ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 39/98
28.09.09
За позовом Об'єднання підприємств «Українська ліга музичних прав»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Крим»
про спонукання до укладення договору про виплату винагороди за комерційне використання об'єктів суміжних прав
Суддя Гумега О.В.
Представники:
Від позивача: Ховхун Ю.Е. (довіреність № б/н від 06.10.2008р.)
Від відповідача: Савельєв А.Л. (довіреність № 3 від 11.03.2009р.)
Об'єднання підприємств «Українська ліга музичних прав»(позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Крим»(відповідач), в якому просить суд зобов'язати відповідача укласти з позивачем договір про виплату винагороди за комерційне використання об'єктів суміжних прав, проект якого додається.
Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення вимог Закону України «Про авторське право і суміжні права»та Постанови Кабінету Міністрів України № 71 від 18.01.2003р. «Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань»(назва Постанови в редакції Постанови КМ № 450 від 02.04.2009р.) відповідач, що утримує бар «Вікна»за адресою: м. Київ, вул. Московська, 17 та є суб'єктом комерційного використання фонограм, не уклав з позивачем, який являється уповноваженою організацією колективного управління, що здійснює збір винагороди за комерційне використання фонограм, договір про виплату винагороди за комерційне використання фонограм та їх примірників та не сплачує винагороду.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.02.2009р. порушено провадження у справі № 39/98 та призначено справу до розгляду на 13.03.2009р. о 10:50.
В судовому засіданні, призначеному на 13.03.2009р., представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача подав заперечення проти позовних вимог, в яких просить суд відмовити позивачеві у задоволенні позову та зобов'язати позивача негайно знищити всі примірники відеозапису як такі, що суперечать Конституції України та ст.ст. 25, 91, 307 Цивільного кодексу України. В запереченнях відповідач зазначає, що:
надані позивачем у якості доказів відеозаписи є неналежними та недопустимими доказами, оскільки відеозйомка в приміщенні бару «Вікна»проводилась позивачем несанкціоновано, адже відеозйомка без згоди фізичної чи юридичної особи могла бути здійснена лише правоохоронними органами в рамках заведеної карної справи;
приватний підприємець Ховхун Ю.Е. не має права проводити перевірку підприємств та здійснювати відеозйомку, так як питаннями захисту авторських та суміжних прав в Україні займається Державний департамент інтелектуальної власності, а проводити перевірки має право лише державний інспектор з питань інтелектуальної власності відповідно до Постанови КМ України № 674 від 17.05.2002р.
Заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про необхідність призначення по справі судової експертизи.
Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом.
За таких обставин, суд вважає за необхідне призначити експертизу з дослідження наданих позивачем доказів публічного використання музичних творів відповідачем та надати сторонам можливість запропонувати питання, які, на їх думку, необхідно поставити на вирішення судового експерта.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2009р. у зв'язку з необхідністю призначення судової експертизи, відповідно до ст.ст. 41, 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 30.03.2009р. о 14:10 год. та зобов'язано сторони надати господарському суду перелік питань, які мають бути роз'яснені судовим експертом.
Представник відповідача подав заяву, в якій наполягав на проведенні експертизи, а також звернувся до суду із заявою, якою просив винести ухвалу про недопустимість відеозйомки без дозволу власника приватного приміщення та зобов'язати позивача негайно знищити всі примірники відеозапису, як такі, що суперечать Конституції України та ст.ст. 25, 91, 307 Цивільного кодексу України. Суд вважає за необхідне розглянути зазначену заяву відповідача після проведення судової експертизи.
В судовому засіданні 30.03.2009р. представник позивача подав клопотання про залучення письмового доказу до матеріалів справи, а саме: копію договору доручення від 10.01.2008р., укладеного між позивачем та приватним підприємцем Ховхуном Ю.Е. Клопотання позивача судом задоволено.
Позивач наданим йому правом не скористався та не надав суду перелік питань, які, на його думку, мають бути поставлені на вирішення судового експерта. Остаточне коло питань, які повині бути роз'яснені судовим експертом, визначаються судом відповідно до ст. 41 Господарського процессуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2009р., відповідно до ст.ст. 41, 79, 86 Господарського процессуального кодексу України, у справі № 39/98 призначено судову експертизу матеріалів відеозвукозапису, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. Провадження у справі № 39/98 зупинено до закінчення проведення судової експертизи.
