19.12.12р.
Справа № 35/5005/3450/2012
за позовом Публічного акціонерного товариства "Металургтрансремонт", м. Дніпропетровськ
до Публічного акціонерного товариства "ЄВРАЗ СУХА БАЛКА", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
про відшкодування збитків у розмірі 162 369 грн. 96 коп.
Суддя ЗАГИНАЙКО Т.В.
Представники:
від позивача: Лещук Т.Г.- представник, дов. від 28.03.2012р. №70/80;
Ахмеджанов О.Р. - представник, дов. від 18.09.2012р. №70/212;
від відповідача: Присяжнюк Д.В. - представник, дов. від 28.12.2011р. №3891.
Позивач просить стягнути з відповідача 162 369 грн. 96 коп. - збитків, пов'язаних зі сплатою за 2011р. податку на земельну ділянку площею 2,1 га , яка знаходиться в межах охоронної зони ЛЕП і не використовується для задоволення власних потреб.
Відповідач у запереченнях (вх.№24804/12 від 26.04.2012р.) на позов просить в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, оскільки: - ні Земельний кодекс України, ні Закон України "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів" не визначають можливості встановлення сервітуту під охоронну зону ЛЕП; ці законодавчі акти відмежовують поняття права на користування чужою земельною ділянкою (сервітут) від правового режиму спеціальних зон енергетичних об'єктів, визначаючи це як обмеження прав власника (користувача) на земельну ділянку; - у матеріалах справи відсутній акт, який у відповідності з законодавством є підставою для визначення та стягнення збитків землекористувачу встановленням обмежень щодо використання земельної ділянки; - в межах охоронної зони ЛЕП на земельній ділянці позивача знаходяться залізничні колії позивача; - позивачем наявність збитків обґрунтовується тільки фактично сплатою плати за землю, наявність інших елементів, які є складовими правопорушення, позивачем не наводиться.
В подальшому відповідач у заяві (вх.№28830/12 від 17.05.2012р.) про часткове визнання позовних вимог просить задовольнити заяву відповідача про часткове визнання позовних вимог на суму 81 184 грн. 98 коп., а в задоволені решти позовних вимог відмовити.
Позивач у відзиві (вх.№31066/12 від 29.05.2012р.) на заяву про часткове визнання позовних вимог просить у задоволені заяви відповідача про часткове визнання позовних вимог на суму 81 184 грн. 98 коп. відмовити та стягнути з відповідача 162 369 грн. 96 коп. - збитків, пов'язаних з платою податку на земельну ділянку площею 2,1 га за 2011 рік, оскільки земельна ділянка в межах охоронної зони ЛЕП позивачем не використовується для задоволення власних господарських потреб.
Відповідач у запереченнях (вх.№61690/12 від 30.10.2012р.) на позов просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі оскільки: - позивачем не доведено, що обмеження, які випливають з правого режиму охоронних зон ЛЕП щодо користування землями в межах охоронної зони ЛЕП завдають збитків позивачеві у вигляді сплаченого земельного податку; - позивачем не доведено, яке господарське правопорушення вчинене відповідачем; - позивачем не наведено жодного випадку, які підтверджували б, що наявність охоронної зони ЛЕП не дало змогу позивачеві використати земельну ділянку за призначенням; - відшкодування збитків є мірою відповідальності, що застосовується за наявності збитків; - обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитки; - сам по собі сплачений земельний податок на земельну ділянку не може вважатися збитками позивача, оскільки сплачується виходячи з вимог законодавства.
Позивач у поясненнях (вх.№63493/12 від 07.11.2012р.) з урахуванням Постанови ВГСУ від 09.09.2012р. по справі № 35/5005/3450/2012 зазначає, що: - позивач позбавлений можливості використовувати свою ділянку за цільовим призначенням у повному обсязі, сповна отримувати економічну вигоду від земель охоронної зони, але будучи формальним користувачем, здійснює плату за цю земельну ділянку замість відповідача на протязі усього часу з моменту надання земельної ділянки у постійне користування; - фактичне та незаконне використання відповідачем в його господарській діяльності земельної ділянки здійснюється за рахунок підприємства позивача, що завдає значних збитків.
Клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу представниками сторін заявлено не було.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін господарський суд, -
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2012р. у справі №35/5005/3450/2012 позов задоволено повністю, стягнено з Публічного акціонерного товариства "ЄВРАЗ СУХА БАЛКА" на користь Публічного акціонерного товариства "Металургтрансремонт" збитки, пов'язані зі сплатою податку на земельну ділянку площею 2,1 га, у розмірі 162 369 грн. 96 коп. та судовий збір в сумі 3 248 грн. 00 коп.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.07.2012р. у справі №35/5005/3450/2012 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2012р. у справі №35/5005/3450/2012 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 19.09.2012р. у справі №35/5005/3450/2011 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.07.2012р. у справі №35/5005/3450/2012 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2012р. у справі №35/5005/3450/2012 скасовано; справу передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Скасовуючи рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2012р. у справі №35/5005/3450/2012 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.07.2012р. у справі №35/5005/3450/2012 Вищий господарський суд України зазначив, що:
- розглядаючи справу місцевий господарський суд не дав оцінки та не дослідив письмові заперечення відповідача на позов в тій частині, що в межах охоронних зон земельна ділянка використовується позивачем під залізничне полотно, кам'яну споруду, та наземний газопровід, що, як зазначено у цьому запереченні, спростовує твердження позивача про неможливість використання ним земельної ділянки за призначенням; суду апеляційної інстанції цієї неповноти не усунув;
- оскільки розмір збитків визначається відповідними комісіями з оформленням відповідних актів, що затверджуються відповідними органами, а суди обох інстанцій не перевірили чи створювались такі комісії, і чи підтверджуються заявлені позивачем до стягнення суми зазначеними актами, суди припустились порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 рішення виконкому Криворізької міської ради від 15.02.2001 №180 (в редакції рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради від 13.06.2001р. №558 „Про внесення змін в пункт 2 рішення виконкому міської ради від 15.02.2001 №180 в частині визначення площі земельної ділянки по вул. Конституційній, 23 ВАТ „Металургтрансремонт” Відкритому акціонерному товариству "Металургтрансремонт" було надано право постійного користування земельною ділянкою промисловості (код 1.10.5) загальною площею 7,67 га під розміщення Криворізького локомотивного заводу по вул. Конституційній, 23 та визначено на території ВАТ "Металургтрансремонт" право обмеженого користування земельними ділянками (сервітут): площею 0,02 га для проїзду по вул. Конституційній; площею 2,1 га під охоронну зону ліній електропередач.
Як вбачається, найменування позивача було приведено у відповідність з вимогами Закону України „Про акціонерні товариства” та з Відкритого акціонерного товариства "Металургтрансремонт" (ідентифікаційний код 05509858) було змінено на Публічне акціонерне товариство "Металургтрансремонт" (ідентифікаційний код 05509858).
На підставі вищезазначеного рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради від 13.06.2001р. №558 для розміщення Криворізького локомотиворемонтного заводу позивачу був виданий державний акт на право постійного користування землею від 17.10.2001р. №539.
З матеріалів справи вбачається, що частина земельної ділянки 2,1 га зайнята під лінії електропередач (відпайка ВЛ 150 кВ Л -135/136 на підстанції „Ювілейна”), які належить відповідачу, про що також свідчить лист Відкритого акціонерного товариства „Енергопостачальна компанія „Дніпрообленерго” від 14.04.2009р. №403 (т.2, а.с. 22).
Таким чином, у фактичному користуванні позивача перебуває земельна ділянка, 2,1 га якої становить охоронну зону ліній електропередач. За користування вказаною земельною ділянкою позивачем сплачується земельний податок, який, на думку позивача, повинен відшкодовуватися йому відповідачем, на балансі якого дана лінія електропередач обліковується.
За стягненням збитків, пов'язаних із сплатою земельного податку за земельну ділянку площею 2,1 га за 2011 рік позивач звернувся до господарського суду та вважає, що оскільки ним сплачується земельний податок за всю земельну ділянку загально площею 7,67 га, в т.ч. і за 2,1 га, на які встановлено обмеження у виді охоронної зони ліній електропередач, що належать відповідачу, то кошти у вигляді податку, сплаченого ним за користування земельною ділянкою у межах охоронної зони, є збитками, які підлягають відшкодуванню відповідачем; відповідач проти цього заперечує, що і є причиною виникнення спору.
Враховуючи викладене суд доходить висновку про необґрунтованість вимог позивача, виходячи з наступного.
У статті 1 Закону України "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів" визначено, що охоронні зони об'єктів енергетики - зона вздовж повітряних і кабельних ліній електропередачі, навколо електростанцій, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів та пристроїв і магістральних теплових мереж, споруд альтернативної енергетики тощо для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодженню, а також для зменшення їх негативного впливу на людей, суміжні землі, природні об'єкти та довкілля.
Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Оскільки позивач і відповідач є суб'єктами господарювання, то господарські відносини між ними регулюються Господарським кодексом України.
Статтею 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержанні нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно із статтею 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: - вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; - додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; - неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; - матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, а також вина; за відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони, тобто слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України від 30.05.2006 у справі №42/266-6/492).
Разом з цим, в силу статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок (пункт в) статті 156 Земельного кодексу України).
Згідно статті 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами; порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок визначення та відшкодування збитків встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993р. №284 „Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам” (надалі - Порядок), відповідно до пункту 1 власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні, в т.ч. встановленням обмежень щодо їх використання.
Також відповідно до пункту 3.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 Земельного кодексу України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93р. №284.
Згідно абзаців 1, 2 та 4 пункту 2 Порядку розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад; до складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки; результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.
Рішення комісії щодо визначення розміру збитків у сумі 162 369 грн. 96 коп. за 2011 рік з оформленням відповідного акту, передбаченого Порядком, на вимогу суду позивачем надано не було.
