багажу», - оскільки згідно п.115 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою КМУ від 18.02.97 року №176, перевізник має право продавати квитки самостійно; продаж квитків може здійснюватися водієм автобусу у разі відсутності у населеному пункті автостанції або агентства з продажу квитків, а також після закриття квитково-касової відомості на автостанції.
Інша редакція цього пункту договору може призвести до ущемлення прав як Перевізника, так і громадян, які бажають скористатися його послугами.
2) Пункт 5.2.1 підлягає викладенню у редакції позивача, а саме:
«5.2.1. За зрив рейсу з автостанції формування перевізник сплачує Товариству штраф за кожний зірваний рейс у приміському сполученні -10 грн., у міжміському -20 грн., у міжнародному -30 грн.», - при цьому суд виходить з того, що:
питання відповідальності сторін за договором у разі його невиконання або неналежного виконання врегульовано пунктами 5.1-5.1.3 та 5.2-5.2.5 розділу 5 договору, а у разі відсутності домовленості у цій частині - чинним законодавством України;
перелік форс-мажорних обставин сторони визначили у п.8.1 розділу 8 договору, зміст якого не є предметом спору по цій справі.
3) пункт 5.2.4 підлягає викладенню у редакції позивача, а саме:
«5.2.4.В разі невиконання рейсу, в результаті чого товариство відшкодувало пасажирам згідно чинного законодавства заподіяні матеріальні і моральні збитки, - сплачує Товариству відшкодування суми у повному обсязі згідно з діючим законодавством», - при цьому суд виходить з того, що:
згідно ст. 224 ГКУ учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Тобто, у разі невиконання рейсу перевізником, в результаті чого товариство відшкодувало пасажирам згідно чинного законодавства заподіяні матеріальні та моральні збитки, відповідач повинен відшкодувати суму у повному обсязі;
статтею 1166 ЦКУ встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом;
статтею 1167 ЦКУ передбачено підстави для відшкодування моральної шкоди, у тому числі: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала;
перелік форс-мажорних обставин сторонами встановлено у п.8.1 розділу 8 договору.
4)Пункт пункт 4.2.4 («4.2.4.В разі несплати штрафу у строк, передбачений п.6.3 договору, стягуються штрафні санкції з Товариства у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день несплати») - підлягає виключенню з договору, - оскільки питання відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони врегулювали у розділі 5 спірного договору, а у випадках, не врегульованих договором, вони зобов'язалися діяти у відповідності до чинного законодавства (п.7.3 договору), - тобто відповідно до ч. 6 ст. 231 ГКУ, статтей 610-611, 622-625 ЦКУ.
5) пункт 5.1.4 («5.1.4.В разі незавантаження автобуса пасажирами більш, ніж на 10% від місткості автобусу, Товариство сплачує перевізникові штраф у сумі вартості непроданих 10% місткості автобусу місць»), - підлягає виключенню з договору, оскільки Перевізник не надав нормативного та документального обґрунтування підстав для його внесення до договору.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що позивач у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством України, частково довів законність та обґрунтованість своїх вимог та заперечень; доводи відповідача на обґрунтування своїх вимог та заперечень суд вважає доведеним також частково - лише щодо змісту пункту 2.1.5.
Відповідно до ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог, а саме: державне мито у сумі 68,00 грн. (85,00 грн. : 5 х 4), а витрати на інформаційно-технічне забезпечення позову -у сумі 94,40 грн. (118,00 грн. : 5 х 4).
Решта позовних вимог покладаються на позивача.
Судом встановлено, що позивач припустився надмірної сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
На підставі платіжного доручення №1903 від 24.07.09 року позивач сплатив витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 315,00 грн. (а.с.9).
Датою звернення до суду є 29.07.09 року (а.с.2-5).
08.07.09 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №693 «Про скасування постанови КМУ від 14.04.09 року №361 «Про внесення змін до розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ»(набрала чинності з 14.07.09 року), згідно якій розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу встановлено на рівні 118,00 грн.
Таким чином, сума надмірної сплати вищеназваних витрат становить 197,00 грн. (315,00 грн. -118,00 грн.) та підлягає поверненню з Державного бюджету України на користь платника.
На підставі викладеного, ст. 32 Закону України від 05.04.01 року №2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт»; ст.ст.610-611,622-625,649,1166-1167 Цивільного кодексу, ст. 231 Господарського кодексу України, керуючись ст. ст.4-3,32-34,36,443,44,47-1,49 та 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Врегулювати розбіжності за договором №2/1 про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області від 01.07.09 року між Публічним акціонерним товариством «Луганське регіональне управління автобусних станцій», ідентифікаційний код 33009052 (Товариство), та Відкритим акціонерним товариством «Антрацитівське автотранспортне підприємство 10918», ідентифікаційний код 03113272 (Перевізник), - виклавши:
2.1.У редакції позивача:
пункт 5.2.1:
«5.2.1. За зрив рейсу з автостанції формування перевізник сплачує Товариству штраф за кожний зірваний рейс у приміському сполученні -10 грн., у міжміському -20 грн., у міжнародному -30 грн.»;
пункт 5.2.4:
«5.2.4.В разі невиконання рейсу, в результаті чого товариство відшкодувало пасажирам згідно чинного законодавства заподіяні матеріальні і моральні збитки, - сплачує Товариству відшкодування суми у повному обсязі згідно з діючим законодавством»;
2.2.У редакції відповідача:
пункт 2.1.5:
«2.1.5.Здійснювати посадку пасажирів у автобус при відправленні з автовокзалу, автостанції тільки при наявності квитків на проїзд та перевезення багажу»;
2.3.Виключити з договору запропоновані Перевізником пункти 4.2.4 та 5.1.4.
3.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Антрацитівське автотранспортне підприємство 10918», ідентифікаційний код 03113272, яке знаходиться за адресою: місто Антрацит, вул. Петровського,75-а Луганської області, - на користь Публічного акціонерного товариства «Луганське регіональне управління автобусних станцій», ідентифікаційний код 33009052, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Оборонна, 101, - судові витрати, а саме: державне мито у сумі 68 (шістдесят вісім) грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 94 (дев'яносто чотири) грн. 40 коп.; видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5.Решту судових витрат покласти на позивача.
6.Повернути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Луганське регіональне управління автобусних станцій», ідентифікаційний код 33009052, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Оборонна, 101, - надмірно сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 197 (сто дев'яносто сім) грн. 00 коп.
Підставою для повернення вказаної суми коштів є примірник цього рішення, скріплений підписом судді та гербовою печаткою господарського суду Луганської області.
Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 10.09.09 року за згодою представників сторін оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.
Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду у той же термін.
Рішення складено у повному обсязі та підписано -14 вересня 2009 року.
Суддя А.П.Середа