06 жовтня 2009 р. № 15/148
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Рівненської міської ради
на рішенняЛьвівського апеляційного господарського суду від 10.03.2009
у справі№15/148
за позовом приватного підприємця ОСОБА_1
доРівненської міської ради
провизнання права власності на об'єкт самочинного будівництва
До початку судового засідання від приватного підприємця ОСОБА_1 надійшло клопотання (у формі телеграми від 05.10.2009) про відкладення розгляду справи з причин хвороби заявника. Вказане клопотання підлягає відхиленню з тих мотивів, що ст.28 Господарського процесуального кодексу України не обмежує кількість представників сторін у судовому процесі, а наявна у справі копія довіреності від 17.01.2007 (а.с.52) переконливо свідчить про те, що іншими повноважними представниками приватного підприємця ОСОБА_1 на даний час є також адвокати ОСОБА_2, ОСОБА_3., ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, доказів поважності причин неявки яких у судове засідання касаційної інстанції позивачем не надано.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 21.01.2009 (суддя Коломис В.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.03.2009 (судді: Юрченко Я.О., Якімець Г.Г., Кордюк Г.Т.), позов задоволено -на підставі ч.3 ст.376 та ст.392 ЦК України визнано за позивачем право на об'єкт самочинного будівництва (кафетерій загальною площею 120,6 кв.м.), який розташований по вул.Соборній,63а в м.Рівне.
Рішення мотивоване тими обставинами, що завершений будівництвом об'єкт є капітальною надбудовою і для його будівництва необхідний був дозвіл власника (замовника будівництва), а не земельна ділянка.
Рівненська міська рада у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, в позові відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а саме ч.2 ст.331, ч.ч.2,3 ст.376, ст.392 ЦК України та положень Закону України "Про планування і забудову територій". Зокрема, скаржник вважає, що підстав для визнання за позивачем права власності на самочинну будівлю не було, оскільки земельна ділянка, на якій побудовано об'єкт, не перебуває ані у власності, ані у користуванні позивача. Відповідно до договору оренди від 04.12.2006 вказана земельна ділянка надана в оренду Управлінню капітального будівництва Рівненського міськвиконкому строком на 3 роки для будівництва житлового кварталу з об'єктами соціально-культурного призначення.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Рівненської області з наступних підстав.
Залишаючи без змін первісне рішення про задоволення позову апеляційний господарський суд виходив з того, що:
31.07.2006р. між позивачем, Управлінням капітального будівництва та ТОВ “Інвестжитлобуд” було укладено договір про дольову участь, згідно з яким позивач зобов'язувався у встановлений договором термін збудувати кафетерій, орієнтовною площею 72м2 (далі - об'єкт), та за власний кошт виконати влаштування елементів благоустрою та малих архітектурних форм скверу М.Несвицької у м.Рівне, на орієнтовну суму 300 тис.грн. Пунктом 2.4 договору передбачено, що позивач по завершенню будівельних робіт та влаштування елементів благоустрою та малих архітектурних форм отримує об'єкт у власність.
Згідно висновку спеціаліста будівельно-технічних експертиз №81125/4 СП від 25.11.2008 об'єкт “Будівництво кафетерію на майдані Марії Несвицької” за адресою: м.Рівне, вул.Соборна, 63а, є завершеним будівництвом. Всі роботи відповідають нормативним вимогам і забезпечують експлуатаційну надійність. Рівень будівельної готовності 100%.
Судом встановлено, що позивач притягувався до адміністративної відповідальності за самочинне будівництво об'єкту. Проте, правопорушення є погашеним, що підтверджується сплатою накладених на позивача штрафних санкцій.
Вказаний об'єкт є капітальною надбудовою, оскільки він збудований на вже існуючій будівлі. Наведений факт також не потребує доведення відповідно до ст.35 ГПК України, оскільки встановлений постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.2007 у справі №14/40. Тому для будівництва об'єкту необхідно було отримати дозвіл власника нижньої будівлі та замовника будівництва (Управління капітального будівництва), а не земельну ділянку, як стверджує відповідач, яка надана в оренду замовнику. Такий дозвіл був отриманий за договором про дольову участь від 31.07.2006.
На момент укладання договору про дольову участь та початку будівельних робіт між Рівненською міською радою та замовником будівництва був укладений договір оренди земельної ділянки від 12.12.2003, на якій знаходиться капітально надбудований об'єкт. Тобто земельна ділянка була надана у встановленому законом порядку для визначеної мети, а саме для будівництва житлового кварталу з об'єктами соціально-культурного побуту. В свою чергу, замовник будівництва договором про дольову участь від 31.07.2006 надав позивачу дозвіл на виконання будівельних робіт по об'єкту.
Викладене в сукупності спростовує доводи скаржника щодо обов'язковості отримання земельної ділянки позивачем для визнання права власності на об'єкт.
Проте, колегія не може погодитися з висновками суду з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.23 Закону України "Про планування і забудову територій" забудова територій полягає в розміщенні та здійсненні будівництва нових об'єктів, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування існуючих об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств (далі - будівництво).
Таким чином, терміном "будівництво" охоплюється як будівництво нових об'єктів так і реконструкція чи перепланування існуючих об'єктів містобудування.