22.07.2009р. через канцелярію суду Науково-дослідним інститутом судових експертиз були повернуті матеріали справи № 39/98 разом з висновком № 3265 судової експертизи відеозвукозапису від 08.07.2009р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2009р., відповідно до ст.ст. 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, поновлено провадження у справі № 39/98 у зв'язку із закінченням проведення судової експертизи, розгляд справи призначено на 14.09.2009р. о 10:10 год.
В судовому засіданні 14.09.2009р. представник позивача подав письмові пояснення по справі з урахуванням висновку судової експертизи та клопотання про залучення письмового доказу до матеріалів справи, а саме: копію листа Департаменту Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України № 5/5873 від 07.09.2009р. Клопотання позивача судом задоволено.
В судовому засіданні 14.09.2009р. представник відповідача подав письмові пояснення по справі, в яких стверджував, що позивачем не доведено, що наданий у якості доказу відеозапис фіксації публічного виконання музичних творів був зроблений у приміщенні бару «Вікна», просив суд відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог та зобов'язати позивача негайно знищити всі примірники відеозапису, як такі, що суперечать Конституції України та ст.ст. 25, 91, 307, 319, 325 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2009р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 28.09.2009р. об 11:30 год.
В судовому засіданні, призначеному на 28.09.2009р., представник відповідача надав додаткові докази для долучення до матеріалів справи, а саме: копію Постанови Печерського районного суду м. Києва від 24.07.2009р. у справі № 3-3731/09 та письмові заперечення по справі, в яких зазначив, що:
у якості доказу позивачем наданий суду акт фіксації публічного виконання музичних творів, складений невідомими особами за відсутності представників відповідача;
задокументований Департаментом Державної служби боротьби з економічною злочинністю в результаті перевірки факт публічного виконання фонограм, оформлений протоколом про адміністративне правопорушення відносно адміністратора бару «Вікна»Лемешка В.Г., не має відношення до відповідача, що підтверджується Постановою Печерського районного суду м. Києва від 24.07.2009р. у справі № 3-3731/09;
посилання позивача на обов'язковість укладення договору є необґрунтованим, оскільки в законодавстві немає прямої вказівки на обов'язковість публічного використання музичних творів в закладах громадського харчування та обов'язковість укладення договору з позивачем, оскільки позивач не є єдиною організацією, яка займається управлінням майновими правами суб'єктів авторського права;
позивач не довів, що права на всі музичні твори належать йому.
В судовому засіданні 28.09.2009р., за згодою представників сторін, оголошувалися вступна та резолютивна частини рішення.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва
На момент подачі позову об'єднання підприємств «Українська ліга музичних прав»(позивач) відповідно до ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права», Постанови Кабінету Міністрів від 18.01.2003р. № 71 «Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань»(назва Постанови в редакції Постанови КМ № 450 від 02.04.2009р.), Наказу Міністерства освіти і науки України від 21.05.2003р. № 309 «Про затвердження порядку визначення уповноважених організацій колективного управління», була визначена Державним департаментом інтелектуальної власності однією з організацій колективного управління, уповноважених здійснювати збір і розподіл винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та зафіксованих у них виконань, що підтверджується наявним у матеріалах справи листом Державного департаменту інтелектуальної власності за № 16-07/736 від 10.02.2009р., направленим Державним департаментом інтелектуальної власності на адресу позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент подачі позову позивач здійснював свою діяльність на підставі статуту, зареєстрованого Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 21.02.2003р. за № 35879, відповідно до п. 3.2. якого предметом діяльності позивача є колективне управління майновими авторськими та суміжними правами у відповідності з чинним законодавством України та виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України свідоцтва про визначення організації колективного управління уповноваженою організацією № 3 від 07.10.2003р., відповідно до якого позивач був уповноважений здійснювати збір і розподіл винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм:
комерційне використання зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах виконань, публічне виконання опублікованих з комерційною метою фонограм та їх примірників, публічна демонстрація опублікованих з комерційною метою відеограм та їх примірників у місцях з платним, безплатним входом;
публічне сповіщення та ретрансляція (повторне публічне сповіщення) зафіксованих у фонограмах виконань, а також безпосередньо фонограм, опублікованих з комерційною метою, та їх примірників у передачах ефірного і (або) супутникового радіомовлення;
публічне сповіщення та ретрансляція (повторне публічне сповіщення) зафіксованих у фонограмах виконань, а також безпосередньо фонограм і (або) відеограм, опублікованих з комерційною метою, та їх примірників у передачах ефірного і (або) супутникового телебачення, кабельного радіомовлення, і (або) телебачення чи через мережу Інтернет
у порядку, визначеному в Постанові Кабінету Міністрів від 18.01.2003р. № 71 «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати», та контроль за правомірним використанням таких фонограм (відеограм).
