07 вересня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Корчевного Г.В.,
суддів: Слободянюк С.В., Оніщука М.І.,
при секретарі Івченко О.М.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «Київобленерго» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2015 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Київобленерго» про визнання неправомірним акту про порушення та зобов'язання поновити постачання електроенергії, -
В березні 2015 року позивач ОСОБА_1 заявив позов, за яким просив визнати неправомірним акт про порушення правил користування електроенергією №011143, що складений працівниками ПАТ «Київобленерго» 09.06.2011р. та зобов'язати ПАТ «Київобленерго» поновити електропостачання до будинку за адресою: АДРЕСА_1 Мотивував позов безпідставністю дій відповідача, оскільки Правил користування електроенергією не порушував, належне йому домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 було відключено представниками відповідача від мереж електропостачання без попередження, та пояснення причин підстав такого відключення.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2015 року позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Київобленерго» про визнання неправомірним акту про порушення, та зобов'язання поновити постачання електроенергії задоволено частково. Зобов'язано Приватне акціонерне товариство «Київобленерго» поновити постачання електроенергії споживачу ОСОБА_1 за адресою належного останньому домоволодіння АДРЕСА_1 відповідно до умов договору, за рахунок постачальника. В задоволенні решти вимог позову відмовлено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Київобленерго» на користь держави 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп. судового збору.
Унікальний номер справи: 759/3761/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/12365/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Сенько М.Ф.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Корчевний Г.В.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить визнати борги по акту про порушення неправомірними та скасувати їх.
Вважає, що ухвалюючи рішення, судом не встановлено усі обставини, що мають значення для справи, зокрема те, що акт про порушення ПКЕЕН № К 011143 від 09.06.2011 року не виявляє факту розкрадання споживачем електричної енергії, що було підтверджено і при розгляді справи пр. № 2/2608/5217/12; ун. № 2608/10553/12 за позовом ПАТ «Київобленерго», про стягнення заборгованості, яка не була забезпечена доказами крадіжки.
Вважає, що оскільки доказів крадіжки електроенергії не встановлено, то і боргів не повинно бути, а підписання типового договору чи написання заяви на реструктуризацію боргів без відповідного договору, не може бути причиною визнання боргу.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Приватне акціонерне товариство «Київобленерго» також звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду 1-ї інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вважає, що ухвалюючи рішення, судом не встановлено усі обставини, що мають значення для справи, зокрема те, що акт про порушення є лише фіксацією порушення, що було виявлено під час проведення постачальником енергії перевірки дотримання споживачем ПКЕЕН, і його оскарження (визнання неправомірним, недійсним) не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту судом цивільних прав та інтересів особи.
Зазначає, що відносини між громадянами (споживачами електричної енергії) та енергопостачальниками регулюються Правилами користування електричною енергією для населення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1999 №1357 (далі - ПКЕЕН). ПКЕЕН є обов'язковими для виконання всіма споживачами і енергопостачальниками незалежно від форм власності.
Апелянт вказує, що судом першої інстанції невірно встановлено, що Позивача було відключено через невиконання обов'язку погасити збитки завдані порушенням ПКЕЕН. Як зазначено в запереченнях до позову та випливає з поданих Відповідачем доказів (а саме особова картка споживача), Позивача було відключено через наявність поточної заборгованості за електричну енергію.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає апеляційні скарги такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).
Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів і висновків експертів.
Судом першої інстанції встановлено, що споживачем електроенергії за адресою: АДРЕСА_1, є власник домоволодіння ОСОБА_1
Також встановлено, що постачання електроенергії за вказаною адресою здійснюється ПАТ «Київобленерго».
Мотивуючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що взаємовідносини сторін засновані на договорі про користування електроенергією №200579609 від 23.06.2010р. (договір із змінами переукладено 16.05.2013р.)
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що 09 червня 2011 року представниками ПАТ «Київобленерго» була проведена перевірка виконання побутовими споживачами вимогЗакону України «Про електроенергетику» і Правил користування електричною енергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1999 року №1357 (далі Правила). В ході перевірки електроустановок споживача за адресою: АДРЕСА_1, за участю споживача ОСОБА_1, було виявлено порушення Правил користування електричною енергією для населення, а саме підключено фазний провід прихованою електропроводкою поза лічильником.
