Головуючий у 1 інстанції - Ушаков Т.С.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
13 липня 2010 року справа №2а-68/09/1270
приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Нікуліна О.А.
суддів Губській Л.В., Юрко І.В.
при секретарі судового засідання Дегтярьовій А.М.
за участю
представника позивача не з'явився
представника відповідача не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 травня 009 року по справі № 2а-68/09 за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Антрацит» про стягнення несплачених штрафних санкцій та пільгових коштів,-
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 27 травня 2009 року по справі № 2а-68/09 у задоволенні адміністративного позову позивача було відмовлено.
З постановою суду першої інстанції не погодився позивач по справі та звернувся з апеляційною скаргою на неї, в якій зазначено, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого неправильно вирішив справу, вважає, що постанова підлягає скасуванню, та просить прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно встановив правовідносини між сторонами по справі, застосував відповідні норми матеріального та процесуального права та виходив з наступного.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року структурний підрозділ ДП «Антрацит» ВП ГЗФ «Партизанська», за яку відповідно до чинного законодавства в суді може бути відповідачем ДП «Антрацит» за 1998 рік, 2001 рік, 2002 рік, 2003 рік не виконала 4% норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Пунктом 3 Положення «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року за № 314, чітко визначено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Згідно поданих звітів форми 10-ПІ: - за 1998 рік підприємством не було працевлаштовано 6 інвалідів;
- за 2001 рік підприємством не було працевлаштовано 8 інвалідів;
- за 2002 рік підприємством не було працевлаштовано 9 інвалідів;
- за 2003 рік підприємством не було працевлаштовано 6 інвалідів.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року підприємства, установи й організації незалежно від форм власності і господарювання, на яких інвалідів працює менш, ніж встановлено нормативом зобов'язання щорічно відраховувати до Державного бюджету цільові кошти на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та на здійснення заходів по їх соціально-трудової та професійної реабілітації.
Пунктом 3.2 Інструкції про порядок надходження, обліку і витрачання коштів Фонду України соціального захисту інвалідів № 130/171/398 від 02.08.1999р. (із змінами від 26.03.2001р.) та Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів» № 1767 від Ї8.12.2001 року передбачено, що розмір відрахувань до Фонду визначається середньою річною заробітною платою на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. У відповідності з цим структурний підрозділ ДП «Антрацит» ВП ГЗФ «Партизанська» повинна була перерахувати Фонду всього 90563,99 грн., у тому числі за: 1998 рік - 10361,40 грн., 2001рік - 26369,36 грн.,
2002 рік - 32476,41 грн.,
2003 рік-21356,82 грн.
Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України встановлено порядок і термін для сплати відрахувань до Фонду, згідно якого підприємства повинні самостійно здійснювати відрахування не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним. Але відповідач у встановлений строк зазначене зобов'язання не виконав.
Фінансування заходів щодо соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної та профе сійної реабілітації інвалідів, надання позик на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, забезпечення інвалідів технічними реабілітаційними засобами, оплата навчання та перекваліфікація здійснюється за рахунок відрахувань до Фонду України Соціального захисту інвалідів від підприємства, де не виконуються нормативи працевлаштування інвалідів.
Згідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (у редакції з 14.10.1994 року по 01.08.2001 року) ОСОБА_2 народних депутатів спільно з підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями, громадськими організаціями інвалідів, за участю відділень Фонду України соціального захисту інвалідів в областях, на підставі пропозицій органів Міністерства соціального захисту населення щорі чно визначають нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Таким чином, статтею 19 зазначеного Закону чітко передбачено, що:
Право визначати норматив робочих місць, призначених для працевлаштування ін валідів надано місцевій ОСОБА_2 народних депутатів. ОСОБА_2 народних депутатів визначає цей норматив:
а) спільно з підприємством;
б) за участю відділень Фонду України соціального захисту інвалідів в областях;
в) на підставі пропозицій органів Міністерства соціального захисту населення України.
Якщо зазначені умови виконані повністю, то рішення є діючим і обов'язковим до виконання. Але з матеріалів справи вбачається, що жодної із зазначених умов при прийнятті рішення не виконано.
На 1998, 2001 роки норматив робочих місць підприємству для працевлаштування інвалідів був встановлений органом, що не мав відповідних повноважень. В порушення ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» норматив був визначений рішеннями виконавчого комітету Антрацитівської міської ОСОБА_2, а не рішеннями сесії міської ОСОБА_2. В рішенні виконавчого комітету Антрацитівської міської ОСОБА_2 від 26.02.1998 року № 63, від 22.03.2001 року № 127 немає ніяких посилань на те, що рішення прийняті відповідно до повноважень, делегованих йому міською ОСОБА_2.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положення статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ОСОБА_2 правомочні розглядати та вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Таким чином, Антрацитівська міська ОСОБА_2 є правочинним органом щодо встановлення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві в 1998, 2001 роках.
Рішення прийнято виконавчим комітетом Антрацитівської міської ОСОБА_2, а не ОСОБА_2, як передбачено ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Докази щодо делегування Антрацитівською міською ОСОБА_2 зазначених повноважень вико навчому комітету відсутні. Позивачем ці докази не були надані до суду, а також не направлені відповідачу, що свідчить про перевищення повноважень виконавчим комітетом Антрацитівської міської ОСОБА_2 при прийнятті зазначеного рішення, оскільки статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» це право надано лише місцевій ОСОБА_2 народних депутатів.
Делеговані повноваження (права та обов'язки), що їх набуває певний суб'єкт (орган чи посадова особа) шляхом передачі йому для виконання від іншого суб'єкта за власним рішенням останнього або на підставі норми закону. Делегування означає, як правило, передачу повноважень на певний час із збереженням у делегуючого суб'єкта права повернути їх до власного виконання.
З матеріалів справи вбачається, що виконавчому комітету Антрацитівської міської ОСОБА_2 цією ОСОБА_2 повноваження не надавалися, а Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» ці повноваження надані лише ОСОБА_2.
Згідно до п. 14 постанови Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314 «Про ор ганізацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» підприємство у межах доведеного нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів створює за власні кошти робочі місця та інвалідів з урахуванням фізичних можливостей певного інваліда, індивідуальних програм реабілітації та в залежності від відповідної нозології інваліда.
Відповідачу не було доведено рішення виконавчого комітету Антрацитівської міської ОСОБА_2 щодо визначення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. У зв'язку з цим, відповідач вважає, що норматив на 1998, 2001 роки не був встановлений для працевлаштування інвалідів на підприємстві, а тому у підприємства не виникло зобов'язання щодо створення робочих місць та працевлаштування інвалідів у 1998, 2001 роках на підприємстві.
В порушення порядку, встановленого ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» ( у редакції Закону України з 14.10.1994 року по 01.08.2001 року) Антрацитівська міська ОСОБА_2 народних депутатів (виконавчий комітет) не приймали відповідне рішення спільно з підприємством - ДП «Антрацит».
В порушення зазначеної норми Закону до відповідача не надходило жодної пропозиції стосовно кількості робочих місць, він не залучався місцевими органами до визначення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Позивач не надав ніяких доказів стосовно того, що рішення виконавчого комітету Антрацитівської міської ОСОБА_2 від 26.02.1998 року № 63, від 22.03.2001 року № 127, приймалося спільно з підприємством, що відповідачу направлялися будь-які пропозиції стосовно кількості робочих місць, що відповідач залучався місцевими органами до визначення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Згідно зі ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» ( у редакції Закону України з 14.10.1994 року по 01.08.2001 року) місцеві ОСОБА_2 народних депутатів спільно з підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями, громадськими організаціями інвалідів, за участю відділень Фонду України соціального захисту інвалідів в областях, на підставі пропозицій органів Міністерства соціального захисту населення щорічно визначають нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Вказане рішення приймалося в порушення порядку, встановленого ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та п. 13 «Положення Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого постано вою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314, відповідно до якого Відділення Фонду соціального захисту інвалідів беруть участь у визначенні підприємствам нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» містить вичерпний перелік обов'язків підприємств у сфері соціального захисту інвалідів. Одним з основних обов'язків підприємства є створення робочих місць для інвалідів відповідно до встановленого нормативу.
У відповідності зі ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів. З вищевикладеного слід, що підприємства, установи та організації в цей список не включені.
Згідно п. 10 «Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 514, обов'язок щодо працевлаштування інвалідів покладається також на державну службу зайнятості, органи Мінсоцзахисту, місцеві ОСОБА_2 народних депутатів, громадські організації інвалідів. Ці органи здійснюють працевлаштування інвалідів з урахуванням їх побажань, здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Відповідно до п. 13 «Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів» (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314, Відділення Фонду соціального захисту інвалідів у десятиденний термін після прийняття місцевими Радами народних депутатів рішення про норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, надсилають державній службі зайнятості та місцевим органам соціального захисту населення списки підприємств, яким установлено цей норматив. Тобто, позивач зобов'язаний надати відповідну інформацію до зазначених державних органів, на які покладено обов'язок направити інвалідів для працевлаштування на підприємство.
Так, на підприємства покладається обов'язок із створення за власні кошти у межах доведеного нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. При цьому, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Таким чином, з аналізу положень частин 2, 3 ст. 18 Закону та пунктів 2, 3 Положення вбачається, що фактичне робоче місце має бути створено з урахуванням фізичних можливостей певного інваліда, індивідуальних програм реабілітації та в залежності від відповідної нозології інваліда. Тому безпосереднє створення робочого місця для інваліда, а саме: його пристосування для праці інваліда здійснюється в кожному окремому випадку спеціально для конкретної особи. Таким чином, умовою для створення робочого місця для працевлаштування інваліда є пропозиція на працевлаштування інваліда відповідної нозології, оскільки без такої пропозиції неможливо встановити, працевлаштування інваліда якої категорії може буде запропоновано, що унеможливлює с творення відповідного робочого місця.
Безпосереднє працевлаштування інвалідів шляхом укладення трудового договору, відповідно до чинного законодавства, здійснюється підприємством, до якого направлено інваліда для працевлаштування.
Крім того, обов'язок по виявленню інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації покладено на місцеві органи соціального захисту населення, згідно п.11 Положення, а державна служба зайнятості відповідно до п. 12 Положення сприяє працевлаштуванню інвалідів.
Враховуючи вищевикладене, у підприємства виникає обов'язок працевлаштувати ін валіда при наявності відповідної пропозиції органів, вказаних у ст. 18 Закону, чи у разі звер нення інваліда самостійно.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не надав суду доказів того, що відповідачу направлялися пропозиції про працевлаштування інвалідів або інваліди самі зверталися до відповідача з метою працевлаштування у 2001, 2002, 2003 роках та їм було відмовлено у працевлаштуванні.
Виконання органами, переліченим в ст. 18 зазначеного Закону, своїх обов'язків щодо працевлаштування інвалідів, а також не звернення безпосередньо інвалідів на підприємство відповідача для працевлаштування у 2001, 2002, 2003 роках виключає штрафну відповідальність відповідача за відсутністю вини.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався норм матеріального та процесуального права під час вирішення справи, тобто відсутні підстави для скасування або зміни судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 травня 009 року по справі № 2а-68/09 - залишити без задоволення.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 травня 009 року по справі № 2а-68/09 - залишити без змін.
Ухвала за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого Адміністративного суду України протягом 1 місяця з дня складення у повному обсязі.
У повному обсязі ухвала складена 16 липня 2010 року
Головуючий
Судді