м. Миколаїв
25.06.2015 р. Справа № 814/548/15
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дортехнологія» (вул. Антипіна, 1, смт. Костянтинівка, Арбузинський район, Миколаївська область, 55340)
до відповідача: Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (вул. Енергобудівників, 5, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55002)
про: скасування податкового повідомлення-рішення від 26.10.2014 № НОМЕР_1; визнання протиправним акт від 05.10.2014 № 83/14-09-22-01/39071042,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дортехнологія» (далі - ТОВ «Дортехнологія»), звернувся до суду з адміністративним позовом до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, Южноукраїнська ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 26.10.2014 року та визнання протиправним Акту перевірки № 83/14-09-22-01/39071042 від 05.10.2014 року.
В обґрунтування своїх вимог ТОВ «Дортехнологія» зазначає, що висновки, які містяться в Акті перевірки не відповідають дійсності, а прийняте відповідачем на підставі Акту перевірки податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.
Відповідач проти адміністративного позову заперечує та зазначає, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Интбудпостач» мають ознаки нереальності, отже податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 26.11.2014 року винесено правомірно та підстави для його скасування відсутні (арк. спр. 102 - 103).
Позивач надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутністю, в порядку письмового провадження. Суд вважає, що справа може бути розглянута по суті, на підставі наявних у справі доказів, відповідно до ст. 128 Кодексу адміністративного кодексу країни (далі - КАС України).
Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
У період з 22.10.2014 року по 28.10.2014 року спеціалістами Южноукраїнської ОДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Дортехнологія» з питань достовірності нарахування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Интбудпостач», результати якої було оформлено актом № 83/14-09-22-01/39071042 від 05.11.2014 року (арк. спр. 9 - 38, далі - Акт перевірки).
У висновку акту перевірки відповідачем вказано на порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 102 880,00 грн., в т.ч. по періодам: червень 2014 року - 21 316,00 грн., липень 2014 року - 68 151,00 грн., серпень 2014 року - 13 413,00 грн.
На підставі Акту перевірки Южноукраїнською ОДПІ було оформлено та надіслано позивачу податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 26.11.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 102 880,00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 25 720,00 грн. (арк. спр. 39).
Не погоджуючись із вищезазначеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК України.
Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону (п. 3.1. ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
У відповідності до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
До складу валових витрат включаються, зокрема,суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст.. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Судом встановлено, що 10.06.2014 року між позивачем та ТОВ «Инбудпостач» було укладено договір купівлі-продажу № 1006-14, предметом якого є передання у власність покупця (ТОВ «Дортехнологія») товару в кількості, сортименті, згідно поданій заявці (арк. спр. 89 - 90).
Заумовами договору № 1006-14 від 10.06.2014 року, продавець здійснює відвантаження товару покупцю на умовах самовивозу в погоджені строки. Ціна кожної товарної одиниці зазначається в накладній на відпуск товару, рахунку-фактури та передбачає звичайне виконання, упаковку, маркування та включає ПДВ. Підставою для оплати за товар є рахунок-фактура продавця, який передається покупцю разом з накладною на товар або іншим способом (по пошті, електронними засобами зв'язку). Поставка товарів оформляється документами, передбаченими чинним законодавством (накладна на відвантаження товару, податкова накладна, рахунок-фактура на оплату товару).
