копія
про закриття провадження у справі
20 вересня 2011 р. Справа № 2a-1870/4148/11
Суддя Сумського окружного адміністративного суду Савченко Д.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративу справу за позовом ОСОБА_1 до Начальника відділення сектору довічного позбавлення волі № 2 Роменської виправної колонії № 56 лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_2 про визнання дій протиправними, та відшкодування моральної шкоди,-
20.06.2011 року позивач, ОСОБА_1, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Начальника відділення сектору довічного позбавлення волі № 2 Роменської виправної колонії № 56 лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач), в якій просив суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо вилучення та знищення речей, що не заборонені засудженим для зберігання;
- відшкодувати моральну шкоду, заподіяну відповідачем внаслідок порушення прав, в розмірі 20 000грн.;
- зобов'язати відповідача повернути, взамін знищених, речі, надавши строк для подання до суду звіту про виконання судового рішення.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про день, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином (а. с. 9, 10, 11, 14).
Враховуючи неявку в судове засідання всіх осіб, які приймають участь у справі, фіксування судового засідання по справі за допомогою звукозаписувального пристрою згідно ст.ст. 12, 41 КАС України не здійснюється.
Розглянувши надані суду матеріали та викладені у позові вимоги, суд вважає, що справа підлягає закриттю, виходячи з наступного.
Позивач звернувся до суду із вимогами, з яких вбачається, що вони сформульовані позивачем на підставі та у зв'язку з відбуванням ним покарання у вигляді довічного позбавлення волі, згідно з якими він не згоден із діями відповідача щодо заборони, знищення та неможливості зберігання ним, ОСОБА_1, певних речей (автоматичного олівця) при відбуванні ним покарання у закладі пенітенціарної системи. Тобто позивач не згоден із діями відповідача, що виникають в силу відбування ним у відповідності до кримінально - виконавчого законодавства покарання за скоєні злочини на підставі вироку суду у кримінальній справі. При цьому сам позивач, як на підставу своїх вимог, посилається на кримінально-виконавче законодавство України, а саме: Кримінально-виконавчий кодекс України від 11.07.2003, № 1129 та Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, які затверджені наказом Державного департаменту з питань виконання покарань від 25.12.2003, № 275.
При цьому суд зазначає, що у відповідності до ч. 1 ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Завданням кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.
Згідно із статтею 3 Кримінально-виконавчого кодексу України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.
Частиною другою статті 151 Кодексу встановлено, що на осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, поширюються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 зазначеного Кодексу.
Згідно з абзацом другим частини третьої статті 107 Кодексу засуджені зобов'язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання. В свою чергу, частиною першою статті 102 Кодексу передбачено, що режим у виправних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії та ін.
Пунктом 9 статті 59 визначено, що порядок і умови виконання покарання у виді обмеження волі і нагляду за засудженими визначаються нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
При визначенні юрисдикції справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно ч.1, п.1 ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
За змістом п.1 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Предметом розгляду даної справи є дії осіб закладу відбування покарання, пов'язані з виконанням вироку відносно ОСОБА_1, а тому діяльність зазначених осіб не належить до сфери управлінської діяльності та не може бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства.
Спір, що виник між сторонами, не випливає з публічно-правових відносин, оскільки виник у зв'язку з виконанням вироку суду. Юрисдикція адміністративних судів відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України на розгляд таких спорів не поширюється.
Згідно з п.1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 157, 165, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Начальника відділення сектору довічного позбавлення волі № 2 Роменської виправної колонії № 56 лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали.
Якщо ухвалу було проголошено за відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії ухвали.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя (підпис) Д.М. Савченко
< Список > < Дата >
З оригіналом згідно
Суддя Д.М. Савченко