Згідно положень ч.ч.1-5 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник або користувач земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
За цих обставин суду належало з'ясувати, чи вирішував компетентний орган місцевого самоврядування (Рівненська міська рада) за зверненням позивача питання про надання останньому земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно, та чи мали місце заперечення Рівненської міської ради проти визнання за позивачем права власності на самочинно побудоване нерухоме майно.
Однак, суд першої інстанції обмежився лише загальними посиланнями на ст.ст.319,328,331,392 та ч.3 ст.376 ЦК України, не врахувавши при цьому відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів набуття позивачем права власності чи користування на земельну ділянку (договір купівлі-продажу, оренди тощо), на якій власне і знаходиться об'єкт самочинного будівництва.
З матеріалів справи, а саме з договорів оренди земельної ділянки від 12.12.2003 та від 04.12.2006 вбачається, що в період самочинного будівництва та на даний час єдиним законним орендарем земельної ділянки, на якій знаходиться самочинно побудований об'єкт, є Управління капітального будівництва Рівненського міськвиконкому, а не позивач.
Окрім того, з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та позивачем не доведено укладення між ним та Управлінням капітального будівництва Рівненського міськвиконкому договору суборенди стосовно частини земельної ділянки, на якій розташований спірний об'єкт, та у зв'язку з укладенням якого позивач міг би набути статус землекористувача (ст.8 Закону України "Про оренду землі").
Висновок судів попередніх інстанцій про необов'язковість отримання позивачем у користування земельної ділянки для визнання права власності на спірний об'єкт суперечить змісту ч.ч.3,5 ст.376 ЦК України, якою встановлені вичерпні підстави для визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва.
Водночас наявність у позивача дозволу Управління капітального будівництва Рівненського міськвиконкому (замовника будівництва) на виконання будівельних робіт, отриманого в рамках договору про дольову участь від 31.07.2006, не звільняє самочинного забудовника від обов'язку отримання у користування земельної ділянки.
Наведене не виключає самовільне зайняття позивачем земельної ділянки, на якій розташований спірний об'єкт, що залишилося поза увагою судів при вирішенні даного спору.
До того ж, виходячи зі змісту норми ч.5 ст.376 ЦК України обов'язковою передумовою для визнання судом права власності на самочинно збудоване на земельній ділянці нерухоме майно, якщо це не порушує права інших осіб, є наявність у позивача права власності чи користування вказаною земельною ділянкою.
Водночас господарський суд не врахував, що відповідно до положень ст.95 Земельного кодексу України, ч.1 ст.375 ЦК України, ст.25 Закону України "Про оренду землі" навіть тимчасовий землекористувач, з урахуванням умов надання земельної ділянки та її цільового призначення має право споруджувати жилі будинки, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі та споруди лише за умови письмової згоди на це власника (орендодавця). Тобто чинним земельним законодавством орендарю не надано права на самостійну забудову чужої земельної ділянки для власних потреб.
Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про визнання права власності (постанови ВСУ від 03.04.2007 у справі №14/317 та від 12.02.2008 у справі №11/30-07).
Помилковим визнається також висновок апеляційного суду про те, що спірний кафетерій є капітальною надбудовою, збудованою на вже існуючій будівлі (на її нижній частині), та підтвердження цих обставин постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.2007 у справі №14/40, що має преюдиціальне значення для вирішення даного спору, оскільки, по-перше, згідно з висновком спеціаліста будівельно-технічних експертиз №81125/4 СП від 25.11.2008 (а.с.21) кафетерій є одноповерховою прибудованою будівлею, розташованою на першому поверсі. По-друге, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.2007 у справі №14/40 не містить жодних вказівок щодо будівельно-технічного розташування кафетерію на майдані Марії Несвицької за адресою: м.Рівне, вул.Соборна,63а (поверховість, наявність ознак надбудови тощо). По-третє, суб'єктний склад сторін у справі №14/40 та справі №15/148 є різним, оскільки Рівненська міська рада участі у розгляді справи №14/40 не приймала, в зв'язку з чим виходячи з вимог ч.2 ст.35 ГПК України вказана вище постанова не може мати преюдиціального значення при вирішенні спору у даній справі.
Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах, пов'язаних з неправильним застосуванням ст.35 ГПК України (постанова ВСУ від 17.07.2007 у справі №2-2/3508-2006).
За таких обставин, ухвалені в справі судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Разом з тим, колегія не може прийняти до уваги посилання скаржника на необхідність отримання позивачем дозволу на виконання будівельних робіт, передбаченого ст.29 Закону України "Про планування і забудову територій", оскільки такі доводи відповідача свідчать про необґрунтоване застосування до спірних правовідносин норми ст.331 ЦК України, яка визначає загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, яке створене з додержанням вимог закону (тобто при наявності всі необхідних дозволів та актів, передбачених ст.ст.24,29 Закону України "Про планування і забудову територій", ст.18 Закону України "Про основи містобудування") та інших правових актів, однак, не регулює правовий режим самочинного будівництва.
Водночас, поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в ст.376 ЦК України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.
Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва (постанова ВСУ від 12.02.2008 у справі №11/30-07).
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу Рівненської міської ради задовольнити частково.
Рішення господарського суду Рівненської області від 21.01.2009 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.03.2009 у справі №15/148 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
В.Цвігун