03 вересня 2015 року Справа № 876/9709/13
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Старунського Д.М.,
суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Державного закладу «Вузлова лікарня станції Ковель» ДТГО «Львівська залізниця» на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 7 червня 2013 року у справі за позовом Державного закладу «Вузлова лікарня станції Ковель» ДТГО «Львівська залізниця» до Державної фінансової інспекції у Волинській області про визнання дій протиправними,
ДЗ «Вузлова лікарня станції Ковель» ДТГО «Львівська залізниця» 15.05.2013 року звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної фінансової інспекції у Волинській області в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу №03-040-14-14/1604 від 20 березня 2013 року "Про усунення порушень щодо відшкодування нарахованої та виплаченої зарплати за завищеним тарифним розрядом в сумі 15 880 грн., а також зайво нарахованої та виплаченої матеріальної вигоди в сумі 25 497 грн. 66 коп.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 7 червня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ДЗ «Вузлова лікарня станції Ковель» ДТГО «Львівська залізниця» оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції допустив порушення матеріального права, а саме ст. 127, 136 Кодексу законів про працю , ст.1 Закону України про оплату праці, де визначено .які виплати є заохочувальними, у формі винагород, і які встановлюються Колективними договорами . Суд абсолютно проігнорував вказані норми матеріального права, незважаючи на те , що позов був обґрунтованим вказаними правовими підставами.
Суд прийшов до неправомірного висновку про те , що в порушення вимог чинного законодавство, головному лікарю та його заступнику матеріальна винагорода за 2010-2012 pp. встановлювались наказами головного лікаря, а не за рішенням органу вищого рівня, а саме без погодження з начальником медичної служби ДГТО «Львівська залізниця», у зв'язку з чим суд критично оцінює посилання представників позивача на колективний договір і Положення про матеріальну винагороду працівників ДЗ «Вузлова лікарня станції Ковель ДТГО «Львівська залізниця» від 27.02.2009 року, де зазначено про доцільність виплат матеріальної допомоги зазначеним працівникам».
Зазначає, що судом також безпідставно відкинуто докази сторони позивача про те , що при виплаті вказаної матеріальної винагороди , а не матеріальної допомоги (як вказав суд у постанові), в погодженні органу вищого рівня не було необхідності, більше того , суд повністю проігнорував посилання та докази про те , що кошти , виплачені вказаним особам як матеріальна винагорода, є коштами громадської організації «лікарняна каса Львівської залізниці», а також коштами Товариства з додатковою відповідальністю страхова компанія «Нафтагазстрах», і матеріальна винагорода - а не матеріальна допомога - є виконанням умов договорів з вказаним юридичними особами - про який суд не вказав у постанові, незважаючи на те, що ці докази - договори були досліджені у судовому засіданні- а саме договір №2009 від 02.03.2009 року та договір від 01.03.2011 року №ЛЗ/11.
Таким чином, допущення судом порушень ст. ст.. 127, 136 Кодексу законів про працю України, ст.1 Закону України « Про оплату праці» призвело до постановлення неправильного рішення і як наслідок є підставою для його скасування в апеляційному порядку.
Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ст.197 КАС України, вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем відповідно до п. 1.1.2.2 Плану роботи Державної фінансової інспекції у Волинській області за четвертий квартал 2012 року та на підставі направлень на проведення ревізії від 19.12.2012 року №1044 та №1045 у період з 24.12.2012 року по 01.03.2013 року було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності ДЗ "Вузлова лікарня станції Ковель" за період з 01.01.2010 року по 01.12.2012 року, про що складено акт № 040-22/004 від 01.03.2013 року.
На підставі акту ревізії від 01.03.2013 року № 040-22/004 та керуючись ст. 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" ДЗ "Вузлова лікарня станції Ковель" Державною фінансовою інспекцією у Волинській області пред'явлена вимога № 03-040-14-141604 від 20.03.2013 року про усунення виявлених порушень, зокрема, предметом цього позову є окремі пункти вимоги щодо:
- пункт 7: забезпечити відшкодування незаконних видатків у сумі 15 880,03 грн. спричинених нарахуванням та виплатою заробітної плати за завищеним тарифним розрядом, в т. ч. шляхом проведення претензійно-позовної роботи; в іншому випадку стягнути з осіб, винних у проведенні зайвих виплат, шкоду у порядку та розмірі, встановленому ст. ст. 130-136 КЗпП України;
- пункт 8: забезпечити відшкодування незаконних видатків у сумі 25 497,66 грн. спричинених зайвим нарахуванням та виплатою матеріальної винагороди, в т. ч. шляхом проведення претензійно-позовної роботи; в іншому випадку стягнути з осіб, винних у проведенні зайвих виплат, шкоду у порядку та розмірі, встановленому ст. ст. 130-136 КЗпП України.
Основним нормативним документом, що регулює питання оплати праці працівників закладів охорони здоров'я є Умови оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення, затверджених спільним Наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України від 05.10.2005 № 308/519.
В ході ревізії встановлено факт незаконного нарахування та виплати заробітної плати за завищеним тарифним розрядом, внаслідок чого за 2010-2012 рр. здійснено зайві виплати на загальну суму 11 650,79 грн. та відповідно зайво проведено нарахування та перераховано внесків до фондів - 4 229,24 грн.
Судом встановлено, що посадовий оклад завідувача складом спецмедпостачання ОСОБА_1 був встановлений за 12 тарифним розрядом на підставі п. 2.2.16 спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров'я України від 05.10.2005 року № 308/519, яким визначено схему тарифних розрядів посад керівників баз та складів спецмедпостачання, згідно якої для медичних закладів четвертої групи з оплати праці, керівнику складу спецмедпостачання належить встановлювати 12 розряд.
