23 вересня 2009 р.
№ 15/86-20/48
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Губенко Н.М.
суддів
Барицької Т.Л.
Мирошниченка С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Дочірньої компанії "Газ Україна" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
на постанову
Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 26.05.2009
та на рішення
господарського суду Полтавської області
у справі
№ 15/86-20/48
за позовом
Дочірньої компанії "Газ Україна" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
до
Холдингової компанії "АвтоКрАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства
про
стягнення 3 361 985,90 грн.
у судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача
Лебедюк Ю.А. (дов. №194/10 від 26.12.2008);
- відповідача
Білявський В.В. (дов. №3 від 05.01.2009);
Дочірня компанія "Газ Україна" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі -позивач) звернулась до господарського суду з позовом про стягнення з Холдингової компанії "АвтоКрАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства (далі -відповідач) заборгованості за переданий природний газ, яка утворилась у зв'язку з невиконанням останньою умов договору поставки природного газу № 06/02-903 від 04.07.2002, у розмірі 3 361 985,90 грн., з яких: 3 248 275,00 грн. -основний борг, 43 696,56 грн. - пеня, 9 331,04 грн. -3% річних, 60 683,30 грн. -інфляційні витрати.
Постановою Вищого господарського суду України від 17.12.2008, скасовані прийняті у даній справі судові рішення, а саме: рішення господарського суду Полтавської області, яким в частині стягнення з відповідача основного боргу -провадження припинено у зв'язку зі сплатою останнього, в частині стягнення з відповідача інфляційних збитків, пені та 3% річних -в позові відмовлено, та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду, згідно з якою з відповідача стягнуто інфляційні втрати, пеню та 3% річних; справу направлено на новий розгляд,
Рішенням господарського суду Полтавської області від 09.04.2009 позовні вимоги позивача задоволені частково: за рішенням з відповідача підлягає стягненню інфляційні втрати у сумі 40 846,15 грн., 3% річних у сумі 18 026,33 грн., 1 616,44 грн. державного мита та 112, 19 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в частині стягнення основного боргу -провадження у справі припинено; в частині стягнення з відповідача пені у сумі 43 696,56 грн., інфляційних втрат у розмірі 107 278,68 грн. та 3% річних у розмірі 107 278,68 грн. -відмовлено.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 26.05.2009 вказане рішення суду залишено без змін.
До Вищого господарського суду України із касаційною скаргою звернувся позивач, в якій просить прийняті судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, інфляційних та 3% річних задовольнити у повному обсязі. При цьому скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти доводів касаційної скарги, просить суд прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін, вимоги касаційної скарги без задоволення.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Місцевий господарський суд, задовольняючи частково позовні вимоги позивача, виходив із того, що відповідач, після подання даного позову, сплатив позивачу суму основного боргу у розмірі 3 248 275,00 грн., який виник у зв'язку з невиконанням останнім свого обов'язку, за договором №06/02-903 на постачання природного газу, укладеного між позивачем та відповідачем; у зв'язку з чим, провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу підлягає припиненню на підставі п. 1.1. ст. 80 ГПК України.
В частині стягнення з відповідача інфляційних, пені та трьох відсотків річних за невиконання грошового зобов'язання суд першої інстанції встановив, що позивач, листом №31/10-217 від 19.03.2003 за підписом заступника генерального директора Варги І.І. (який мав повноваження на вчинення таких дій) запропонував відповідачеві здійснити погашення основної заборгованості з розстрочкою до 01.04.2003.
Відповідач своїм листом №780-51/11 від 27.03.2003 погодився на запропоновану пропозицію позивача провести розрахунок до 01.04.2003, у зв'язку з чим, суд прийшов до висновку про внесення змін та доповнень до договору на постачання природного газу у частині подовження строку виконання відповідачем зобов'язання зі сплати за поставлений позивачем природний газ. Враховуючи встановлене, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимоги про стягнення з відповідача пені, інфляційних та 3% річних, нарахованих за невиконання ним грошового зобов'язання до 01.04.2003, а лише задовольнив вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих після 01.04.2003 по 01.03.2004.
Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився із висновками та доводами суду першої інстанції.
Вищий господарський суд України вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Скасовуючи постановою Вищого господарського суду України від 17.12.2008 прийняті у даній справі рішення, суд касаційної інстанції послався на не дослідження судами попередніх інстанцій факту наявності повноважень осіб, які підписували з боку позивача та відповідача листи на розстрочення сплати відповідачем заборгованості до 01.04.2003, оскільки достовірне встановлення цього факту є однією із умов набуття вказаними листами юридичної сили і, відповідно, передумовою для прийняття/ неприйняття судом даних, викладених в зазначених документах, при розгляді даної справи.
Судами при новому розгляді справи, досліджене питання та встановлений факт підписання вказаних листів з боку сторін у справі їх належними представниками, зокрема, з боку позивача -Варгою І.І., який є заступником генерального директора та має повноваження на вчинення таких дій.
Проте, відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Тобто, при новому розгляді та прийнятті судами судових рішень необхідно враховувати не тільки виключно вказівки суду касаційної інстанції, а розглядати справу у повному обсязі, з дотриманням наведених вимог, що ставляться до судових рішень, дослідженням усіх наданих сторонами доказів та доводів, тощо.
Проте, при розгляді даної справи судами попередніх інстанцій та прийнятті оскаржуваних судових рішень, не в повній мірі було дотримано наведеного, що є підставою для скасування прийнятих у даній справі судових рішень, з огляду на таке.
Так, предметом даного позову є стягнення з відповідача (боржника) суми основного боргу за поставлений позивачем газ, а також інфляційних, пені та 3% річних за порушення виконання грошового зобов'язання за договором на постачання газу, укладеного між сторонами.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач після подання позивачем даного позову сплатив суму основної заборгованості, у зв'язку з чим судом першої інстанції, із яким погодився і суд апеляційної інстанції, правомірно припинено провадження у цій частині на підставі ч. 1-1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Отже, не вирішеним залишилось питання наявності/відсутності/ підстав для стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних за порушення виконання грошового зобов'язання, а також період за який стягуються вказані нарахування (тобто, коли мало бути виконане основне грошове зобов'язання /за умовами договору/ та коли фактично було виконане).
Умовами договору на постачання природного газу передбачено, що за несвоєчасне виконання зобов'язання відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки, що діяла в період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, про стягнення якої, зокрема, подано даний позов, а також про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Судами встановлено, що умовами договору було передбачено виконання відповідачем грошового зобов'язання зі сплати за поставлений позивачем газ до 10 числа місяця наступного за звітним, а також встановлено, що заявлена позивачем до стягнення з відповідача заборгованість виникла за поставлений у липні-грудні 2002 року газ, за який відповідач частково розраховувався.
Крім того, судами встановлено, що сторони, шляхом обміну листами фактично внесли зміни до укладеного між ними договору в частині проведення розрахунків та погодили остаточну дату проведення розрахунків -до 01.04.2003, у зв'язку з чим, відмовили у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних та пені, заявлених до вказаної дати, із чим суд касаційної інстанції погодитися не може.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 154 ЦК УРСР договір може укладатися як шляхом складання одного документу, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами підписаними стороною, яка їх надсилає.
Пунктом 10.3 договору № 06/02-903 від 04.07.2002 сторони погодили, що всі зміни і доповнення до договору повинні бути зроблені в письмовій формі і підписані повноважними представниками сторін.
Згідно зі ст.. 155 ЦК УРСР коли пропозицію укласти договір зроблено з зазначенням строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.
Стаття 156 ЦК Української РСР передбачає, що коли пропозиція укласти договір зроблена усно без зазначення строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо друга сторона негайно заявила особі, яка зробила пропозицію, про прийняття такої пропозиції.
Якщо така пропозиція зроблена в письмовій формі, договір вважається укладеним, коли відповідь про прийняття пропозиції одержана протягом нормально необхідного для цього часу.
Отже, враховуючи приписи наведеної норми, яка безпідставно не була застосована судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи, судам при вирішенні даної справи в частині з'ясування питання внесення сторонами змін у договір щодо строку (дати) погашення відповідачем заборгованості, слід було з'ясувати та достеменно встановити, чи направляв відповідач позивачу лист від 27.03.2003 №780-51/11 та чи отримував позивач, відповідно, цей лист, яким, відповідач прийняв пропозицію позивача щодо погашення заборгованості з розстрочкою до 01.04.2003.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, доповнення до апеляційної скарги від 22.05.2008 №31/10-4785, позивач неодноразово наголошував на тому, що він вказаний лист від 27.03.2003 №780-51/11 від відповідача не отримував та не знав, чи прийняв відповідач пропозицію про сплату заборгованості до 01.04.2003, проте, судом апеляційної інстанції, даним доводам сторони не надано належної оцінки, не перевірено та не наведено будь-яких обґрунтувань їх відхилення, що свідчить про неповне встановлення обставин справи.
Отже, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.
Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11110 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ Україна" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 26.05.2009 та рішення господарського суду Полтавської області від 09.04.2009 у справі № 15/86-20/48 скасувати в частині стягнення з Холдингової компанії "АвтоКрАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства 40 846,15 грн. інфляційних втрат, 18 026,33 грн. -3% річних, 1 616,44 грн. держмита, 112,19 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також в частині відмови в задоволенні вимог про відшкодування пені у розмірі 43 696,56 грн., інфляційних втрат у розмірі 107 278,68 грн., 3% річних у розмірі 19 985,82 грн. і в цій частині справу направити на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.
В іншій частині судові рішення залишити без змін.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді: Т.Л. Барицька
С.В. Мирошниченко