від "22" вересня 2009 р. по справі № 5/34-92
за позовом Любитівського споживчого товариства
до відповідачів: 1)Споживчого товариства «Каскад-плюс»
2) Малого підприємства «Василина»
про визнання договору купівлі-продажу неукладеним
за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору : ТзОВ «Верес еліт»
Суддя Слупко В.Л.
За участю представників сторін:
від позивача: н/з
від відповідача 1: Пархонюк В.Ф. - директор, Лещенко В.В., довір. №52 від 17.04.09р.
від відповідача 2: Ковальова Л.В. - адвокат
від третьої особи: Хавін В.М. - директор
Суть спору: Любитівське СТ просить визнати неукладеним договір купівлі-продажу від 30.10.01р. №3, згідно якого СТ «Каскад-плюс»продало МП «Василина»приміщення магазину за адресою: с. Воля Ковельська, вул.. Центральна, 2, мотивуючи тим, що зазначений магазин був переданий Любитівським СТ споживчому товариству «Каскад-плюс»на підставі договору взаємовідносин №1 від 24.02.01р. та проданий останнім без проведення загальних зборів товариства, що є порушенням п. 3.4 статуту СТ «Каскад-плюс». Крім того, із врахуванням уточнених позовних вимог (лист №9 від 09.07.09р.) позивач просить відновити становище, яке існувало до укладення оспорюваного договору, а саме повернути магазин СТ «Каскад-плюс».
Директор СТ «Каскад-плюс»в судовому засіданні позов визнає, мотивуючи тим, що купівля-продаж магазину здійснена ним особисто без проведення загальних зборів товариства.
МП «Василина»та ТзОВ «Верес еліт»проти позову заперечують, посилаючись на те, що оспорюваний договір укладено на виконання ухвали господарсього суду від 26.10.01р. у справі №6/3-47, якою затверджено мирову угоду, укладену між МП «Василина»та СТ «Каскад-плюс». МП «Василина»05.12.01р. сплатило вартість магазину визначену договором, а СТ «Каскад-плюс»на підставі акта передачі №1 від 05.12.01р. передало приміщення магазину. Правомірність зазначеної господарської операції МП «Василина»підтверджує судовими актами за позовом Любитівського споживчого товариства до СТ «Каскад-плюс»та МП «Василина»про визнання недійсним договору купівлі-продажу з цих самих підстав.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що предметом у даній справі є визнання неукладеним договору купівлі-продажу приміщення магазину від 30.10.01р. та повернення магазину СТ «Каскад-плюс», з тих підстав, що продаж магазину здійснено без проведення загальних зборів товариства.
Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Частини перша та друга статті 16 Цивільного кодексу України встановлюють, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Враховуючи зміст вказаних норм законодавства України, суд зазначає, що вимога про визнання договору неукладеним не є способом захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання (не є способом захисту особою свого особистого немайнового або майнового права та інтересу), передбаченим нормами Господарського кодексу України або Цивільного кодексу України. Не визначена відповідна вимога як такий спосіб і іншими законами України.
Вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення. Такий факт може встановлюватись господарським судом лише при існуванні і розгляді спору, який виник між особами про право цивільне. Встановлення цього факту є елементом фактичних обставин справи та обґрунтованості позовних вимог. Така вимога не призводить до поновлення порушених прав, а тому вона не може бути предметом спору та самостійно розглядатись в окремій справі.
Вказане відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод та статті 124 Конституції України.
Зазначене підтверджується також «Узагальненням Верховного Суду України практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.08р. на яке посилається позивач як на правову підставу заявлення позову про визнання договору неукладеним.
Так, у вказаному узагальненні Верховний Суду України зазначив, що при розгляді спорів про недійсність правочинів судам потрібно розмежовувати недійсні та неукладені правочини, тобто такі, в яких відсутні встановлені законодавством необхідні умови для їхнього укладення (наприклад, відсутня згода щодо всіх істотних умов, передбачених законодавством; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для укладення правочину потрібно його передати; не затверджено правочин вищим органом господарського товариства, якщо це передбачено в законі чи статуті товариства; не здійснено державну реєстрацію правочину в разі, коли законом ця обставина визначена як момент його вчинення).
Встановивши, що правочин є неукладеним, суд на цій підставі залишає позов про визнання правочину недійсним без задоволення. Наслідки недійсності правочину до неукладеного правочину не застосовуються, оскільки вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ст. 16 ЦК України, відповідно, підстав для його задоволення немає.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 16 Цивільного кодексу України,ст. 20 Господарського кодексу України, ст.ст. 44,49,82-85 ГПК України, господарський суд, -
вирішив:
В позові відмовити.
Суддя В.Л.Слупко