08 вересня 2015 р. Справа № 9104/49594/12
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.,
суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14.12.2011 року за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення грошової компенсації за недоотримане речове майно в розмірі 6484,24 грн.,-
ОСОБА_1 12.01.2010 року звернулася до суду з позовом у якому просила стягнути з відповідача грошову компенсацію за недоотримане речове майно в розмірі 6484,24 грн.
Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14.12.2011 року у позові відмовлено. Не погодившись із винесеною постановою, її оскаржила ОСОБА_1 .. У поданій апеляційній скарзі позивач просить скасувати прийняте рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Особи, що беруть у справі, в судове засідання для апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, беруть участь у справі, про розгляд за їх участю не поступало, а тому колегія суддів у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.
Перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Відмовляючи позов суд першої інстанції виходив з того, що стаття 2 Закону № 1459-III, яка набрала чинності 11.03.2000 року, призупинила дію частини 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна. А тому, грошова компенсація замість речового майна, була передбачена тільки законодавством України в період з 20.12.1991 року по 11.03.2000 року.
Такі висновки суду першої інстанції , на думку колегії суддів , відповідають нормам матеріального права.
Судом встановлено, що позивач знаходився на військовій службі , перебував на всіх видах забезпечення, і наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандуючого Збройних Сил України від 26.03.2008 року № 9-пм був звільнений з військової служби у запас за ч. 63 п. «г» (у зв'язку із скороченням штатів) з правом носіння військової форми одягу, відповідно ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 62 від 31.03.2008 року визнаний вибувшим з військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до п. 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України № 1444 від 28.10.2004 року, військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Норма аналогічного змісту містилася також у п. 28 Положення про забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном у мирний час, затвердженому постановою КМ України № 1135 від 22.07.1998 року, яка була чинною на час звільнення позивача з військової служби, однак втратила чинність у зв'язку із прийняттям вищезазначеної постанови КМ України № 1444 від 28.10.2004 року.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Відповідно до статті 2 Закону № 1459-III дію частини другої статті 9 Закону № 2011-XII зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.
Отже, за змістом статті 9 Закону № 2011-XII (у редакції зі змінами, внесеними Законом № 1459-III, що набрав чинності 11 березня 2000 року) військовослужбовці мали право одержати грошову компенсацію лише за речове майно, неодержане до березня 2000 року.
Така правова позиція за аналогічною справою викладена в постанові Верховного Суду України від 31.03.2015 року у справі № 21-79а15. А відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Враховуючи вищевикладене апеляційний суд, погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити виплату грошової компенсації за недоотримане речове майно в розмірі 6484,24 грн. Доводи апелянта на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують. Апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Відтак, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 195, 197, 198, 199, 200, 205, 206, 254 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2011 року у справі № 2а-31/11 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В.В. Ніколін
Судді О.М. Гінда
В.Я. Качмар