Справа № 743/324/15-ц
Провадження № 2/743/127/15
08 вересня 2015 року Ріпкинський районний суд Чернігівської області в складі:
головуючого - судді Сташківа В.Б.,
при секретарі Нерус Н.І.,
за участю представника ВАТ “Чернігівводбуд” ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Ріпки в залі суду справу
за позовом ОСОБА_2
до Відкритого акціонерного товариства “Чернігівводбуд”
про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю (дані вимоги залишені без розгляду)
за зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства “Чернігівводбуд”
до ОСОБА_2
про усунення перешкоди у користуванні приміщенням
квартири, шляхом виселення, -
13 березня 2015 р. ОСОБА_2 звернулася до Ріпкинського районного суду Чернігівської області з позовом до ВАТ “Чернігівводбуд” про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю, так як вона відкрито, добросовісно і безперервно володіє більше ніж 10 років вказаною квартирою, в неї заселились з чоловіком в 1997 р. з дозволу «ПМК 3 230» ВАТ “Чернігівводбуд”.
09 липня 2015 р. ВАТ “Чернігівводбуд” звернулось до Ріпкинського районного суду Чернігівської області з зустрічним позовом до ОСОБА_2, на підставі ст. 391 ЦК України, про усунення перешкоди у користуванні приміщенням квартири АДРЕСА_1 шляхом виселення з неї ОСОБА_2, обґрунтовуючи його тим, що дійсно чоловіку ОСОБА_2 - ОСОБА_3, як працівнику «ПМК 3 230» ВАТ “Чернігівводбуд” надавався усний дозвіл на проживання в ІНФОРМАЦІЯ_1, а в квартиру № 10 останні заселились, без наявних дозвільних документів на проживання, скориставшись тим, що остання не заселена. Вказують, що ОСОБА_3 звільнився з «ПМК 3 230» ВАТ “Чернігівводбуд”, тому втратив право на проживання в ІНФОРМАЦІЯ_1. Враховуючи вказане та відсутність підстав для проживання в квартирі № 10, вони неодноразово в усній формі звертались до ОСОБА_2 про звільнення вказаних квартир, але безрезультатно.
За заявою ОСОБА_2, ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 8 вересня 2015 р. позов ОСОБА_2 до ВАТ “Чернігівводбуд” про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю було залишено без розгляду, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.
В дане засідання ОСОБА_2 не з'явилась, просила відмовити в позові ВАТ “Чернігівводбуд” до неї, пославшись на пропуск строків позовної давності, недоведеність звернення позивача ВАТ “Чернігівводбуд” до неї про звільнення квартири та на те, що в ВАТ «Чернігівводбуд», в силу закону не виникло право власності на квартиру АДРЕСА_1, так як остання не пройшла державної реєстрації.
В судовому засіданні представник ВАТ “Чернігівводбуд” ОСОБА_1 зустрічний позов підтримала, з підстав зазначених в позові. Визнала ту обставину, що письмово ВАТ “Чернігівводбуд” не зверталось до ОСОБА_2 про звільнення квартири, та, що квартира № 10 не пройшла державну реєстрацію в органах БТІ.
Заслухавши пояснення представника ВАТ “Чернігівводбуд” ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
По справі встановлено, що:
- рішенням виконавчого комітету Ріпкинської селищної ради від 28.04.2006 р. № 53 «Про визнання права власності на об'єкти нерухомості» визнано за ВАТ “Чернігівводбуд” право власності на 23 квартири 24 квартирного житлового будинку по вул.Промислова, 5 в смт. Ріпки Ріпкинського району Чернігівської області;
- право власності за ВАТ «Чернігівводбуд» на квартири по вул.Промислова, 5 в смт. Ріпки Ріпкинського району Чернігівської області, станом на 31.12.2012 року, не зареєстровано, що доводиться листом КП “Чернігівське МБТІ” від 29.07.2015 р. № 477.
З інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно …, індексний номер 40558940 від 14.07.2015 р. вбачається, що в даному реєстрі відсутні відомості про квартиру АДРЕСА_1.
Згідно ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Редакцією п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, який діє з 1 січня 2013 року передбачено, що право власності на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить юридичним особам підлягає обов'язковій державній реєстрації.
В той же час, редакцією п. 4 ст. 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, який діє з 1 січня 2013 року передбачено, що права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Враховуючи наведене, те, що державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ВАТ «Чернігівводбуд» не була проведена до 31.12.2012 року КП “Чернігівське МБТІ”, а з 01.01.2013 року Реєстраційною службою Ріпкинського РУЮ, то в ВАТ «Чернігівводбуд», в розумінні ч. 4 ст. 334 ЦК України, п. 4 ст. 3, п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, не виникло право власності на квартиру АДРЕСА_1.
На вказане, звернула увагу в своїх запереченнях ОСОБА_2.
Не зареєстровано право власності на вказану квартиру і за ОСОБА_4, яка заселилась в даній квартирі без достатніх правових підстав (без письмового дозволу ВАТ “Чернігівводбуд”), та просила захистити свої права шляхом визнання права власності на квартиру в порядку набувальної давності, і ці вимоги в подальшому судом були залишені без розгляду.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право у встановленому цим Кодексом порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Стаття 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 15 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 по справі № 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) вказав, що поняття „охоронюваний законом інтерес”, що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України 1963 р. та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям „права”, треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Передбачений статтею 391 ЦК України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є виключно власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем (правовий висновок, зроблений Верховним Судом України на засіданні Судової палати у цивільних справах 27 травня 2015 року при розгляді справи № 6-92 цс 15).
З огляду на це, в силу ст.ст.3, 4, 11, 15 ЦПК України та рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004, ВАТ «Чернігівводбуд», як не власник квартири АДРЕСА_1, в розумінні ч. 4 ст. 334 ЦК України, п. 4 ст. 3, п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, не має права заявляти позов про усунення перешкод у користуванні приміщенням квартири шляхом виселення ОСОБА_2, на підставі ст. 391 ЦК України.
За таких обставин, в задоволенні зустрічного позову ВАТ “Чернігівводбуд” до ОСОБА_2 про усунення перешкоди у користуванні приміщенням квартири шляхом виселення слід відмовити, саме на цій підставі.
На інші заперечення ОСОБА_2 (пропуск строків позовної давності, недоведеність звернення позивача ВАТ “Чернігівводбуд” до ОСОБА_2 про звільнення квартири), суд вважає за недоцільне надавати детальну відповідь, оскільки Європейський суд з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст. 16, 319, 334, 391, 396 ЦК України, ст.ст. 1- 4 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, ст. ст. 3, 10, 27, 31, 60, 61, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
В задоволенні зустрічного позову Відкритого акціонерного товариства “Чернігівводбуд” до ОСОБА_2 про усунення перешкоди у користуванні приміщенням квартири шляхом виселення - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернігівської області через Ріпкинський районний суд Чернігівської області протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення шляхом подання апеляційної скарги.
Головуючий В.Б.Сташків