61022, м.Харків, пр.Леніна, 5
іменем України
03.09.2015 Справа № 905/539/15
Господарський суд Донецької області у складі:
головуючий - суддя Харакоз К.С.,
при секретарі судового засідання Фроловій Т.С.
розглянувши матеріали позовної заяви Прокурора міста Краматорська в інтересах держави в особі Краматорської міської ради, Донецька область,
до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.Краматорськ, Донецька область,
про зобов'язання припинити користування територією (об'єктом благоустрою) та звільнити її від малої архітектурної форми, -
За участю:
від прокуратури Харківської області прокурор Хряк О.О. (посвідчення №028256);
представник позивача не з'явився;
представник відповідача не з'явився;
Прокурор міста Краматорська звернувся до господарського суду Донецької області в інтересах держави в особі Краматорської міської ради, Донецька область, до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.Краматорськ, Донецька область, про зобов'язання припинити користування територією (об'єктом благоустрою) та звільнити її від малої архітектурної форми. Позовні вимоги прокурора ґрунтуються на зобов'язаннях відповідача, що виникають в наслідок припинення строку дії договору особистого строкового сервітуту від 18.11.2010р., укладеного між відповідачем та Краматорською міською радою об'єктом якого є територія (об'єкт благоустрою) в м.Краматорську на перехресті вул. Героїв Союзу та вул.Курортній, площею 7,70 кв.м.
13.07.15р. до суду надійшли письмові пояснення позивача, в яких зазначено, що відповідно до Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2009р. №982 для провадження підприємницької діяльності, встановлювалась можливість укладання договору особистого строкового сервітуту для розміщення малої архітектурної форми. Зазначає, що відповідно вказаної постанови між позивачем та відповідачем був укладений договір особистого строкового сервітуту. Строк дії договору закінчився, у зв'язку з чим на адресу відповідача був направлений лист з вимогою припинити користування територією та звільнити її від малої архітектурної форми.
Ухвалою суду від 30.06.2015р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 14.07.2015р.
Ухвалами суду від 14.07.2015р. та від 28.07.2015р. у зв'язку з необхідністю отримання додаткових документів, розгляд справи відкладався на 28.07.2015р. та на 19.08.2015р. відповідно.
Ухвалою суду від 19.08.2015р. розгляд справи було відкладено на 03.09.2015р., строк розгляду спору продовжено на 15 днів до 09.09.2015 року.
Прокурор в судове засідання 03.09.2015р. з'явився, підтримав позовні вимоги.
Представник позивача в судове засідання не з'явився.
Відповідач в судове засідання 03.09.2015р., як і в попередні судові засідання, не з'явився, представника не направив, своїм правом на участь в судовому засіданні не скористався. Про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся про судовий розгляд належним чином. Розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку з неявкою відповідача.
Враховуючи, що наявних в матеріалах справи документів та пояснень достатньо для прийняття рішення, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними в ній матеріалами справи в порядку ст.75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора, суд -
18.11.2010р. між Краматорською міською радою та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 укладений договір особистого строкового сервітуту для розміщення малої архітектурної форми б/н (а.с.18-22), предметом якого є встановлення виключно відповідачу права на використання на території (об'єкту благоустрою) в м.Краматорську, на якій буде розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності мала архітектурна форма площею 6,80 кв.м. на строк 3 (три) роки з моменту підписання тобто до 18.11.2013р. (п.2.2. Договору) зі сплатою оплати у розмірі 10 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Після закінчення строку дії Договору «Сервітуарій» має право на укладання на новий строк нового договору особистого строкового сервітуту у разі ухвалення Краматорською міською радою відповідного рішення щодо розміщення (продовження розміщення) «Сервітуарієм» малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності та/або укладання договору особистого строкового сервітуту (п.2.3. Договору).
Пунктом п.1.5. договору визначено, що він не є договором оренди земельної ділянки чи будь-яким іншим договором користування земельною ділянкою.
В п.4.1.7. Договору зазначено, що встановлений (передбачений) цим Договором особистий строковий сервітут не позбавляє «Власника» прав володіння, користування або розпорядження об'єктом даного Договору та закріпленою за малою архітектурною формою «Сервітуарія» територією для благоустрою.
Договір підписаний представниками обох сторін та скріплений відбитком печатки Краматорської міської ради.
Докази держаної реєстрації права сервітуту за договором в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно матеріали справи не містять.
Листом від 25.11.2013р. позивач повідомляв відповідача про закінчення терміну дії договору та про необхідність припинити користуватися територією (об'єктом благоустрою) та звільнити її від малої архітектурної форми (а.с. 12). Доказів надіслання (вручення) зазначеного листа відповідачеві матеріали справи не містять.