Як свідчать матеріали справи, відповідач є суб'єктом господарювання, одним з видів діяльності якого є утримання бару «Вікна»за адресою: м. Київ, вул. Московська, 17.
Крім того, згідно наданого Головним управлінням статистики у м. Києві витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) № 13-737/3 від 19.02.2009р., наявного у матеріалах справи, основним видом діяльності відповідача є діяльність барів.
В матеріалах справи наявний акт фіксації фактів публічного виконання музичних творів від 15.07.2008р., складений приватним підприємцем Ховхуном Юрієм Едуардовичем, як представником позивача, за участю громадян України Цір Сергія Григоровича та Бережного Ігната Володимировича, в якому зазначено, що 15.07.2008р. з 22:57 год. до 22:58 год. у приміщенні бару «Вікна»за адресою: м. Київ, вул. Московська, 17, який утримується відповідачем, шляхом відеозапису, здійсненого за допомогою мобільного телефону «Моторола»(модель MOTORAZR v3i), були зафіксовані факти публічного виконання фонограм музичних творів шляхом їх подання через репродуктори, розташовані у приміщенні, внаслідок чого виконання музичних творів було доступним для сприйняття відвідувачами та персоналом закладу. В ході розгляду справи судом встановлено, що зазначений акт Ховхуном Ю. Є. не підписаний.
В матеріалах справи наявний також відеозапис фіксації публічного виконання фонограм музичних творів, здійсненої позивачем 15.07.2008р., зафіксований за допомогою комп'ютерної техніки на диску для лазерних систем зчитування, наданий позивачем у якості доказу.
В судовому засіданні було встановлено, що 30.10.2008р. позивачем на адресу відповідача: 01010, м. Київ, вул. Московська, 17 був направлений лист за вих. № 01/27/10/08 від 27.10.2008р. з пропозицією про укладання договору про сплату винагороди за використання опублікованих з комерційною метою фонограм та відеограм та відповідний проект договору для підписання.
В матеріалах справи наявні докази отримання відповідачем вказаного листа, а саме: повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідно до якого вказаний лист був вручений представнику відповідача 06.11.2008р., однак відсутні будь-які докази направлення відповідачем на адресу позивача відповіді на вказаний лист, як відсутній і підписаний між позивачем та відповідачем договір про сплату винагороди за використання опублікованих з комерційною метою фонограм та відеограм.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Позивач звернувся до суду про зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір про виплату винагороди за комерційне використання об'єктів суміжних прав, проект якого додається.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 Господарського кодексу України, відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України та іншими законами.
До відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами (ч. 2 ст. 154 Господарського кодексу України).
Частиною 1 ст. 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності -це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.
Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 Цивільного кодексу України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
До об'єктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України, зокрема, належать виконання та фонограми.
Об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження, відповідно до ч. 1 ст. 449 Цивільного кодексу України, є виконання, фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення.
Закон України «Про авторське право і суміжні права»від 23.12.1993 року № 3792-XII в ч. 1 ст. 35 також визначає, що об'єктами суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є: виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів; фонограми, відеограми; передачі (програми) організацій мовлення.
Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до Цивільного кодексу України, іншого закону чи договору (ч. 1 ст. 421 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 450 Цивільного кодексу України, первинними суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. Суб'єктами суміжних прав є також особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону (ч. 2 ст. 450 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 36 Закону України «Про авторське право і суміжні права», суб'єктами суміжних прав є виконавці творів, їх спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань; виробники фонограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм; виробники відеограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо відеограм; організації мовлення та їх правонаступники.
Відповідно до ч. 1 ст. 424 Цивільного кодексу України, майновими правами інтелектуальної власності є: право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; інші немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Виключним правом, відповідно до ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам в межах строку, встановленого законом.