Даний акт, відповідно до п. 53 Правил, 29.06.2011р. було розглянуто на комісії Макарівського районного підрозділу ПАТ «Київобленерго». Комісія визнала ОСОБА_1 причетним до порушення вказаного в акті, і запропонувала йому погасити збитки завдані товариству в сумі 2917,12 грн.
Також враховано судом першої інстанції, що 01.06.2010р. позивач оскаржив висновки комісії до керівництва товариства. Дана скарга була розглянута 20.06.2012р. на комісії ІКЦ.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме протоколу засідання комісії №22, комісією було прийнято рішення перерахувати суму по акту порушення по скорегованій потужності струмоприймачів, вказаним перерахунком сума нарахувань за актом зменшена до 259,40 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що дані нарахування, на переконання суду, не є поточною (простроченою) заборгованістю, а тому вони не можуть бути без згоди споживача включені до такої заборгованості.
У разі відмови споживача від сплати вартості необлікованої електричної енергії енергопостачальник звертається з позовом до суду та має право припинити постачання електричної енергії після прийняття судом рішення на користь енергопостачальника (крім випадку виявлення факту самовільного підключення).
Саме в такому порядку ПАТ «Київобленерго» заявило позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, який ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 24.09.2012р. було залишено без розгляду.
З огляду на фактичні обставини справи, вірним є висновок суду першої інстанції, що спірним актом засвідчено лише факт порушення споживачем Правил користування електроенергією, сам по собі цей документ не тягне за собою будь яких наслідків, а може бути використаний зокрема, як доказ при розгляді акту комісією енергопостачальника, або в суді при розгляді спору про відшкодування збитків, заподіяних порушенням Правил, тощо.
Колегія суддів також вважає, що оскаржуваним актом права, свободи, інтереси позивача не порушені, а відповідно вони не потребують судового захисту, тому підстав для застосування наслідків пропуску строків позовної давності щодо спору в частині вимог про визнання акту неправомірним не вбачається.
Як вбачається зі змісту позових вимог та вимог апеляційної скарги, ОСОБА_1 стверджував, що не погодився з порушенням та нарахуванням збитків і після розгляду акту комісією ІКЦ.
Колегія суддів зазначає, що вказані обставини не знайшли підтвердження матеріалами справи, оскільки 16.05.2013р. сторони переуклали договір про користування енергією на нових умовах.
Пунктом 18 договору, зафіксована заборгованість споживача за спожиту електроенергію, станом на день укладення договору, в сумі 273,33 грн., та визначено порядок її погашення.
З огляду на особову картку споживача, судом першої інстанції вірно встановлено, що вказана в договорі заборгованість складається з поточної заборгованості, що виникла з вересня 2012р. та суми нарахувань по акту.
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погоджується і колегія суддів, вважає, що підписавши договір позивач визнав, як порушення встановлене актом, так і збитки у виді не облікованої електроенергії в наслідок порушення.
Вказані обставини підтверджуються і тим, що 01.10.2014р. позивач звернувся до відповідача із заявою про розстрочення сплати вказаного боргу.
З огляду на фактичні обставини справи, вірним є висновок суду першої інстанції, що неправомірним є включення збитків за актом до заборгованості позивача з серпня 2012р., оскільки доказів, що такі збитки були ним визнані, на той час, суду не надано.
Як було встановлено в суді першої інстанції, відповідач в судовому засіданні стверджував, що домоволодіння позивача 16.01.2013р. було відключене від мереж електропостачання, за підстав порушення термінів сплати за спожиту електроенергію, тобто у зв'язку з виникненням простроченої заборгованості.
Як вбачається з матеріалів справи, жодного доказу на підтвердження даного факту відповідачем не надано.
Не надано таких доказів і під час апеляційного розгляду справи.
