03 вересня 2015 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - Саліхова В.В.
суддів: Музичко С.Г., Прокопчук Н.О.
при секретарі: Бережняк Н.В.
за участю:
представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 червня 2015 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» до ОСОБА_2 про стягнення коштів за кредитним договором,
У листопаді 2014 року ПАТ «Старокиївський банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення з останнього заборгованість за кредитним договором №02/980/К/010 від 26.02.2009 в розмірі 638 430,07 грн. в тому числі проценти за користування кредитними коштами в розмірі 500 901,53 грн., пеню за несвоєчасну сплату кредиту 13 620,91, пеню за несвоєчасну сплату процентів 87 565,31 грн., штраф за недотримання умов кредитного договору в розмірі 36 342,33 грн.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10.06.2015 позов задоволено. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Старокиївський банк» заборгованість за Кредитним договором №02/980/К/010 від 26.02.2009 в розмірі 638 430,07 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 3 654 грн. судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Апелянт посилається на незаконність рішення суду. В обґрунтування своїх доводів вказує, що розрахунок заборгованості позичальника здійснено невірно та відсутні докази на підтвердження факту видачі кредиту та направлення досудової вимоги. Зазначив, що позивачем було пропущено строки позовної давності стосовно частини заборгованості, пеня за несвоєчасну сплату процентів за період з 08.11.2013 по 29.04.2014 нарахована неправомірно та п. 4.4. кредитного договору суперечить засадам рівності учасників цивільних відносин.
Справа № 753/20127/14
№ апеляційного провадження:22-ц/796/10174/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Даниленко В.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що остання не підлягає задоволенню.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання за умовами кредитного договору не виконані з вини відповідача, в зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.
З матеріалів справи вбачається, що 26.02.2009 між ПАТ «Старокиївський банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №02/980/К/010, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в національній валюті на загальну суму 726 846,61 грн., терміном до 25.02.2010, а відповідач зобов'язався повернути отриманий кредит, сплатити відсотки за його користування в розмірі 15% річних (а. с. 4-6). 25.02.2010 між сторонами було укладено додаткову угоду №1,24.03.2010 додаткову угоду №2,23.09.2010 додаткову угоду №3,22.09.2011 додаткову угоду №4, 24.09.2012 додаткову угоду №5 та 30.04.2013 додаткову угоду №6 до кредитного договору, якими було продовжено термін користування кредитом, а саме остаточно до 29.04.2014(а. с. 8-13). Відповідно до п. 4.2 кредитного договору, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення. Згідно з п. 4.3. кредитного договору, за прострочення строків сплати процентів позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Нацбанку України від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення. Відповідно до п. 4.4. договору нараховані проценти сплачуються позичальником одночасно з остаточним погашенням кредиту, а також, при остаточному погашенні кредиту позичальник зобов'язаний, в першу чергу, сплатити проценти за фактичний строк користування кредитом. Позивач виконав взяті на себе зобов'язання та надав відповідачу грошові кошти відповідно до п. 2.1. кредитного договору в розмірі 726 846,61 грн., перерахувавши кошти на поточний рахунок позичальника відповідно до меморіального ордеру №5759/1(а. с. 14). Відповідач належним чином умови кредитного договору не виконував, у зв'язку з чим станом начервень 2014 року виникла заборгованість за вказаним кредитом. 05.06.2014 позивач повністю погасив заборгованість по тілу кредиту, тим самим підтвердивши свої зобов'язання перед Банком, залишив несплачену заборгованість по процентам, пені та штрафу. 05.11.2014 позивач звернувся з позовом до суду, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість, а саме: заборгованість за процентами - 500 901,53 грн., пеню за несвоєчасну сплату кредиту - 13 620,91 грн., пеню за несвоєчасну сплату процентів - 87 565, 31 грн., штраф за недотримання умов кредитного договору - 36 342,33, а всього 638 430,07 грн. (а. с. 3).
За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статтей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Аналіз зазначених норм права дає можливість зробити висновок про те, що відповідач, який добровільно погодився на умови кредитного договору, повинен був належно їх виконувати.
Матеріали справи свідчать, що відповідач всупереч умов вищевказаного кредитного договору, перестав сплачувати кошти, внаслідок чогостаном на 05.11.2014 виникла заборгованість, а саме: залишок непогашеної заборгованості за кредитом в розмірі638 430,07 грн., заборгованість за процентами - 500 901,53 грн., пеня за несвоєчасну сплату кредиту - 13 620,91 грн., пеня за несвоєчасну сплату процентів - 87 565, 31 грн., штраф за недотримання умов кредитного договору - 36 342,33 грн. (а. с. 3).
Враховуючи наведені обставини, а також те, що в суді першої інстанції було встановлено, що відповідач свої обов'язки за вищезгаданим кредитним договором не виконав, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача суми заборгованості правильними.
Доводи апелянта про те, що відсутні докази на підтвердження видачі кредиту, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи. Так, відповідно до меморіального ордеру №5759/1 засвідченого відповідно до законодавства, позивачем було надано відповідачу грошові кошти в розмірі 726 846,61 грн. (а.с. 14).
Необґрунтованими, на думку колегії суддів, є посилання апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин строк позовної давності та неправомірно нарахував пеню за несвоєчасну сплату процентів,враховуючи наступне.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до ст. 256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст.257 ЦК).
Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК).
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК).
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Матеріали справи свідчать, що кредитний договір сторонами було підписано 26.02.2009 з датою виконання зобов'язання до 29.04.2014, а з відповідним позовом позивач звернувся у листопаді 2014 року, тобто в строки встановлені ст. 257 ЦК України.
Також не заслуговують на увагу і посилання апелянта щодо відсутності доказів на підтвердження направлення останньому досудової вимоги, оскільки умовами кредитного договору передбачено строк його виконання до 29.04.2014, тому ОСОБА_2 в добровільному порядку повинен був погасити кредит.
Доводи апелянта про те, що розрахунок заборгованості здійснено невірно, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідач в порушення вимог ст. 60 ЦПК України не надав суду будь-яких розрахунків на спростування розрахунків наданих позивачем.
Більш того, при розгляді справи в порядку апеляційного провадження представнику відповідача було роз'яснено положення ст. 10 ЦПК України, але останній відмовився надати суду докази на підтвердження вищезгаданих вимог, та не заявляв клопотання про проведення судової експертизи з цього питання.
Не заслуговують на увагу посилання апелянта на необґрунтоване стягнення судом першої інстанції з відповідача пені та штрафних санкцій, оскільки дані обставини спростовуються матеріалами справи, та фактичним визнанням відповідачем вказаної заборгованості, сплатою всієї суми тіла кредиту.
Також необґрунтованими на думку колегії суддів є посилання апелянта на те, що п. 4.4. кредитного договору суперечить засадам рівності учасників цивільних відносин.
З матеріалів справи вбачається, що позивач підписав вищевказаний кредитний договір, чим сам погодився на всі його умови. Питання визнання вищезгаданого пункту кредитного договору недійсним в судовому порядку ОСОБА_2 не ставив.
Таким чином, враховуючи вище викладене, вимоги апелянта є недоведеними та такими, що не знайшли своє підтвердження при розгляді справи в апеляційній інстанції, а тому не заслуговують на увагу.
Отже, висновок суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновок суду не спростовують.
Враховуючи наведені обставини та вимоги ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 313, 314, 315, 325 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 червня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: С.Г. Музичко
Н.О.Прокопчук