Майновими правами інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав, згідно ч. 1 ст. 452 Цивільного кодексу України, є: право на використання об'єкта суміжних прав; виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав; право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта суміжних прав, у тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
До майнових прав виробників фонограм, відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про авторське право і суміжні права», належить їх виключне право на використання своїх фонограм, відеограм і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:
а) відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх фонограм і відеограм у будь-якій формі і будь-яким способом;
б) розповсюдження серед публіки фонограм, відеограм та їх примірників шляхом першого продажу або іншої передачі права власності;
в) комерційний прокат фонограм, відеограм і їх примірників, навіть після їх розповсюдження, здійсненого виробником фонограми чи відеограми або за їх дозволом;
г) публічне сповіщення фонограм, відеограм та їх примірників через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором;
д) будь-яку видозміну своїх фонограм, відеограм;
е) ввезення на митну територію України фонограм, відеограм та їх примірників з метою їх поширення серед публіки.
Використанням фонограми, згідно ч. 1 ст. 454 Цивільного кодексу України, зокрема, є пряме або опосередковане відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі фонограми.
Частиною 1 ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права»передбачено, що допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників:
а) публічне виконання фонограми або її примірника чи публічну демонстрацію відеограми або її примірника;
б) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір;
в) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, по проводах (через кабель).
Таким чином, виходячи з аналізу норм законодавства, для будь-якого суб'єкта господарювання (а відтак і для відповідача), основними передумовами для нарахування та виплати винагороди за використання фонограм, як і для укладення відповідного договору, є:
- використання фонограм, які опубліковані для використання з комерційною метою;
- пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм та їх примірників;
- використання фонограми або її примірника шляхом публічного виконання чи публічного сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі.
Згідно ст. 1 Закону України «Про авторське право та суміжні права», опублікування твору, фонограми, відеограми -це випуск в обіг виготовлених поліграфічними, електронними чи іншими способами примірників твору, фонограми, відеограми у кількості, здатній задовольнити, з урахуванням характеру твору, розумні потреби публіки шляхом їх продажу, здавання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, щоб будь-яка особа могла його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором або у зв'язку з переданням права власності на них чи володінням ними іншими способами.
Відповідно до п. 4 ст. 15 Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми, прийнятого Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 року, до якого приєдналася Україна (Закон України від 20.09.2001 № 2732-III «Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми»), фонограми, доступні для загального відома через дротові і не дротові засоби зв'язку таким чином, що представники публіки можуть отримати до них доступ із будь-якого місця і в будь-який час за їхнім власним вибором, вважаються як такі, що були опубліковані з комерційною метою.
Відповідно до п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України № 71 від 18.01.2003 р. «Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань»(назва Постанови в редакції Постанови КМ № 450 від 02.04.2009р.) в редакції від 08.06.2005р., яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, до числа суб'єктів, які здійснюють комерційне використання фонограм і (або) відеограм, належать театри (у тому числі театри-студії, аматорські самодіяльні театри), концертні та циркові об'єднання, філармонії, цирки, клуби, будинки і палаци культури, будинки офіцерів, кіноконцертні зали, дискотеки, танцювальні і концертні майданчики, а також парки, стадіони, спортивні зали, кінотеатри і відеосалони, казино, нічні клуби, салони (зали) ігрових автоматів, бари, кафе, ресторани та інші підприємства громадського харчування, пансіонати, будинки відпочинку, санаторії, готелі, підприємства та організації торгівлі, побутового обслуговування, пасажирського транспорту, особи, які здійснюють публічне сповіщення (публічне повторне сповіщення) шляхом трансляції і ретрансляції фонограм, відеограм, виконань у передачах ефірного, супутникового, кабельного телебачення та радіомовлення або через мережу Інтернет тощо.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про авторське право та суміжні права», публічне виконання -це подання виконань, фонограм, передач організацій мовлення, у тому числі, за допомогою будь-яких пристроїв і процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.
Оскільки позовною вимогою по справі є вимога про спонукання відповідача до укладення з позивачем договору про сплату винагороди (роялті) за комерційне використання об'єктів суміжних прав, головною обставиною, що підлягає доказуванню, є факт комерційного використання відповідачем у належному йому барі «Вікна», розташованому по вул. Московській, 17 у м. Києві опублікованих з комерційною метою об'єктів суміжних прав способом публічного виконання, а обов'язок доведення факту використання відповідачем фонограм та зафіксованих у них виконань музичних творів шляхом їх публічного сповіщення повинен бути покладений на позивача.
Суд відхиляє твердження відповідача про те, що законодавство не покладає на відповідача обов'язок укласти з уповноваженою організацією колективного управління договір про виплату винагороди за комерційне використання фонограм, оскільки прямої вказівки закону щодо обов'язковості укладення такого договору не існує та вважає, що у випадку здійснення використання об'єктів суміжних прав способом публічного виконання суб'єкти господарювання, в тому числі, і відповідач, зобов'язані укладати договір на збір винагороди з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Частиною 2 ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права»встановлено, що збирання винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у ч. 1 ст. 43 Закону, і контроль за їх правомірним використанням здійснюються визначеними Установою (центральний орган виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності згідно ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права») уповноваженими організаціями колективного управління. Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного управління, які є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Одержана від уповноваженої організації винагорода розподіляється відповідною організацією колективного управління у таких пропорціях: виконавцям - 50 відсотків, виробникам фонограм (відеограм) - 50 відсотків.
Згідно з імперативними нормами ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права»та положеннями Постанови Кабінету Міністрів України № 71 від 18.01.2003р. «Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань»в редакції від 02.04.2009р., яка діє на момент прийняття рішення, виплата винагороди є обов'язковою для суб'єктів, які здійснюють комерційне використання фонограм і відеограм.
Єдиною можливою підставою для збору винагороди та здійснення контролю за правильністю і своєчасністю її виплати, є договір, який укладається відповідними суб'єктами із визначеними уповноваженими організаціями.
З огляду на відсутність іншого (позадоговірного) механізму для збору та подальшого розподілу зібраної винагороди, суд вважає укладення договору між суб'єктами, які здійснюють використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм, та уповноваженими на збір винагороди організаціями обов'язковим в силу закону.
Крім того, суд вважає необхідним зазначити наступне.
Як підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, на момент подачі позову позивач був визначений Державним департаментом інтелектуальної власності однією з організацій колективного управління, уповноважених здійснювати збір і розподіл винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та зафіксованих у них виконань на підставі свідоцтва про визначення організації колективного управління уповноваженою організацією № 3 від 07.10.2003р.
Згідно інформації, розміщеної на офіційному веб-порталі Державного департаменту інтелектуальної власності http://www.sdip.gov.ua/ua/managment_information.html, на момент прийняття рішення в Україні зареєстровані та діють одинадцять організацій колективного управління, які мають певну сферу діяльності. Зокрема, позивач є єдиною уповноваженою організацією колективного управління, яка здійснює збирання і розподіл винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та зафіксованих у них виконань (використання способами: публічного виконання фонограм, публічної демонстрації відеограм).
За таких обставин, оскільки позивач на момент винесення рішення є єдиною на території України уповноваженою організацією на збір винагороди за комерційне використання фонограм та зафіксованих у них виконань творів способом публічного виконання, укладення відповідного договору повинно здійснюватися суб'єктами, які здійснюють використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм, лише з позивачем.
Відхилено судом також твердження відповідача про те, що приватний підприємець Ховхун Ю.Е. не має права проводити перевірку підприємств та здійснювати відеозйомку, так як питаннями захисту авторських та суміжних прав в Україні займається Державний департамент інтелектуальної власності, а проводити перевірки має право лише державний інспектор з питань інтелектуальної власності відповідно до Постанови КМ України № 674 від 17.05.2002р., з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 «Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності Державного департаменту інтелектуальної власності», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.2002р. № 674, вказане положення регламентує діяльність державних інспекторів з питань інтелектуальної власності, визначає їх права та функціональні обов'язки стосовно державного контролю за дотриманням суб'єктами господарювання вимог законодавства у сфері інтелектуальної власності у процесі використання об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема розповсюдження, прокату, зберігання, переміщення примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних, а також виробництва, експорту та імпорту дисків для лазерних систем зчитування (далі - диски) і матриць, тоді як, збирання винагороди за використання фонограм (відеограм) і контроль за їх правомірним використанням здійснюються уповноваженими організаціями колективного управління, до яких належить і позивач, відповідно до вимог ч. 2 ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права»та Постанови Кабінету Міністрів України № 71 від 18.01.2003 р. «Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань»(назва Постанови в редакції Постанови КМ № 450 від 02.04.2009р.).
Що стосується повноважень приватного підприємця Ховхуна Ю.Е., то суд вважає необхідним зазначити, що в матеріалах справи наявний договір доручення від 10.01.2008р., підписаний між позивачем та приватним підприємцем Ховхуном Юрієм Едуардовичем (а.с. 48), відповідно до п. 1 якого довіритель (позивач) доручає, а повірений (приватний підприємець Ховхун Юрій Едуардович) зобов'язується здійснювати від імені та за рахунок довірителя шляхом відеозйомки та складання відповідних письмових актів фіксацію фактів комерційного використання на розташованих в межах м. Києва об'єктах, що входять до переліку об'єктів, що міститься у Постанові КМ України № 71 від 18.01.2003р., опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм і їх примірників та зафіксованих у них виконань, а також здійснювати від імені та за рахунок довірителя на території м. Києва повноваження по контролю за правомірним використанням фонограм, відеограм і їх примірників та зафіксованих у них виконань відповідно до приписів ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
Твердження відповідача про те, що надані позивачем у якості доказів відеозаписи є неналежними та недопустимими доказами, оскільки відеозйомка в приміщенні бару «Вікна»проводилась позивачем несанкціоновано, адже без згоди фізичної чи юридичної особи вона могла бути здійснена лише правоохоронними органами в рамках заведеної карної справи, відхилені судом за безпідставністю з огляду на наступне.
В процесі розгляду справи суд дійшов висновку, що здійснення відеозйомки з метою фіксації факту публічного виконання фонограм та зафіксованих у них музичних творів є правомірним збиранням інформації на підтвердження факту публічного виконання фонограм та зафіксованих у них музичних творів.
Законом України «Про інформацію»від 02.10.1992р. № 2657-XII (ст. 1) визначено, що під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.
Відповідне визначення інформації міститься у ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України, відповідно до якої інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.
Згідно ст. 20 Закону України «Про інформацію», масова інформація - це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про інформацію», об'єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про інформацію», всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Згідно зі ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб -на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Таким чином, суд дійшов висновку, що реалізуючи своє необмежене законом право на інформацію шляхом проведення відеозйомки в громадському закладі, позивачем жодним чином не були порушені права та інтереси відповідача, отже твердження відповідача про необхідність отримання згоди позивача на відеозйомку є безпідставним.
Що стосується наявної у матеріалаї справи заяви адміністратора бару «Вікна»Лемешка В.Г. (а.с. 32) про те, що поданий позивачем у якості доказу відеозапис містить зображення Лемешка В.Г., чим порушує його права як фізичної особи, суд зазначає наступне.
В судовому засіданні було встановлено та підтверджується матеріалами справи, зокрема, актом фіксації фактів публічного виконання музичних творів від 15.07.2008р., що метою здійсненої відповідачем відео зйомки була фіксація факту публічного виконання фонограм та зафіксованих у них музичних творів, а не відео зйомка конкретних фізичних осіб.
За таких обставин посилання позивача на норми ст. 29 Конституції України, відповідно до якої кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність; ст. 32 Конституції України, згідно якої ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України; ст. 25 Цивільного кодексу України, згідно якої здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи; а також ст. 307 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою судом відхиляються з огляду на наступне.
Вказані норми законодавства України регламентують особисті немайнові права фізичної особи, які за своєю природою не можуть належати юридичній особі, зокрема, юридична особа не може мати права на особисту недоторканість, не може зазнавати втручання в особисте і сімейне життя та не може надати згоду на зйомку її (юридичної особи) на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку.
Оскільки відповідачем по справі є юридична особа, посилання відповідача на порушення позивачем при здійсненні відеозйомки прав фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з відповідачем, є необґрунтованими, так як дані відносини не являються предметом спору.
Не приймається судом також і посилання позивача на ст. 32 Конституції України, згідно якої не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, оскільки дана норма встановлює заборону на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу, яку не можливо отримати в таких закладах громадського харчування, як бари, кафе, ресторани, діяльність яких являється публічною, отже здійснена відповідачем відео зйомка не являється збиранням конфіденційної інформації.
Твердження відповідача про те, що позивач, звертаючись до суду про спонукання відповідача до укладення з позивачем договору, не довів, що права на всі музичні твори належать йому, також відхилене судом з огляду на нижчезазначене.
Предметом спору у справі є спонукання відповідача до укладення з позивачем договору на виплату винагороди за використання об'єктів суміжних прав.
Як вже зазначалося, згідно ч. 1 ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права», допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників, як публічне виконання фонограми або її примірника чи публічну демонстрацію відеограми або її примірника; публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір; публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, по проводах (через кабель).
Частиною 2 ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права»встановлено, що збирання винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у ч. 1 ст. 43 Закону, і контроль за їх правомірним використанням здійснюються визначеними Установою (центральний орган виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності згідно ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права») уповноваженими організаціями колективного управління.
Право на здійснення уповноваженими організаціями колективного управління збирання винагороди за використання об'єктів суміжних прав (а відтак і на укладення відповідних договорів із суб'єктами господарювання, які здійснюють використання об'єктів суміжних прав) надається їм Установою (центральний орган виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності згідно ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права») шляхом видачі відповідного свідоцтва про визначення організації колективного управління уповноваженою організацією.
Отже, для можливості здійснення уповноваженими організаціями колективного управління (а відтак і позивачем) збирання винагороди за використання об'єктів суміжних прав законодавство не визначає необхідною передумовою належність вказаним організаціям прав на музичні твори.
Однак, проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Причиною виникнення спору у справі є дії відповідача, які полягають у використанні об'єктів суміжних прав при відсутності укладеного з уповноваженою особою колективного управління договору про сплату винагороди за комерційне використання об'єктів суміжних прав.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Зі змісту спірних правовідносин вбачається, що обов'язок доведення факту використання відповідачем фонограм та зафіксованих у них виконань музичних творів шляхом їх публічного сповіщення повинен бути покладений на позивача.
В якості доказів факту використання відповідачем фонограм та зафіксованих у них виконань музичних творів шляхом їх публічного сповіщення в барі «Вікна»15.07.2008р. за адресою: м. Київ, вул. Московська, 17 позивачем наданий відеозапис фіксацій публічного виконання фонограм музичних творів на диску для лазерних систем зчитування та акт фіксації фактів публічного виконання музичних творів від 15.07.2008р.
Суд погоджується з твердженням відповідача про те, що позивачем не надано належних доказів, які б достовірно підтверджували, що відеозапис фіксації публічного виконання музичних творів був зроблений у приміщенні бару «Вікна».
В процесі розгляду справи суд дійшов висновку, що для вирішення справи по суті необхідно визначити достовірність відеозапису, дату здійснення відеозапису, адресу, за якою здійснювався відеозапис, джерело виникнення звуку.
З метою об'єктивного вирішення спору у справі № 39/98, оскільки вказані питання належать до предмету доказування до справі, а для встановлення чи спростування цих фактів необхідні спеціальні знання, судом, відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, призначено судову експертизу об'єктів інтелектуальної власності, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.
На вирішення експерта були поставлені наступні питання:
1. Чи містить відеозапис на диску для лазерних систем зчитування ознаки монтажу?
2. Чи можливо встановити дату створення запису на диску для лазерних систем зчитування і якщо так, то яка дата створення запису на диску для лазерних систем зчитування?
3. Чи відповідає дата запису даті подій, відтворених на диску для лазерних систем зчитування?
4. Чи одночасно проводився запис відображення та звуку на диску для лазерних систем зчитування?
5. Чи зазнавав змін наданий запис на диску для лазерних систем зчитування?
6. Чи можливо за записом на диску для лазерних систем зчитування встановити джерело виникнення звуку і якщо так, то що є джерелом виникнення звуку?
7. Чи можливо за записом на диску для лазерних систем зчитування встановити адресу, за якою здійснювався запис, і якщо так, то за якою адресою здійснювався запис?
8. Чи можливо за записом на диску для лазерних систем зчитування встановити фонограма якого музичного твору виконується, якщо так, то фонограма якого музичного твору виконувалася?
22.07.2009р. судом одержано висновок № 3265 судової експертизи відеозвукозапису від 08.07.2009р. з матеріалами справи № 39/98.
При наданні відповіді на поставлені питання експерт дійшов наступних висновків:
1,5. Відеозвукозаписи, зафіксовані на диску для лазерних систем зчитування, є цифровими копіями оригінального відеозвукозапису.
Надати відповідь на питання, чи піддавався даний відеозапис додатковій обробці (монтажу) перед здійсненням його запису на ком пакт-диск неможливо з причин, вказаних у дослідницькій частині висновку.
Внесення змін у відеозвукозапис безпосередньо на диску для лазерних систем зчитування є неможливим з причин, вказаних у дослідницькій частині.
2. Дата запису файлів на диск для лазерних систем зчитування - 09 лютого 2009 року. Встановлена дата залежить від налаштувань дати та часу комп'ютера, на якому проводився запис даного компакт-диску, а також від налаштувань програмного забезпечення для запису компакт-дисків.