Разом з тим, особова картка споживача не містить даних про відключення, заборгованість станом на місяць відключення, як це вбачається із картки, фактично складається із суми нарахуванням за актом, що на той час, як це зазначалось вище, була оспорюваною.
Випадки відключення споживача від електропостачання передбачені п.35 Правил. Даний перелік є виключним. Випадку відключення споживача через невиконання обов'язку погасити збитки завдані порушенням Правил вказана норма закону не містить.
Відносно доводів апеляційної скарги ПАТ «Київобленерго», зокрема, що акт про порушення є лише фіксацією порушення, що було виявлено під час проведення постачальником енергії перевірки дотримання споживачем ПКЕЕН, і його оскарження (визнання неправомірним, недійсним) не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту судом цивільних прав та інтересів особи, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, позов задоволено частково. Зобов'язано Приватне акціонерне товариство «Київобленерго» поновити постачання електроенергії споживачу ОСОБА_1 за адресою належного останньому домоволодіння АДРЕСА_1 відповідно до умов договору, за рахунок постачальника. В задоволенні решти вимог позову відмовлено.
Таким чином, вказана частина позову залишена без задоволення.
Відносно інших доводів апелянта ПАТ «Київобленерго», а саме того, що відносини між громадянами (споживачами електричної енергії) та енергопостачальниками регулюються Правилами користування електричною енергією для населення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1999 №1357 (далі - ПКЕЕН), ПКЕЕН є обов'язковими для виконання всіма споживачами і енергопостачальниками незалежно від форм власності, колегія суддів вважає також необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, керувався у тому числі і вказаним нормативним документом.
Інша частина доводів, яка стосується того, що судом першої інстанції невірно встановлено, що Позивача було відключено через невиконання обов'язку погасити збитки завдані порушенням ПКЕЕН, бо як зазначено в запереченнях до позову та випливає з поданих Відповідачем доказів (а саме особова картка споживача), Позивача було відключено через наявність поточної заборгованості за електричну енергію, також не знайшла підтвердження матеріалами справи, з огляду на наступне.
Як вірно встановив суд першої інстанції, достатніх підстав (якщо не рахувати незначну поточну заборгованість за спожиту електроенергію в розмірі 8 грн.) для відключення домоволодіння позивача від електромереж не було, крім того, станом на 02.01.2014р., відповідачем зняті показання лічильника позивача, за якими видно, що споживання електроенергії здійснювалось, і в квітні 2014р. позивачем сплачено певну суму на погашення заборгованості.
Таким чином, факт відключення домоволодіння позивача від мереж електропостачання не знайшов свого підтвердження доказами, а тому і підстав для припинення електропостачання споживачу ОСОБА_1, що мало місце 16.05.2014р., у зв'язку з самовільним підключенням до електромереж, у відповідача не було.
Колегія суддів зазначає, що самовільне підключення споживача до мереж електропостачання є нічим іншим, як порушенням Правил, у зв'язку з чим відповідно до п. 53 Правил має бути складено акт про порушення, однак такого акту ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано.
Оскільки постачання електроенергії споживачу ОСОБА_1 припинено неправомірно, всупереч договору та чинному законодавству, вимоги узгоджуються з приписами ст. 16 ЦК кодексу і є адекватним допущеним порушенням, тому позов підлягає задоволенню частково.
Також вірним, у відповідності до ст. 88 ЦПК України, з урахуванням того, що позивача звільнено від сплати судового збору, витрати у справі суд покласти на відповідача, пропорційно частці задоволених вимог .
Відносно доводів апеляційних скарг колегія суддів зазначає, що вони необґрунтовані та не доведені належними доказами, оскільки судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини справи.
Згідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Колегія суддів зазначає, що апелянтами не надано належних та допустимих доказів на обґрунтування апеляційних скарг, та вважає, що за таких обставин підстави для їх задоволення відсутні.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Згідно положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Враховуючи викладене та оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, колегія суддів вважає законними й обґрунтованими висновки районного суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Справа судом розглянута повно та об'єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано правильно.
Інші доводи апеляційної скарги недоведені та містяться лише на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 312, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «Київобленерго» - відхилити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: