03.08.2015 р. Справа № 814/1404/15
м. Миколаїв
Головуючий суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Середа О.Ф, розглянувши в порядку письмового провадження справу за
адміністративним позовом: Публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк», м. Миколаїв
до відповідача: Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції , м. Миколаїв
третя особа: ОСОБА_1, м. Миколаїв
Суть спору: скасування арешту накладеного постановою від 04.02.14 р. № 41551007,
Публічне акціонерне товариство “УкрСиббанк” (надалі - позивач), звернувся до суду з позовом до Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (надалі - відповідач), третя особа - CHEVROLET AVEO SA69Y реєстраційний номер НОМЕР_1 2007 року випуску, про скасування арешту, накладеного постановою № 41551007 від 04.02.2014 року в частині накладення арешту на заставне майно, а саме: автомобіль НОМЕР_2 2007 року випуску, належний на праві власності ОСОБА_1.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що на майно - автомобіль НОМЕР_2 2007 року випуску, що знаходиться у заставі банку, оскаржуваною постановою накладено арешт в межах виконавчого провадження по стягненню з ОСОБА_1 боргу на користь ПАТ КБ “Приватбанк”, що позбавляє позивача скористатись своїм переважним правом задовольнити вимоги по погашенню кредитної заборгованості шляхом добровільної реалізації заставного майна.
Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Судом надсилалося повідомлення за місцезнаходженням відповідача, яке було ним своєчасно отримане, але він в судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, заперечень проти позову не надав.
Третя особа у судове засідання не з'явився. Ухвала суду про відкриття провадження, направлена на адресу третьої особи, вказану у позові, без вручення адресату повернулась.
Приписи Кодексу адміністративного судочинства України, не передбачають з'ясування судом або стороною у справі фактичного місцезнаходження іншої сторони та здійснення її розшуку.
У разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин відповідно до частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Згідно з умовами цього договору - кредиту № 11197549000 від 13.08.2007 року банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 16 158, 00 доларів США на придбання автомобіля НОМЕР_2 2007 року випуску, в свою чергу ОСОБА_1 зобов'язався щомісячно повертати кредит відповідно до графіку погашення кредиту та сплачувати відсотки.
Заборгованість за кредитним договором не погашена. Банк продовжує нараховувати проценти за користування кредитними коштами.
ОСОБА_1 звернувся до Банку із заявою з проханням реалізувати заставний автомобіль, а отримані кошти направити на повне погашення кредиту, який залишився непогашеним.
На виконанні в Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції знаходиться зведене виконавче провадження № 41551007 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ “Приватбанк” боргу на загальну суму 21 824, 94 грн.
В ході виконання зведеного виконавчого провадження № 41551007, 04.02.2014 року державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження. Згідно якої, на все майно боржника накладено арешт, в тому числі на транспортний засіб, який перебуває в заставі Банку.
Накладений арешт на автомобіль НОМЕР_2 2007 року випуску, який є заставним майном по кредитному договору № 11197549000 позбавляє Банк права скористатись своїм переважним правом задовольнити вимоги по погашенню залишку кредитної заборгованості шляхом добровільної реалізації заставного майна.
Не погоджуясь з арештом який накладений постановою від 04.02.2014 року в частині накладення арешту на заставне майно, а саме: автомобіль НОМЕР_2 2007 року випуску, належний на праві власності ОСОБА_1 позивач оскаржив її до суду.
Частиною 1 статті 52 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV “Про виконавче провадження” (надалі - Закон про виконавче провадження) встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення (частина 5 статті 52 Закону про виконавче провадження).
Ст. 590 Цивільного кодексу України передбачено право заставодержателя на звернення стягнення на предмет застави. Особливості звернення стягнення на заставлено майно передбачені у статті 54 Закону про виконавче провадження. Так, звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто за наявності таких умов: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір стягнення з боржника коштів.
Виконавчий лист на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 коштів був виданий 05.12.2013 року, тобто після виникнення у позивача права застави.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 52 Закону про виконавче провадження (в редакції, чинній на момент винесення постанови про арешт) встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Особливості звернення стягнення на заставлене майно передбачені у статті 54 Закону про виконавче провадження. Так, звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто за наявності таких умов: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір стягнення з боржника коштів. У постанові відповідача вказано, що арешт накладається для забезпечення виконання рішення про стягнення з стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ “Приватбанк” боргу на загальну суму 21 824, 94 грн. Відповідний виконавчий лист Ленінського районного суду міста Миколаєва про стягнення був виданий 05.12.2013 року. Право застави виникло у позивача 13.08.2007 року. Отже, умови, необхідної для звернення стягнення на заставлене майно (виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів), не було.
Частиною 3 статті 57 Закону про виконавче провадження встановлено, що копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Доказів надсилання постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження до Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідачем не надано.
В силу частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Згідно зі статтею 19 Закону “Про заставу за рахунок заставленого майна” заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.
Частиною 1 статті 20 Закону про заставу заставодержателю надано право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави (частина 6 статті 20 Закону про заставу).
Відповідно до статті 26 Закону про реєстрацію обтяжень обтяжувач (позивач) вправі на власний розсуд обрати один із позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, в тому числі передачу рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання; продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем на публічних торгах; реалізацію заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса. Заборона на відчуження майна перешкоджає позивачу реалізувати свої права.
Враховуючи це, на думку суду, державний виконавець, застосовуючи для забезпечення реального виконання рішень арешт майна, був зобов'язаний пересвідчитись в тому, що відповідне майно не є предметом забезпечувального обтяження. Про можливість отримання державним виконавцем відповідної інформації вказано в пункті 5.3.9 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 № 74/5.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що постанова відповідача про арешт всього майна, що належить ОСОБА_1, та оголошення заборони на відчуження не відповідає вимогам Закону про виконавче провадження і перешкоджає позивачу реалізувати свої права відносно майна, яке є предметом застави, тому вимога позивача про скасування у відповідній частині постанови підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги належить задовольнити.
Керуючись статтями 11, 71, 128, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов Публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк» задовольнити повністю.
Скасувати арешт, накладений постановою 41551007 від 04.02.2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження в частині накладення арешту на заставне майно, а саме: CHEVROLET AVEO SA69Y реєстраційний номер НОМЕР_1 2007 року випуску, належний на праві власності ОСОБА_1.
Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.
Головуючий суддя О. Ф. Середа