м. Миколаїв
09.02.2015 р. Справа № 814/3726/14
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за
адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний Дім «Водний Світ» (юридична адреса: вул. Артема, 62А, м. Миколаїв, 54051; поштова адреса: вул. Новозаводська, 9, м. Миколаїв, 54028)
до відповідача: Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028)
про: скасування податкового повідомлення - рішення від 24.07.2014р. № НОМЕР_1,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний Дім «Водний Світ» (далі - ТОВ «ТД «Водний Світ») звернулось до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва) № НОМЕР_1 від 24.07.2014 року.
В обґрунтування позову ТОВ «ТД «Водний Світ» послалось на те, що висновками Акту перевірки не доведено яким саме чином угоди між ним та його контрагентом порушують чиненне законодавство, а посилання на акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача не можуть бути підставами для визнання правочинів нікчемними.
Відповідач проти позву заперечує та зазначає, що здійснені позивачем операції проведені з контрагентами, які не виконують свої податковізобов'язання, здійснені з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, та немають реального товарного характеру. Отже оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте у відповідності до законодавства та скасуванню не підлягає (арк. спр. 82 - 84 - 92).
Представник позивача надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (арк. спр. 98). Суд вважає, що справа може бути розглянута по суті на підставі наявних у справі доказів, відповідно до ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Дослідивши обставини справи та оцінивши наявні в них фактичні данні, суд встановив наступне.
У період з 09.07.2014 року по 17.07.2014 року спеціалістами ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ТД «Водний Світ» з питань правомірності формування витрат, що враховуються при визначені об'єкту оподаткування, податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «ГРАНТ-ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 36129953) за жовтень, листопад, грудень 2011 року, лютий, березень, квітень 2012 року, ПП «ТЕРРА-ПРАЙМ» (код ЄДРПОУ 35120290) за квітень - грудень 2012 року, ТОВ «КОНТИНЕНТМАШ» (код ЄДРПОУ 38337514) за червень, серпень 2013 року та правомірності формування доходів, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, податкових зобов'язань по взаємовідносинам з покупцями за товари (роботи, послуги), які були придбані у ПП «ТЕРРА-ПРАЙМ» у квітні - грудні 2012 року, ТОВ «КОНТИНЕНТМАШ» у червні, серпні 2013 року.
За результатами перевірки було складено Акт № 2382/14-02-22-01/36881052 від 15.07.2014 року (арк. спр. 15 - 35, далі - Акт перевірки), у якому, зокрема, встановлено порушення платником податків вимог п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого ТОВ «ТД Водний Світ«» завищено податковий кредит з податку на додану вартість на суму 223 500,00грн,а саме: за червень 2013 року у сімі 133 500,00 грн., за серпень 2013 року у сумі 90 000,00 грн.
На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем були прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 24.07.2014 року про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 223 500,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 111 750,00 грн. (арк. спр. 12).
Не погоджуючись з вищевказаним, позивач звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.
Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.
Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.
Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.
Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 01.04.2013 року між позивачем та ТОВ «КОНТИНЕНТМАШ» було укладено договір наданняклінінгових послуг № 01/04/03, відповідно до якого замовник (ТОВ «ТД «Водний Світ») доручає, а виконавець (ТОВ «КОНТИНЕНТМАШ») приймає на себе зобов'язання організувати виконання комплексу робіт з прибирання приміщень замовника, розташованого за адресою: вул. Фрунзе, 15/1, вул.. Комсомольська, 11/11 (арк. спр. 36 - 38).
Перелік, об'єм, строки та вартість робіт наведені у Додаткових угодах, що є невід'ємною частиною договору (арк. спр. 39 - 52).
Факт виконання робіт підтверджений актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1 від 30.06.2013 року, № 2 від 30.06.2013 року, № 3 від 30.06.2013 року, № 4 від 30.08.2013 року (арк. спр. 53 - 56).
ТОВ «ТД «Водний Світ» у відповідності до норм діючого законодавства було виписано податкові накладні № 332 від 30.08.2013 року на суму 540 000,00 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 90 000,00 грн., № 167 від 30.06.2013 року на суму 267 000,00 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 44 500,00 грн., № 166 від 30.06.2013 року на суму 267 000,00 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 44 500,00 грн., № 167 від 30.06.2013 року на суму 267 000,00 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 44 500,00 грн. (арк. спр. 57 - 60).
Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі.
Зазначені факти Актом перевірки спростовані не були.
Відповідач при збільшенні сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість посилається на акт Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області № 168/22-1/38337514 від 04.04.2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «КОНТИНЕНТМАШ» щодо підтвердження господарських господарських відносин з постачальниками та покупцями за жовтень 2012 року - лютий 2014 року».
Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Тобто, чинним законодавством України відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої особи, у т.ч. за податковими зобов'язаннями, не передбачена.
Крім того, Податковий кодекс України, а також інші законодавчі акти України не передбачають обов'язків або прав одного платника податків вимагати від іншого суб'єкта господарювання інформації чи підтвердження фактів належного подання ними звітності, сплати податків до бюджету, або контролювати показники податкової звітності по ПДВ, або сплату ПДВ іншими платниками податків.
Вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.
Згідно з ч. 2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів.
У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне позов задовольнити.
Керуючись ст.ст. 2, 71, 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № НОМЕР_2 від 27.06.2014 року.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № НОМЕР_3 від 27.06.2014 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя О.В. Малих