08.10.09 р. № 36/50-63
Суддя господарського суду Донецької області Н.В.Будко, розглянувши матеріали
позовної заяви: Державного відкритого акціонерного товариства „Луганськвуглересурси”
м.Луганськ
до: Товариства з обмеженою відповідальністю „Лідо” м.Донецьк
про: стягнення 950 000,00грн.
Державне відкрите акціонерне товариство „Луганськвуглересурси” м.Луганськ звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Лідо” м.Донецьк, про стягнення 950 000,00грн.
Однак при поданні вищевказаної позовної заяви позивачем було допущено порушення вимог, встановлених розділом VІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Так, за приписами ст. 57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються, зокрема, документи, які підтверджують сплату державного мита у встановлених законом порядку і розмірі, документи, що підтверджують оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Розміри ставок державного мита встановлені у Декреті Кабінету Міністрів України „Про державне мито” №7-93 від 21.01.93р. (далі - Декрет).
Стаття 3 п.2 п.п.”а” Декрету передбачає, що розмір ставки державного мита із позовних заяв немайнового характеру, що подаються до господарських судів, складає 1% ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Але в супереч вищевказаних вимог закону позивач не додав до позовної заяви доказів оплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у встановлених законом порядку та розмірі.
Разом з цим, позивач додав до позовної заяви клопотання №28 від 30.09.09р., в якому просить суд відстрочити сплату державного мита в сумі 9 500грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236грн. до ухвалення судового рішення по справі.
Заявлене клопотання позивач обґрунтовує тим, що на підприємстві відсутні активи, а саме основні фонди, незавершене будівництво, виробничі запаси, грошові кошти, окрім дебіторської заборгованості, з 2003 року підприємство не веде виробничої діяльності. Також позивач посилається на те, що він не може отримати кредит в банку для ведення роботи по стягненню дебіторської заборгованості, оскільки банк не приймає в якості забезпечення кредиту дебіторську заборгованість.
При цьому жодних доказів в підтвердження вищевказаних доводів позивач суду не представив, у зв'язку з чим заявлене ним клопотання про відстрочку оплати держмита не може бути задоволено, а розстрочка оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу діючим законодавством не передбачена.
За таких обставин, враховуючи те, що позивачем не додано доказів оплати держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у встановлених законом порядку та розмірі господарський суд повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.
Керуючись ст. 63 п.4,10 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Позовну заяву Державного відкритого акціонерного товариства „Луганськвуглересурси” м.Луганськ до Товариства з обмеженою відповідальністю „Лідо” м.Донецьк про стягнення 950 000,00грн. та додані до неї документи повернути позивачу без розгляду.
Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.
Суддя