79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
01.07.09 Справа № 18/15
м. Львів
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Процика Т.С.
суддів Дубник О.П.
Скрипчук О.С.
при секретарі судового засідання Трускавецькому В.П.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства (далі ВАТ) „Рівнеліфт” від 88/14 від 21.04.2009 р.
на рішення Господарського суду Рівненської області від 09.04.2009 р. (підписане 14.04.2009 р.)
у справі № 18/15
за позовом Приватного підприємства- фірми (далі ППФ) “Техзапчастина”, м. Рівне
до відповідача ВАТ „Рівнеліфт”, м. Рівне
про стягнення в сумі 311 247,23 грн.
за участю представників:
від позивача -Тарновецький Я.М. - представник;
від відповідача -не з'явився.
Права та обов'язки сторін, передбачені ст.22 ГПК України, роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступало, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 09.04.2009 р. (підписане 14.04.2009 р.) у справі № 18/15, суддя Гудак А.В., позов задоволено у повному обсязі, стягнуто з ВАТ „Рівнеліфт” на користь ППФ “Техзапчастина” 311 247,23 грн. основного боргу, 3 112,47 грн. витрат по сплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 7 500 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката.
Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм ст.ст. 509, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), а також зокрема тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання по договору купівлі-продажу в частині оплати отриманого товару, а відтак заборгованість позивача перед відповідачем складає 311 247,23 грн., які підлягають стягненню; доказів оплати або доказів на спростування цієї заборгованості відповідачем не подано.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ВАТ „Рівнеліфт”, відповідач у справі, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Рівненської області від 09.04.2009 р. у справі № 18/51 скасувати.
Скаржник посилається зокрема на те, що оскаржене рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та має місце неповне з'ясування обставин справи, зокрема, зазначає, що відповідачем повністю оплачені видаткові накладні, на які посилається суд в оскарженому рішенні як на неоплачені, що підтверджується актом звірки № 91 від 28.01.2009 р. Також, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не було враховано того факту, що договірні відносини існували з ПП -фірмою „Техзапчастина”, проте довіреність, що представляє повноваження представника позивача у справі видана ПП „Техзапчастина”. А відтак, позовна заява підписана особою, яка не мала права її підписувати.
У судовому засіданні представник позивача усно заперечує доводи апеляційної скарги та просить суд рішення Господарського суду Рівненської області від 09.04.2009 р. у справі № 18/51залишити без змін, а апеляційну скаргу ВАТ „Рівнеліфт” без задоволення.
Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні, суд встановив наступне.
ППФ “Техзапчастина” звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до ВАТ „Рівнеліфт” про стягнення з нього 311 247,23 грн. заборгованості та судових витрат.
Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 02.02.2008 року між ПП “Техзапчастина” (Продавець), в особі директора Мельника М.Б., що діє на основі Статуту та ВАТ „Рівнеліфт”, в особі голови правління Варжеля В.М. (Покупець), що діє на підставі Статуту був укладений договір № 023/02-02 купівлі-продажу (а.с. 5).
„Постачальник” зобов'язується у встановлений цим Договором строк передати у власність Покупцю Товар, а „Покупець” зобов'язується прийняти та оплатити цей Товар на умовах даного Договору (п.1.1.).
Відповідно до п. 2.1. Постачальник зобов'язується поставити Покупцю Товар протягом 14 днів з моменту оплати, згідно виписаних накладних, які невід'ємною частиною договору.
Згідно з п. 2.3. Договору Покупець зобов'язується провести оплату і прийняти Товар згідно цін вказаних у відповідних накладних.
Відповідно до п. 3.1. розрахунки за Товар здійснюються шляхом перерахування грошової суми 100 % передоплати вартості Товару згідно виписаних рахунків-фактур та Специфікації на рахунок Постачальника.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 023/02-02 купівлі-продажу представник відповідача Кравченко М.В. на підставі довіреностей № 879292/43 від 29.08.2008 р., № 879310/60 від 25.09.2008 р., № 879333/83 від 29.10.2008 р., № 879341/91 від 24.11.2008 р. отримав від позивача товар на суму 311 247,23 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних, наявних у матеріалах справи (№ РН-0000410 від 29.08.2008 р., № РН-0000453 від 25.09.2008 р., № РН-0000454 від 25.09.2008 р., № РН-0000455 від 25.09.2008 р., № РН-0000456 від 25.09.2008 р., № РН-0000458 від 25.09.2008 р., № РН-0000510 від 29.10.2008 р., № РН-0000511 від 29.10.2008 р., № РН-0000572 від 28.11.2008 р. (а.с.6,9,11,13,15,17,20,22,25).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не оплатив поставлений товар. Доказів протилежного відповідачем не подано.
Відповідно до рахунків-фактур заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар згідно зазначених видаткових накладних становить 311 247,23 грн. (а.с. 8,10,12,14,16,18,21,23,27,).
З наведеного вбачається, що відповідач повинен був оплатити товар, отриманий від позивача, на загальну суму 311 247,23 грн.
Як вбачається з акту звіряння розрахунків, заборгованість відповідача перед позивачем станом на станом на 28.01.2009 р. складає 311 247,23 грн. (а.с. 28-30). Цей акт підписаний представниками сторін, скріплений печатками та сторонами не спростовано.
28.01.2009 р. позивачем на адресу ВАТ „Рівнеліфт” була надіслана претензія № 38 з вимогою погасити суму боргу в розмірі 311 247,23 грн. (а.с. 31). Ця претензія була залишена без реагування.
Враховуючи наведене, розмір заборгованості відповідача на час розгляду справи становить 311 247,23 грн.
Доказів оплати або доказів на спростування цієї заборгованості відповідачем не подано.
Згідно із ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Таким чином, підстави виникнення зобов'язань (цивільних прав та обов'язків) встановлені ст.11 ЦК України, зокрема вони виникають з договорів (що і є у даному випадку), тобто носять диспозитивний характер. Це полягає у обов'язку сторін договору виконувати взяті на себе зобов'язання, визначені умовами цього договору.
Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.174 ГК України Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1, ч.2, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, сума основного боргу, не спростована документальними доказами відповідачем, у відповідності до договору купівлі-продажу становить 311 247,23 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.
За таких обставин місцевий господарський суд правомірно задоволив позов про стягнення суми боргу в розмірі 311 247,23 грн. як обґрунтовано заявлений.
Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, щодо відсутності заборгованості позивача перед відповідачем в сумі 311 247,23 грн. не знайшли свого відображення в матеріалах справи. Повноваження представника Тарновецького Я.М. підтверджується наявною в матеріалах справи довіреністю, виданою за підписом керівника ППФ „Техзапчастина” та посвідчена печаткою підприємства.
Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи положення норм ст.ст.43, 32, 33, 34, 43 ГПК України, скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність рішення суду першої інстанції.
Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -
Львівський апеляційний господарський ПОСТАНОВИВ:
1. Залишити рішення Господарського суду Рівненської області від 09.04.2009 р. у справі № 18/15 без змін, а апеляційну скаргу ВАТ „Рівнеліфт” - без задоволення.
2. Судові витрати покласти на скаржника.
Ця постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Процик Т.С.
Суддя Дубник О.П.
Суддя Скрипчук О.С.