За фактичними обставинами відвантаження товару здійснювалось згідно наступних видаткових накладних № РН-0000008 від 10.06.2014 року на суму 53 691,50 грн. у т.ч. ПДВ 8 948,548 грн. (арк.спр.55), № РН-0000017 від 11.06.2014 року на суму 55 199,51 грн. у т.ч. ПДВ 9 199,92 грн. (арк. спр. 57), № РН-0000018 від 13.06.2014 року на суму 19 003,20 грн. у т.ч. ПДВ 3 167,20 грн. (арк. спр. 59), № РН-0000019 від 16.06.2014року на суму 37 500,00 грн. у т.ч. ПДВ 6 250,00 грн. (арк. спр. 61), № РН-0000043 від 07.07.2014 року на суму 50 268,00 грн. у т.ч. ПДВ 8 378,00 грн. (арк. спр. 63), № РН-0000044 від 09.07.2014 року на суму 39 030,00 грн. у т.ч. ПДВ 6 504,99 грн. (арк. спр. 65), № РН-0000045 від 14.07.2014 року на суму 48 000,00 грн. у т.ч. ПДВ 8 000,00 грн. (арк. спр. 67), № РН-0000046 від 16.07.2014 року на суму 22 272,00 грн. у т.ч. ПДВ 3 712,00 грн. (арк. спр. 69), № РН-0000051 від 21.07.2014 року на суму 28 826,00 грн. у т.ч. ПДВ 4 804,33 грн. (арк. спр. 71), № РН-0000052 від 22.07.2014 року на суму 56 640,00 грн. у т.ч. ПДВ 9 440,00 грн. (арк. спр. 73), № РН-0000053 від 23.07.2014 року на суму 24 960,00 грн. у т.ч. ПДВ 4 160,00 грн. (арк. спр. 75), № РН-0000054 від 24.07.2014 року на суму 52 800,00 грн. у т.ч. ПДВ 8 800,00 грн. (арк. спр. 77), № РН-0000055 від 25.07.2014 року на суму 56 640,00 грн. у т.ч. ПДВ 9 440,00 грн. (арк. спр. 79), № РН-0000056 від 28.07.2014 року на суму 46 292,00 грн. у т.ч. ПДВ 7 715,33 грн. (арк. спр. 81), № РН-0000057 від 29.07.2014 року на суму 13 340,00 грн. у т.ч. ПДВ 2 223,32 грн. (арк. спр. 83), № РН-0000074 від 08.08.2014 року на суму 1 495,20 грн. у т.ч. ПДВ 249,20 грн. (арк. спр. 85), № РН-0000072 від 08.08.2014 року на суму 41 480,00 грн. у т.ч. ПДВ 6 913,33 грн. (арк. спр. 87). Всього 647 437,41 грн. з ПДВ 102 880,00 грн.
На підтвердження здійснення операцій з постачання товарів продавпа ТОВ «Интбудпостач» було видано податкові накладні № 7 від 10.06.2014 року (арк. спар. 56), № 20 від 11.06.2014 року (арк. спр. 58), № 21 від 13.06.2014 року (арк. спр. 60), № 22 від 16.06.2014 року (арк. спр. 62), № 21 від 07.07.2014 року (арк. спр. 64), № 22 від 09.07.20014 року (арк. спр. 66), № 23 від 14.07.2014 року (арк. спр. 68), № 24 від 16.07.2014 року (арк. спр. 70), № 26 від 21.07.2014 року (арк. спр. 72), № 30 від 25.07.2014 року (арк. спер. 74), № 28 від 23.07.2014 року (арк. спр. 76), № 29 від 24.07.2014 року (арк. спр. 78), № 27 від 22.07.2014року (арк. спр. 80), № 31 від 28.07.2014 року (арк. спр. 82), № 32 від 29.07.2014 року (арк. спр. 84), № 31 від 08.08.2014 року (арк. спр. 86) та № 30 від 08.08.2014 року (арк. спр. 88) на загальну суму 647 437,41 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 102 880,00 грн.