Відповідно до роз'яснення Міністерства соціальної політики України (лист від 13.03.2013 року № 247/13184-13) підпункт 2.2.16 цих Умов застосовується для керівника складу спецмедпостачання, який є самостійним закладом, з установленням 12 тарифного розряду.
Як встановлено в судовому засіданні, згідно штатного розпису та посадової інструкції (а.с. 77-79) посада завідувача складу спецмедпостачання, яку займав ОСОБА_1, не відноситься до посад керівника складу, який є самостійним закладом. За таких обставин встановлення у позивача фінансовою інспекцією переплати, як різниці між тарифними розрядами є вірними. Дана посада завскладу відноситься до 7 тарифного розряду відповідно до п. п. 5 п. 2.2.13 вищезазначеного наказу № 308/519.
Посадовий оклад завідуючого складу лікарні визначається Умовами оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення, затверджених спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства охорони здоров'я України від 05.10.2005 року №308/519 за 7 тарифним розрядом.
Отже, завідувачу складу спецмедпостачання ОСОБА_1 неправомірно встановлено посадовий оклад за завищеним тарифним розрядом, внаслідок чого впродовж 2010-2012 років було здійснено зайві виплати на загальну суму 11 650,79 грн. та відповідно зайво проведено нарахування та перераховано внесків до фондів - 4 229,24 грн.
Щодо п. 8 листа - вимоги ДФІ у Волинській області, суд першої інстанції зазначив наступне.
Судом встановлено, що виплата премій керівнику та його заступнику проводилася на підставі Положення про преміювання працівників ДЗ "Вузлова лікарня станції Ковель" ДГТО "Львівська залізниця" від 27.02.2009 р. та п. 6.5 Колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом ДЗ "Вузлова лікарня станції Ковель" ДГТО "Львівська залізниця" про тарифи та соціальні пільги і трудові відносини на 2009-2012 рр. від 27.02.2009 року, а також Положення про матеріальну винагороду працівників ДЗ "Вузлова лікарня станції Ковель" ДГТО "Львівська залізниця" від 27.02.2009 року.
Пунктом 6.5 Колективного договору лікарні передбачено, що праця керівників, працівників і спеціалістів оплачується згідно з Умовами оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення, затверджених спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства охорони здоров'я України від 05.10.2005 року №308/519.
Пунктом 1.7 Умовами оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення передбачено, що конкретні розміри доплат, надбавок та інших виплат визначаються керівником закладу, установи за рахунок і в межах фонду заробітної плати та відображаються в розрахункових відомостях на виплату заробітної плати. Преміювання керівників закладів, установ та їх заступників, встановлення їм надбавок та доплат до посадових окладів, надання матеріальної допомоги здійснюється за рішенням органу вищого рівня у межах наявних коштів на оплату праці.
Проте, як видно з матеріалів справи, в порушення вимог чинного законодавства, головному лікарю ОСОБА_2 та його заступнику ОСОБА_3 матеріальна винагорода за 2010-2012 рр. встановлювались наказами головного лікаря ОСОБА_2, а не за рішенням органу вищого рівня, а саме без погодження з начальником медичної служби ДГТО "Львівська залізниця".
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем належними та допустимими доказами доведено правомірність винесення п. п. 7, 8 вимоги № 03-040-14-14/1604 від 20 березня 2013 року, а тому заявлений позивачем позов не ґрунтується на вимогах чинного законодавства і задоволенню не підлягає.
Не заперечуючи висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, колегія суддів вважає, що така відмова повинна грунтуватися іншими підставами, які наводяться нижче.
Так, згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011, Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Відповідно до підпункту 4 пункту 4 вказаного Положення Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Відповідно до пункту 6 цього ж Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Також цим Положенням передбачено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.
Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
На підставі наведеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
У справі, яка розглядається, інспекція пред'явила вимогу від 20.03.2013 року про усунення порушень, виявлених під час ревізії Державного закладу «Вузлова лікарня станції Ковель».
В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.
Зважаючи на те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не за поданням адміністративного позову підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
За таких обставин, адміністративний позов Державного підприємства про скасування пунктів 7, 8 вимоги № 03-040-14-14/1604 від 20 березня 2013 року, які стосуються відшкодування завданих збитків задоволенню не підлягає, оскільки правильність визначення цих збитків може бути перевірена виключно в межах справи за позовом Фінінспекції про стягнення цих збитків.
Вказана позиція апеляційного суду узгоджується з рішенням Верховного Суду України, зокрема, з постановою від 21 квітня 2015 року у справі №21-76а15.
Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.
Відтак, позовні вимоги позивача про визнання протиправною та скасування вимоги Державної фінансової інспекції у Волинській області № 03-040-14-14/1604 від 20 березня 2013 року "Про усунення порушень щодо відшкодування нарахованої та виплаченої зарплати за завищеним тарифним розрядом в сумі 15 880 грн., а також зайво нарахованої та виплаченої матеріальної вигоди в сумі 25 497 грн. 66 коп. не підлягають задоволенню, у зв'язку із тим, що у вказаній частині Вимогою не порушено прав, свобод та інтересів позивача до пред'явлення ДФІ позову про стягнення зазначених сум в судовому порядку, а тому такі вимоги є безпідставними.
З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог, але виходячи з в казаних вище мотивів, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування, суд апеляційної інстанції не вбачає.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Державного закладу «Вузлова лікарня станції Ковель» ДТГО «Львівська залізниця» залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 7 червня 2013 року у справі №803/1119/13-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя Д.М. Старунський
Судді В.М. Багрій
А.І. Рибачук