79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
22.09.09 Справа№ 10/173
За позовом ДК „Укртрансгаз”НАК „Нафтогаз України” в особі Філії Управління магістральних газопроводів „Львівтрансгаз”, м.Львів
до відповідача: ЗАТ „Львівський керамічний завод”, м.Львів
третя особа без самостійних вимог: ВАТ „Львівгаз”, м.Львів
про стягнення 23 119 грн. 48 коп.
Суддя Довга О. І.
Секретар Яремчук С.
Представники:
Від позивача : Ковтунов І.А. -довіреність № б/н від 12.01.2009р.;
Від відповідача: не з”явився;
від третьої особи- не з”явився;
На розгляді в господарському суді Львівської області знаходиться справа за позовом ДК „Укртрансгаз”НАК „Нафтогаз України” в особі Філії Управління магістральних газопроводів „Львівтрансгаз”, м.Львів до ЗАТ „Львівський керамічний завод”, м.Львів, за участю третьої особи без самостійних вимог- ВАТ „Львівгаз”, м.Львів про стягнення 23 119 грн. 48 коп.
Ухвалою суду від 30.06.2009р. порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в засіданні на 16.07.2009р.
Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалі суду про відкладення розгляду справи від 16.07.2009р.
Позивач в судовому засіданні 22.09.2009р. підтримує позовні вимоги повністю.
Відповідач в засідання суду не з”явився, відзиву на позов не представив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи , про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованого відправлення за № 4454520.
Третя особа в засідання суду не з”явилась, письмових пояснень по суті спору не надала.
Спір розглядається згідно ст. 75 ГПК України за наявними у справі матеріалами.
Судом встановлено:
15 квітня 2003 року між ДК „Укртрансгаз”НАК „Нафтогаз України”( надалі - Позивач ) та ЗАТ „Львівський керамічний завод”, м.Львів (надалі - Відповідач) укладено Договір № Б-157-П-03 про надання послуг по транспортуванню природного газу магістральними газопроводами . Дія даного договору пролонговувалась шляхом укладення угод про зміну умов договору .
Відповідно до Правил подачі та використання природного газу в народному господарстві України, затвердженому наказом ДКУ нафти і газу від 01.11.1994 року №335, зокрема п.2.7 , кількість поданого природного газу визначається приладами обліку витрат природного газу споживача, знімання показів з яких оформлюється актом, який є основою для розрахунків і в необхідних випадках для перерахунку за транспортований природний газ.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом , на виконання своїх договірних зобов”язань Позивачем надано , а Відповідачем спожито у січні, лютому та березні 2008 року природний газ в об”ємі 984738 м3 на загальну суму 18434 грн. 29 коп. З врахуванням часткових авансових платежів за попередні періоди сума боргу на день подання позову становить 14 600 грн. 84 коп.
Згідно з п. 6.2 Договору, остаточна оплата послуг по транспортуванню газу здійснюється Замовником на підставі актів прийому-передачі газу і/чи реєстрів споживання природного газу , представлених Газорозподільною організацією, та тарифу, що зазначений у п.5.1 даного Договору, грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок „Газотранспортної організації” вартості послуг, що були надані останньою у звітному місяці, до 10 числа місяця, наступного за звітним.
Як стверджує Позивач в засіданні суду, своїх зобов'язань по оплаті послуг по транспортуванню газу Відповідач не виконав, що стало підставою для звернення з позовом в суд.
Позивач звернувся в господарський суд Львівської області з вимогою про стягнення основного боргу та штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов”язання.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача , розглянувши та дослідивши докази по справі, прийшов до висновку , що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з наступних підстав.
У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст.174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав та обов”язків (господарських зобов”язань) .
Згідно з приписами ст. 509 ЦК України, зобов”язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов”язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов”язку.
Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов”язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону , інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов”язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів , необхідних для належного виконання нею зобов”язання , враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Аналогічні положення містить ст.526 ЦК України.
Судом встановлено, що Позивач надав Відповідачу послуги по транспортуванню природного газу на загальну суму 18434грн. 29 коп. Проте, Відповідач не розрахувався за отриманий товар повністю та у терміни як це передбачено умовами Договору(п.6.2) . Сума основного боргу на день розгляду спору становить 14 600 грн. 84 коп. Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов”язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов”язання припиняється виконанням, проведеним належним чином ( ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов”язання може забезпечуватись неустойкою, іншими видами забезпечення виконання зобов”язань.