Перевезення товару здійснювалось перевізником Філією Южноукраїнська ДЕД ДП Миколаївоблавтодор з відвантаженням з бази ТОВ «Индбудпостач» розташованої в м. Миколаєві та с. Шестаківка з доставкою за місцезнаходженням ТОВ «Дортехнологія» в смт. Костянтинівка вул. Дзержинського, буд. 1. На дотримання умов пункту 2.1. договору купівлі-продажу № 1006-14 від 10.06.2014 року відвантаження товару покупцю ТОВ «Дортехнологія» здійснювалось на умовах самовивозу. Вивезення товару відбувалось із залученням вищезазначеного перевізника Філією Южноукраїнська ДЕД ДП Миколаївоблавтодор на підставі договору № 1905 від 19.05.2014 року на надання послуг машинами та механізмами (арк. спр. 122). Факт перевезення, відвантаження та одержання товару підтверджений товарно-транспортними накладними № 11 від 10.06.2014 року на суму 53 691,50 грн., № 12 від 11.06.2014 року на суму 55 199,51 грн., № 13 від 13.06.2014 року на суму 19 003,20 грн., № 14 від 16.06.2014 року на суму 37 500,00 грн., № 15 від 07.07.2014 року на суму 50 268,00 грн., № 16 від 09.07.2014 року на суму 39 030,00 грн., № 17 від 14.07.2014 року на суму 48 000,00 грн., № 18 від 16.07.2014 року на суму 22 272,00 грн., № 26 від 21.07.2014 року на суму 28 826,00 грн., № 31 від 23.07.2014 року на суму 24 960,00 грн., № 32 від 24.07.2014 року на суму 52 800,00грн., № 34 від 25.07.2014 року на суму 56 640,00 грн., № 36 від 28.07.2014 року на суму 46 292,00 грн., № 39 від 29.07.2014 року на суму 13 340,00 грн., № 44/1 від 08.08.2014 року на суму 1 495,20 грн. та № 44 від 08.08.2014 року на суму 41 480,00 грн. (арк. спр. 106 - 121).
Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів.
У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 26.11.2014 року обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008 року у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 року у справі № 21-573во10 та від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Що стосується вимоги позивача щодо визнання протиправним Акту перевірки № 83/14-09-22-01/39071042 від 05.11.2014 року, суд зазначає наступне.
Згідно до вимог п. 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Відповідно до вимог п. 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за № 34/18772 (далі по тексту - Порядок № 984), акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
У пункті 6 розділу І цього Порядку зазначено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Пунктом 6 розділу ІІ Порядку передбачено, що висновок акта (довідки) документальної перевірки складається таким чином: зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.
З наведеного вбачається, що акт перевірки є носієм доказової інформації, в якому викладається суб'єктивна думка перевіряючого та його оціночні судження щодо наявності з боку платника порушень податкового та іншого законодавства, тому висновки інспектора ДПІ, що викладені в акті документальної перевірки, не впливають на стан суб'єктивних прав платника та не створюють для нього будь-яких додаткових обов'язків.
Спосіб дій органу державної податкової служби в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобов'язання визначений п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, де указано, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України).
За правилами п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення (абз. 1 п. 58.1 ст. 58 ПК України).
Аналізуючи положення наведених норм закону, суд дійшов висновку, що у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобов'язання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення платником податків податкового зобов'язання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого об'єкта оподаткування, податковий орган має право, а не обов'язок прийняти відповідне податкове повідомлення-рішення, оскільки при розгляді висновків акту перевірки уповноважена посадова особа може як погодитися з висновками ревізора-інспектора, який проводив перевірку, так і відхилити їх.
Відповідно до пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.
Відповідач, встановивши в акті перевірки порушення позивачем норм податного законодавства, виконував покладені на нього законодавством обов'язки, отже вимога позивача щодо визнання протиправним Акту перевірки Южноукраїнської ОДПІ № 83/14-09-22-01/39071042 від 05.11.2014 року задоволенню не підлягають.
Згідно із пп. 21.1.1 п. 21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 2, 71, 94, 128, 158, 161 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № НОМЕР_1 від 26.11.2014 року.
3. В решті позовних вимог відмовити.
4. Повернути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дортехнологія» (код ЄДРПОУ 390710472) судовий збір у сумі 257,20 грн., сплачений за платіжним дорученням № 102 від 16.02.2015 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Малих О.В.