Документом яким прокурор обґрунтовує свої вимоги є протокол огляду місця події від 28.05.2015 (а.с. 13-15), який складений співробітниками МВС. При цьому, не зрозумілим є: місце якої події, за яких повноважень та у якому порядку оглядали співробітники МВС, з урахуванням, що в результаті такого огляду «нічого не виявлено» та «нічого не вилучено» (сторінка 3 протоколу). Описова частина протоколу, а також доданий до нього рапорт виконані нерозбірливим почерком, що унеможливлює дослідження судом їх змісту. Наведене свідчить про неможливість прийняття зазначених документів в якості належного доказу.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що договір сервітуту від 18.11.2010р. підлягає визнанню судом недійсним, позовні вимоги прокурора не підлягають задоволенню з наступних підстав.
За змістом ст.ст. 395, 401, 402 Цивільного кодексу України, ст. 98 Земельного кодексу України сервітутом є встановлене договором чи законом речове право користування чужим майном (сервітут) яке може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом, при цьому земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Згідно з ст.99 ЗК України (в редакції на час укладання договору), власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.
За змістом договору (п.п. 1.1.-1.4.) реальною потребою відповідача (сервітуарія) є не задоволення перелічених вище потреб, а отримання абсолютного права володіння та користування земельної ділянкою для розташування на неї малої архітектурної форми.
Незважаючи на визначені сторонами застереження (п.1.5, п.4.1.7. Договору) вищевикладені обставини свідчать, що договір сервітуту від 18.11.2010р. за своєю правовою природою є договором оренди землі, що зумовлює застосування до нього положень законодавства, яке регулює саме правовідносини пов'язані із орендою земельних ділянок державної та комунальної форми власності.
Відповідно до положень ст.ст.13,19 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу і права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, в порядок та спосіб визначений конституцією та законами України.
Частиною 2 ст.116 ЗК України передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до ч.1 ст.123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.
Порядок передачі земельних ділянок в оренду визначений ст.124 ЗК України, зокрема: передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Згідно ст.126 ЗК України право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону, або договором оренди землі та договором відчуження права оренди землі, зареєстрованими відповідно до закону.
В договорі б/н особистого строкового сервітуту для розміщення малої архітектурної форми від 18.11.2010р. відсутнє посилання на відповідне рішення органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки в оренду. На таке рішення відсутнє посилання і в позовній заяві прокурора, а надані прокурором та позивачем пояснення по справі, навпаки, спростовують існування такого рішення та, відповідно, дотримання процедури укладання такого договору оренди, що, в свою чергу, свідчить про порушення перелічених вище норми закону при укладанні договору від 18.11.2010р.
Відповідно до ст.1, 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
За положеннями ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Згідно з ч.4 ст.15 Закону України "Про оренду землі" невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до п.п. 1.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, суди, залежно від предмета і підстав позову, повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Судам необхідно враховувати, що відповідно до статей 4, 10, 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках, в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Судом встановлено, що Договір б/н особистого строкового сервітуту для розміщення малої архітектурної форми від 18.11.2010р. не містить істотних умов договору оренди землі, які в силу закону є обов'язковими для сторін; додатки, що є невід'ємною частиною договору оренди відсутні, зміст договору підписаного сторонами, не відповідає положенням Земельного кодексу України, Законів України "Про оренду землі", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Земельному кодексу України внаслідок чого суд, керуючись положеннями ч.1 ст. 83 ГПК України, вважає за необхідне визнати його недійсним, як такий, що суперечить вимогам законодавства (ч.1 ст. 203, ст. 215 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у суду підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача припинити користування територією (об'єктом благоустрою) та звільнити її від малої архітектурної форми.
Судом неодноразово було зобов'язано прокурора та позивача конкретизувати позовні вимоги, привести термінологію позову до визначеної законодавством та повідомити ознаки майна, припинення користування яким вимагає прокурор.
Зазначена вимога прокурором не виконана. Навпаки, прокурор продовжував наполягати, що саме територію повинен припинити використовувати відповідач, а не земельну ділянку та підставами позову є саме умови договору сервітуту.
Інші позовні вимоги, а також інші підстави прокурором не заявлялися, та, відповідно, судом не розглядалися.
В доданих прокурором до суду документах відсутні докази, що свідчать про передачу відповідачеві земельної ділянки чи будь-якого іншого майна, зокрема відсутній акт приймання-передачі ділянки, докази реєстрації права сервітуту тощо. Зазначене унеможливлює застосування реституції у вигляді повернення земельної ділянки як наслідок визнання недійсним договору сервітуту.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог прокурора про зобов'язання припинити користування територією (об'єктом благоустрою) та звільнити її від малої архітектурної форми.
Відповідно до ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно ст.ст.33-34 ГПК України кожна сторона з допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 22, 42, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позовних вимог Прокурора міста Краматорська в інтересах держави в особі Краматорської міської ради, Донецька область, до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.Краматорськ, Донецька область, про зобов'язання припинити користування територією (об'єктом благоустрою) та звільнити її від малої архітектурної форми - відмовити.
Визнати недійсним Договір б/н особистого строкового сервітуту для розміщення малої архітектурної форми від 18.11.2010р., укладений між Краматорською міською радою та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 08.09.2015 року.
Суддя К.С. Харакоз