Матеріали справи містять лист від 12.07.2011р. №6/18-2218 виконавчого комітету Криворізької міської ради, у якому повідомлено, що відсутні правові підстави щодо винесення на розгляд комісії з визначення розміру збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам суми сплаченого позивачем земельного податку відповідно до вимог чинного законодавства України (т.1, а.с. 65).
Також у листі від 12.12.2012р. №6/18-3960 заступником міського голови Криворізької міської ради зазначено, що правові підстави щодо винесення на розгляд комісії з визначення розміру збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам суми сплаченого позивачем земельного податку відповідно до вимог чинного законодавства України відсутні (т 2., а.с. 57).
Вказані відмови у визначенні розміру збитків позивачем оскаржені не були (доказів не надано).
Також відповідно до частин 1, 2 статті 35 Закону України „Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів” власники і користувачі земельних ділянок мають право на відшкодування обґрунтованого розміру збитків, завданих їм внаслідок встановлення обмежень на використання належних їм земельних ділянок у межах спеціальних зон об'єктів енергетики; до осіб, які мають право на зазначене відшкодування, належать особи, які набули право власності або користування (для земель державної та комунальної власності) земельними ділянками до надання земельної ділянки для будівництва відповідного об'єкта енергетики.
При переході права власності чи користування цими земельними ділянками до інших осіб право на зазначене відшкодування (в частині суми, не виплаченої попередньому власнику або користувачу земельної ділянки) зберігається за її новим власником або користувачем земельної ділянки (частина 3 статті 35 Закону України „Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів”).
Отже, із спеціальної правової норми, яка визначає правові та організаційні засади надання і використання земельних ділянок для розміщення об'єктів енергетики, встановлення та дотримання правового режиму земель спеціальних зон об'єктів енергетики -Закону „Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів” вбачається, що право на відшкодування збитків, пов'язаних з обмеженим землекористуванням, мають особи, які набули право власності або користування (для земель державної та комунальної власності) земельними ділянками до надання земельної ділянки для будівництва відповідного об'єкта енергетики та особи, до яких перейшло право власності чи користування цими земельними ділянками в частині суми, не виплаченої попередньому власнику або користувачу земельної ділянки.
Тому з зазначеного Закону не випливає право землевласника або землекористувача (яким у даному випадку є позивач) земельної ділянки на постійне відшкодування збитків у розмірі сплаченого земельного податку внаслідок того, що на наданій позивачу у постійне користування земельній ділянці визначено право обмеженого користування земельною ділянкою під охоронну зону ліній електропередач.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачу було надано на праві постійного користування земельну ділянку площею 7,67 га під розміщення Криворізького локомотивного заводу по вул. Конституційній, 23 вже з встановленою лінією електропередач, що взагалі унеможливлює вважати наявним право позивача на відшкодування будь-яких збитків у зв'язку з обмеженим землекористуванням.
Також, з матеріалів справи вбачається, що в межах охоронної зони з локомотивним заводом земельна ділянка використовується позивачем частково під залізничне полотно, кам'яну споруду та наземний газопровід, про що свідчить план відновлення меж земельної ділянки в натурі (т.1, а.с. 55) та лист Криворізького міського управління земельних ресурсів від 29.03.2005р. №882/8 (т.1, а.с. 17).
Отже, встановлення охоронної зони не означає, що земельна ділянка вибула з користування позивача і перебуває у фактичному користуванні власника електричних мереж, а встановлює лише правовий режим її використання землекористувачем (позивачем).
За приписами статті 112 Земельного кодексу України, охоронні зони створюються: уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти; правовий режим охоронних зон визначається законодавством України.
Згідно частини 2 статті 18 Закону України „Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів” земельні ділянки в межах спеціальних зон об'єктів енергетики не вилучаються (викупляються) у власників чи користувачів земельних ділянок, а використовуються з обмеженнями (крім випадків, коли встановлення спеціальних зон призводить до неможливості використання земельних ділянок за цільовим призначенням).
Обмеження щодо використання земель у межах спеціальних зон об'єктів електроенергетики встановлені статтею 32 Закону України „Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів”.
Таким чином, обмеження щодо використання спірної земельної ділянки не є наслідком протиправної поведінки відповідача, а встановлені чинним законодавством для всіх суб'єктів господарювання, як і сплата земельного податку позивачем відбувається відповідно до законодавства, а не внаслідок протиправної поведінки відповідача.
За відсутності протиправної поведінки відповідача відсутній і необхідний причинний зв'язок, а також вина відповідача, тобто відсутній склад господарського правопорушення з боку відповідача.
З урахуванням викладеного позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід віднести за рахунок позивача.
Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В позові відмовити.
Судові витрати у справі віднести за рахунок позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
СУДДЯ Т.В. ЗАГИНАЙКО
Дата підписання рішення,
оформленого відповідно до статті 84 ГПК України,
"24" грудня 2012р.