3. Дата запису файлів на диск для лазерних систем зчитування не відповідає даті подій, зафіксованих в Акті фіксації публічного виконання музичних творів (15 липня 2008р.).
4. Запис відеозображення та звуку на диск для лазерних систем зчитування проводився одночасно.
6. Встановити джерело виникнення звуку неможливо з причин, вказаних у дослідницькій частині висновку.
7. Встановлення адреси, за якою здійснювався відеозвукозапис, зафіксований на диску для лазерних систем зчитування, не відноситься до компетенції експерта по технічному дослідженню матеріалів та засобів відеозвукозапису.
8. Встановлення назви музичного твору за його фонограмою не відноситься до компетенції експерта по технічному дослідженню матеріалів та засобів відеозвукозапису.
На підставі матеріалів справи та з урахуванням висновків експертизи суд зазначає, що надані позивачем докази використання відповідачем у своїй господарській діяльності об'єктів суміжних прав (фонограм музичних творів та їх примірників) у спосіб, передбачений ч. 1 ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права», не можуть вважатися належними.
Зокрема, надана відеозйомка не може бути прийнята в якості належного доказу використання відповідачем фонограм музичних творів та їх примірників в барі «Вікна»15.07.2008р. за адресою: м. Київ, вул. Московська, 17, так як наданий суду відеозапис, зафіксований на диску для лазерних систем зчитування, не дає можливості ідентифікувати джерело походження звукових сигналів, зафіксованих записом, у зв'язку з поганою якістю запису зафіксовані на диску для лазерних систем зчитування звукові сигнали взагалі не можуть бути ідентифіковані в якості фонограм, а крім того, не вбачається можливим з наданого суду відеозапису, зафіксованого на диску для лазерних систем зчитування, встановити ані адресу, за якою він здійснювався, ані дату та час його здійснення.
Акт фіксації публічного виконання музичних творів від 15.07.2008р. не може бути належним доказом по справі за відсутності доказу фактичного використання відповідачем фонограм музичних творів та їх примірників, яким може бути відеозапис. З огляду на те, що надана позивачем відеозйомка не прийнята судом в якості належного доказу використання відповідачем фонограм музичних творів та їх примірників в барі «Вікна»15.07.2008р. за адресою: м. Київ, вул. Московська, 17, то не приймається судом в якості належного доказу і акт фіксації публічного виконання музичних творів, оскільки, як дійшов висновку суд, він не має як доказ по справі самостійного значення, а лише містить опис обставин, за яких була отримана в якості доказу відеозйомка використання відповідачем фонограм музичних творів та їх примірників. Судом також враховано, що зазначений акт Ховхуном Ю. Є. не підписаний.
Наданий позивачем у якості доказів лист Департаменту Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України № 5/5873 від 07.09.2009р., в якому зазначено про проведення 04.06.2009р. перевірки бару «Вікна», під час якої задокументовано факт публічного виконання фонограм та зафіксованих у них музичних творів і їх виконань шляхом подання зазначених об'єктів авторського права і суміжних прав через розташовану в приміщенні бару трансляційну мережу за допомогою CD-програвача та дисків для лазерних систем зчитування із записами зазначених об'єктів інтелектуальної власності та складено протокол про адміністративне правопорушення відносно адміністратора бару «Вікна»Лемешка В.Г., судом не прийнятий з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Печерського районного суду м. Києва від 24.07.2009р. провадження у справі № 3-3731/09 про притягнення Лемешка В.Г. до адміністративної відповідальності за ст. 51-2 КУпАП було закрите у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин, лист Департаменту Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України № 5/5873 від 07.09.2009р., в якому стверджується про факти публічного виконання відповідачем фонограм та зафіксованих у них музичних творів і їх виконань, що не знайшли підтвердження в постанові Печерського районного суду м. Києва від 24.07.2009р. у справі № 3-3731/09, не може бути належним доказом по справі.
Оскільки позивачем належними засобами доказування не доведено факт використання відповідачем у своїй господарській діяльності фонограм музичних творів та їх примірників у спосіб, передбачений ч. 1 ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права», що є підставою для виплати винагороди та укладання відповідного договору про виплату винагороди за комерційне використання об'єктів суміжних прав, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при відмові в позові витрати по сплаті державного мита розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн. покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України України.
Суддя Гумега О.В.
Дата підписання повного тексту рішення
02.10.2009 року