Частина 1 ст. 548 ЦК України встановлює , що виконання зобов'язання (основного зобов'язання ) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
У відповідності до п.7.1. Договору, за несвоєчасну оплату послуг наданих Газотранспортною організацією по транспортуванню газу у строки, зазначені у п. 6.1 та 6.2 даного Договору, Замовник сплачує пеню у розмірі 0.5% від суми простроченого платежу , за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період , за який сплачується пеня .
Частина 6 ст. 232 ГК України встановлює, що якщо в договорі або законі немає спеціальної вказівки на період, за який стягуються штрафні санкції, їх можна стягнути тільки за півроку від дня, коли зобов”язання мало бути виконано.
В даному випадку право на нарахування пені у Позивача виникло 11 квітня 2008 року і закінчується 11 жовтня 2008року. Позивач заявив вимогу про стягнення пені за 365 днів на суму 4159 грн. 47 коп. з чим суд не погоджується в силу ч.6 ст. 232 ГК України. Відповідно до проведеного судом перерахунку, сума пені, що підлягає до стягнення становить : 14 600 грн. 84 коп.(сума основного боргу) *24% / 365*184 (к-ть днів прострочення) =1766 грн. 50 коп.
Правова норма ст. 625 Цивільного кодексу України визначає , що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов”язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити за час прострочення три проценти річних з простроченої суми, а також відшкодувати інфляційні втрати.
Позивачем нараховано грошову суму за незаконне користування коштами за період з квітня 2008р. по червень 2009р. , яка відповідно до розрахунку Позивача становить 2730 грн. 30 коп. -інфляційні втрати та 606 грн. 82 коп. -3%річних.
Суд провів перерахунок інфляційних та трьох відсотків річних і встановив, що до стягнення підлягає 3% річних у розмірі 511 грн. 22 коп. (14600,84 *3%/365*426 (кількість днів у період , за який нараховується 3%) та 2730 грн. 30 коп. інфляційних.
Окрім цього, посилаючись на ч.2 ст. 231 ГК України , яка встановлює, що при порушенні господарського зобов”язання , в якому хоча б одна сторона є суб”єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки , а прострочення оплати становить понад 30 днів, з винної сторони додатково стягується штраф у розмірі 7% заборгованості , Позивачем нараховано 1022грн. 05 коп. штрафу.
Однак, ч.1 ст. 547 ЦК України встановлює , що правочин щодо забезпечення виконання зобов”язання вчиняється у письмовій формі. Умовами договору №Б-157-П-03 від 15.04.2003р. стягнення штрафу у розмірі 7% заборгованості за прострочення оплати понад 30 днів не передбачено. Також, Позивачем не надано суду доказів належності останнього до державного сектора економіки . Таким чином, суд прийшов до висновку , що штраф нарахований безпідставно.
Таким чином, до стягнення з Відповідача правомірно підлягає 14600 грн. 84 коп. основного боргу , 1766 грн. 50 коп. пені, нарахованої на підставі п.7.1 Договору, 2730 грн. 30 коп. інфляційних втрат та 511 грн. 22 коп. -3%річних за незаконне користування чужими коштами , нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України.
Доказів сплати боргу відповідач суду не представив, проти позову не заперечив.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України слід віднести на відповідача.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 193,231,232 ГК України, ст. ст. 546,625 ЦК України, ст. ст. 33, 43, 49,75, 82-85 ГПК України, суд
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з ЗАТ „Львівський керамічний завод” (79000, м.Львів, вул.Сяйво,12 код ЄДРПОУ 00293605) ) на користь ДК „Укртрансгаз”НАК „Нафтогаз України” в особі Філії Управління магістральних газопроводів „Львівтрансгаз”(79000, м.Львів, вул. Рубчака, 3 код ЄДРПОУ 25560823) 14600 грн. 84 коп. основного боргу , 1766грн. 50 коп. пені, 2730 грн. 30коп. інфляційних втрат та 511 грн. 22 коп. -3%річних , 231грн.19 коп. сплаченого державного мита та 315грн. 00 коп. витрат по оплаті за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В решті позову - відмовити.
4. Наказ видати відповідно до вимог ст. 116 ГПК України.
Суддя