Справа № 815/4323/15
07 вересня 2015 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Завальнюка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 Н'дантарі Мамаду Урі до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання рішення неправомірним та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати неправомірним рішення від 10.07.2015 р. № 327, яким йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на сьогоднішній день він побоюється повертатися на батьківщину (ОСОБА_2), оскілки там його життю та свободі загрожує небезпека. В лютому 2014 р. батько позивача приймав участь в марші-протесті в м. Конакрі та був тяжко поранений, внаслідок чого помер в лікарні. Через побоювання переслідувань зі сторони представників влади внаслідок активної політичної діяльності батька, позивач не може повернутися до країни походження. Позивач вважає, що оскаржуване рішення прийнято без врахування та дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення, стосуються справи позивача і дають підстави для отримання захисту в Україні, у зв'язку із чим він звернувся за судовим захистом.
Від сторін до суду надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.
Згідно ч.4 ст.122 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 Н'дантарі Мамаду Урі, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином ОСОБА_2, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, Кот-д'Івуар, сповідує іслам.
08 жовтня 2011 р. позивач легально покинув ОСОБА_2 авіарейсом Конакрі (ОСОБА_2) - Касабланка (Марокко) - Стамбул (Туреччина) - Київ (Україна) на підставі національного паспорту та студентської візи Y03754919 з метою отримання вищої освіти в Україні. Виїзд відбувся на підставі запрошення Харківського національного університету радіоелектроніки.
15 червня 2015 р. ОСОБА_1 Н'дантарі Мамаду Урі звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні. В якості підстави для отримання притулку позивач вказав, що має фінансові складнощі із закінченням навчання. Матір він загубив у віці 10 років. Його батько раніше сплачував за навчання, проте у цьому році був вбитий під час демонстрації в Конакрі на вул. Prince Cosd Bembeto Hamdallaye представниками опозиційної партії UFDG. Родинний будинок позивача спалили вночі під час демонстрації силами порядку, а також весь район, тому що мешканці були в опозиції по відношенню до вищевказаної політичної партії. Діючий Президент Alpha Conde дозволив силам правопорядку знищити все, що належало опозиції партії. У зв'язку із цим позивачу небезпечно повертатися до своєї країни і в нього там нічого не залишилось (всі члени родини були вбиті). У зв'язку із цим позивач просить захисту в Україні.
Наказом Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області ДМС України від 10.07.2015 р. № 126 позивачу відмовлено в оформлені документів для вирішення питання щодо надання статусу біженці. Про прийняте рішення позивачу доведено повідомленням від 10.07.2015 р. № 327.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначене рішення обґрунтованим, а позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, з огляду на наступне.
Із матеріалів особової справи № 2015OD0186 ОСОБА_1 Н'дантарі Мамаду Урі вбачається, що позивач покинув ОСОБА_2 з метою навчання в Україні, яке фінансувалося його батьком. Шукач притулку у співбесідах із співробітниками міграційної служби зазначав, що після закінчення навчання мав намір повернуся до країни постійного проживання. Однак позивач, який поступив у 2011 р. (на цей момент були живі родичі позивача) на підготовчий факультет Харківського національного університету радіоелектроніки, який закінчив у 2012 р., - в подальшому навчання не поновлював. Зазначене свідчить про те, що заявник прибув до України не з метою отримання навчання, а в пошуках кращих умов для життя.
Під час співбесіди 10.07.2015 р. позивач вказав, що жодних переслідувань у ОСОБА_2 він не зазнавав, проте йому погрожували люди «які у владі». Позивач розповів, що в лютому 2014 р. представниками влади були спалені житлові будинки в районі, де знаходився будинок його родини, який також було спалено. Також позивач вказав, що його батько був членом партії UFDG, що означає «Союз демократичних сил ОСОБА_2», де займав посаду в організаційному комітеті з 2008 р. Будь-яких доказів або конкретних відомостей про політичну діяльність батька позивач надати не зміг.
У співбесіди позивач також наголосив, що будь-яких проблем при перетині кордону країни проживання у нього не було. На теперішній час позивач не може продовжити навчання в Україні через фінансові труднощі і з цих же підстав (через скрутне фінансове становище) не може повернутися до ОСОБА_2. Проте на теперішній час позивач працює на промтоварному ринку « 7 км.» в м. Одесі, проживає в орендованому приміщенні в АДРЕСА_1, сплачуючи орендну плату в розмірі 2200 грн. на місяць.
Вирішуючи спір, суд враховує, що з 01.06.2012 р. до моменту звернення позивача за захистом останній перебував на території України нелегально і не вчиняв спроб звернутися за захистом, тобто не вважав себе у небезпеці та не вбачав потреби у міжнародному захисті, хоча зі слів самого позивача, батько помер ще у 2014 р.
Таким чином, позивач надав суперечливі твердження стосовно обставин, які змусили його покинути країну громадянського походження (не дають змоги повернутися на теперішній час), та які ним покладено в основу отримання захисту в Україні. Покладені в основу заяви та позову історії, з огляду на суперечливість повідомлених фактів, неузгодженість пояснень позивача, свідчать про неправдивий характер пояснень, які використані для отримання захисту в Україні.
У заяві шукач притулку вказав, що повертатися до ОСОБА_2 йому небезпечно тому, що усі родичі вбиті, але у протоколі співбесіди іноземець стверджував, що мати померла, коли йому було 10 років, а у 2014 р., з його слів, був вбитий батько під час демонстрації. Позивач зазначає, що приїхав в Україну навчатися, після чого планував повернутися до ОСОБА_2, що свідчить про відсутність будь-яких переслідувань. При цьому позивач зазначає, що йому погрожували, проте не конкретизує будь-яких обставин цього.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон).
Відповідно до ч.5 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Вирішуючи спір, суд враховує, що ані під час анкетування, ані при проведенні інтерв'ю, рівно як і в адміністративному позові, позивач не зміг довести існування погроз, небезпеки, переслідування тощо; не було надано жодних додаткових пояснень до міграційної служби України, які б могли якимось чином вплинути на розгляд його особової справи в площині надання додаткового захисту в Україні.
Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. Закону додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Пунктом 13 статті 1 вищезгаданого Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Статтею 6 вказаного Закону визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Згідно з статтею 4 ОСОБА_3 Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно з ч.6 ст.8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.
Аналіз матеріалів особової справи з точки зору оцінки тверджень позивача в контексті ситуації в країні його громадянської належності дозволяє зробити висновок, що позивач не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідувань за критеріями, визначеними пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». З оцінки ситуації по країні громадянської належності та аналізу матеріалів особової справи позивача випливає, що реальними обставинами звернення позивача до міграційної служби є мета легалізувати своє перебування на території України та влаштований побут.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що доводи позивача є надуманими, останній не навів фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення при розгляді його заяви про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. В той же час відповідач, в силу ч.2 ст.71 КАС України, довів суду необґрунтованість та безпідставність позовних вимог і правомірність свого рішення.
Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги відсутність будь-яких доказів існування зазначених переслідувань стосовно позивача, з урахуванням розбіжностей у поданій позивачем інформації під час подання заяв, проходження співбесід суд дійшов висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення від 10.07.2015 р. № 126, яким позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже суд приходить до висновку про те, що заявлені в даному адміністративному позові позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки є безпідставними та не ґрунтуються на приписах законодавства, що регулює спірні правовідносини.
Керуючись ч.4 ст.122, ст.ст.158-163 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 Н'дантарі Мамаду Урі до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання рішення неправомірним та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.
Суддя _______________ І.В. Завальнюк