07 вересня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Корчевного Г.В.,
суддів: Слободянюк С.В., Лапчевської О.Ф.,
при секретарі Івченко О.М.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про визнання недійсним договору, -
В листопада 2014 року позивачка ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом, до ПАТ «АЛЬФА-БАНК» в якому просить визнати недійсним договір про іпотечний борг №20-0622/2-1 від 07.04.2008 року укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Промінвестбанк», правонаступником якого є ПАТ «АЛЬФА-БАНК», з моменту його вчинення. В обґрунтування позову зазначає, що 07.04.2008 року між ПАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний борг №20-0622/2-1, відповідно до умов якого останній було надано кредитні кошти у розмірі 250 000 доларів США строком до 03.03.2018 року зі сплатою відсоткової ставки у розмірі 10% річних. В грудні 2012 року позивачку було повідомлено про відступлення прав вимоги за даним іпотечним договором на користь ПАТ «АЛЬФА-БАНК». Оскільки при укладенні іпотечного договору банком були допущені порушення, зокрема невиконання переддоговірної роботи із позичальником, обмежено свободу договору при укладенні кредитного договору, відсутність в договорі детального розпису сукупної вартості кредиту, неправомірного нарахування штрафних санкцій, а також враховуючи зміну істотних обставин, за яких укладався кредитний договір, позивачка вважає, що положення іпотечного договору не відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та нормам ЦК України, у зв'язку з чим і звернулась в суд з даним позовом. Під час розгляду справи судом, відповідно до ст.ст. 33 ЦПК України, було залучено у співвідповідача ПАТ «Промінвестбанк», оскільки договір, щодо якого наявний спір, був укладений саме між позивачкою та ПАТ «Промінвестбанк»
Унікальний номер справи: 761/38273/14-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/12111/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Савицький О.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Корчевний Г.В.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про визнання недійсним договору.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що ухвалюючи рішення, судом не встановлено усі обставини, що мають значення для справи, оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).
Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів і висновків експертів.
Судом першої інстанції встановлено, що 07.04.2008 року між ПАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний борг №20-0622/2-1, відповідно до умов якого останній було надано кредитні кошти у розмірі 250 000 доларів США строком до 03.03.2018 року зі сплатою відсоткової ставки у розмірі 10% річних (а.с.6-11).
Крім того, 11.05.2011 року між сторонами було укладено договір про внесення змін та доповнень №20-1284/2-1 до договору про іпотечний борг №20-0622/2-1 від 07/04/2008 року, відповідно до якого було зміно графік погашення кредиту (а.с. 17-21).
Також встановлено, що 17.12.2012 року між ПАТ «Промінвестбанк» та ПАТ «АЛЬФА-БАНК» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ПАТ «АЛЬФА - БАНК» є єдиним власником всіх прав вимоги за договором №20-0622/2-1 від 07.04.2008 року (а.с.53-64).
Листом ПАТ «Промінвестбанк» за №0001271 від 20.12.2012 року позивача було повідомлено про укладання вищевказаного договору про відступлення права вимоги.
Мотивуючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 2 ЗУ «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» іпотечний борг виникає з цивільно- правових відносин між сторонами договору про іпотечний борг за умови дотримання встановлених цим Законом вимог. Основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті до укладання договору про іпотечний борг. Ця інформація має бути оприлюднена кредитодавцем у письмовій формі і містити опис усіх грошових зборів і витрат, пов'язаних з установленням іпотеки; принципи визначення плати за договором про іпотечний борг; положення про інфляційне застереження; порядок дострокового виконання основного зобов'язання у разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов'язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання; право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов'язання; реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків; інші умови за рішенням кредитодавця.
Пунктом 3.2. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» закріплено, що кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що доводи позивача, зокрема те, що при підписанні договору про іпотечний борг, відповідач ввів її в оману, оскільки її не ознайомили в письмовій формі перед укладенням договору з такою умовою, як сукупна вартість кредиту, а також не попередили, про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долара США до гривні, не надано інформації про вірогідність і наслідки такого подорожчання, не знайшли підтвердження матеріалами справи, зважаючи на наступне.
Як враховано судом першої інстанції, згідно ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману.
Пунктом 1 ч.1 ст. 230 ЦК України передбачено, що суд визнає угоду недійсною у випадку, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
Згідно ст. 229 ЦК України істотне значення мають природа правочину, права та обов'язки сторін, властивості і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 617 ЦК України, особа яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Як вбачається з матеріалів справи, договір укладений в письмовій формі, він підписаний повноважними особами, містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгоджені сторонами.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що посилання сторони позивача на світову фінансову кризу, як на підставу істотної зміни обставин, які не могли передбачити сторони, та як наслідок визнання кредитного договору недійсним, оскільки відповідно до п.16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою навіть для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, а позивачка в позові просить визнати недійсним іпотечний договір з вказаних підстав, є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах закону.
З огляду на фактичні обставини справи, вірним є висновок суду першої інстанції, що стороною позивача не надано суду належних доказів на підтвердження тих обставин, на які посилається позивачка в своєму позові, як на підстави для його задоволення.
Не надано таких доказів і під час апеляційного розгляду справи.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції , що не встановлено жодного з порушень закону з боку відповідача при укладанні іпотечного договору, на які вказує позивачка в позові, в тому числі судом не встановлено, що позивачка була введена в оману відповідачем при укладанні кредитного договору, тому суд вважає, що при укладенні оспорюваного договору позивачці були відомі усі викладені в них умови та не існувало ніяких інших підстав, які б примусили позивачку прийняти ці умови на вкрай невигідних для себе умовах, оскільки на спростування даних тверджень стороною позивача не надано будь-яких доказів, з огляду на що суди не знаходять законних підстав для визнання недійсними кредитного договору про іпотечний борг №20-0622/2-1 від 07.04.2008 року.
Відносно доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що вони необґрунтовані та не доведені належними доказами, оскільки судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини справи.
Інші доводи апеляційної скарги недоведені та містяться лише на формальних міркуваннях.
Згідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів на обґрунтування апеляційної скарги, та вважає, що за таких обставин підстави для її задоволення відсутні.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Згідно положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Враховуючи викладене та оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, колегія суддів вважає законними й обґрунтованими висновки районного суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Справа судом розглянута повно та об'єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано правильно.
Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 312, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: