"02" вересня 2015 р.
справа № 808/2608/15
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чумака С. Ю.,
суддів: Гімона М.М. Юрко І.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 червня 2015 року у справі № 808/2608/15 за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго" про стягнення заборгованості,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість по адміністративно-господарським санкціям та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2014 році в сумі 53631,91 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що на підприємстві відповідача середньооблікова кількість інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, повинна складати 230 осіб, в той час як середньооблікова кількість інвалідів у роботодавця в 2014 році склала 229 осіб. У зв'язку з чим, з посиланням на положення статті 19, частини 2 статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, просив позов задовольнити у повному обсязі.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22 червня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що в діях відповідача відсутні порушення вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Сторони в судове засідання не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Колегія суддів розглянула справу відповідно до вимог ст. 197 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Судом встановлено, що ВАТ “Запоріжжяобленерго” є юридичною особою та перебуває на обліку в Запорізькому обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.
Згідно зі звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік, середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали на ВАТ “Запоріжжяобленерго”, за звітний період склала 5761 осіб (а.с. 4).
Відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів повинен складати 230 осіб. В 2014 році на підприємстві працювало 229 інвалідів.
У зв'язку з цим позивачем здійснено висновок, що відповідачем порушено вимоги діючого законодавства щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідач проти цього заперечує, зазначаючи, що ним здійснені всі необхідні заходи для створення робочих місць та працевлаштування інвалідів, проте норматив ним не був виконаний з незалежних від нього причин, що виключає можливість накладення на нього адміністративно-господарських санкцій.
При вирішенні справи, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року № 875-ХІІ (далі - Закон № 875) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно статті 19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу і забезпечують працевлаштування інвалідів. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з законом, вважається працевлаштування підприємством інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Статтею 20 Закону № 875 передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим у статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
З аналізу зазначених норм вбачається, що на підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, покладено такі обов'язки: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
При цьому, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що зазначені в частині 3 статті 18 Закону № 875. Один лише факт невиконання встановленого нормативу за відсутності винних дій відповідача не може бути підставою для нарахування адміністративно-господарських санкцій та пені.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем постійно протягом 2014 року надавалась інформація про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів за формою № 3-ПН “Звіт про наявність вакансій” та Запорізьким міським центром зайнятості протягом грудня 2013 року та 2014 року направлялись інваліди серед яких одна особа була працевлаштована. (а.с. 77-90). Фактів відмови відповідачем інвалідам у працевлащтуванні позивачем не зазначено.
Крім того, відповідачем систематично протягом 2014 року розміщувались оголошення в друкованих засобах масової інформації про наявність вакансій для інвалідів. (а.с. 45-56).
Доказів неналежного виконання відповідачем обов'язків по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів позивачем суду не надано.
З огляду на вказане колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем здійснювались належні від нього заходи для недопущення правопорушення, а відтак підстав для застосування до нього господарсько-правової відповідальності у вигляді штрафних санкцій відсутні.
За таких обставин, враховуючи наведені норми законів, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування не вбачається, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції має бути залишена без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 червня 2015 року у справі № 808/2608/15 залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції, прийнята в порядку письмового провадження, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.
Головуючий: С.Ю. Чумак
Суддя: М.М.Гімон
Суддя: І.В. Юрко