ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 17/105-48/125
15.09.09
За позовом
Дочірнього підприємства «Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління «Севастопольліфтсервіс-2»Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфткомфорт-ЛК»
До
1) Севастопольської міської державної адміністрації;
2) Севастопольської міської ради
Про
стягнення 373230,00 грн.
Суддя Ярмак О.М.
Представники:
Від позивача: не з'явився
Від відповідачів: не з'явились
Пред'явлені вимоги про стягнення з Відповідачів солідарно на користь Позивача суми різниці між затвердженим тарифом на технічне обслуговування, ремонт ліфтів і диспетчерських систем і фактичними витратами на їх виробництво за період з 01.01.05р. по 31.12.06 (з урахуванням єдиного податку) у розмірі 373230,00 грн., в тому числі за 2005 рік -92290,00 грн., за 2006 рік -280940,00 грн.
Позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог №57 від 15.05.08р., в якій просив стягнути з Відповідачів солідарно на користь Позивача суму різниці між затвердженим тарифом на технічне обслуговування, ремонт ліфтів та диспетчерських систем і фактичними витратами на їх утримання за період з 01.01.05р. по 31.12.06р. та за період з 01.01.08р. по 31.03.08р. (з урахуванням єдиного податку) в розмірі 385,77 тис. грн., в тому числі: за 2005 рік -92,29 тис. грн.; за 2006 рік -280,94 тис. грн.; за 1-й квартал 2008 року - 12,54 грн., а також просив покласти на відповідачів судові витрати.
Позовні вимоги ґрунтуються на положеннях п.4 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно з яким у разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижче за розмір економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, відповідачі, як органи, які затвердили такі тарифи, зобов'язані за рахунок коштів місцевого бюджету відшкодувати позивачеві різницю між затвердженим розміром тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.
02.06.08р. рішенням Господарського суду міста Києва у задоволені позов відмовлено у повному обсязі.
23.10.08р. постановою Київського апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.08р. у справі № 17/105 скасовано, а позов задоволено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 22.01.09р. рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.08р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.10.08р. у справі № 17/105 скасовано, а справу передано на новий розгляд.
Розгляд справи доручено судді Сулім В.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.09р. суддя Сулім В.В. прийняв справу № 17/105 до провадження, присвоїв новий номер № 17/105-48/125 та призначив її до розгляду.
23.03.09р. через канцелярію суду Відповідач 1 надав суду письмові пояснення, в яких зазначає, що втратило чинність розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 01.03.01р. № 349-р «Про затвердження тарифів на послуги з експлуатації та утримання житлового фонду (квартирна плата)», на яке посилається Позивач, на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 31.10.06р. № 1099-р; розпорядження від 01.03.01р. № 349-р не встановлювало тарифи на технічне обслуговування, ремонт ліфтів і диспетчерських системи, а встановило вартість погашення витрат електроенергії експлуатуючим організаціям ремонтно-експлуатуючих підприємств; розпорядження від 01.03.01р. № 349-р не може розглядатися як таке, що регулює тарифи відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Крім того, Відповідач 1 просив розглянути позовну заяву без його представника.
16.04.09р. через канцелярію суду Відповідач 2 надав суду відзив, в якому зазначає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав: вимоги суперечать положенням частин 3-5 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»; Позивач як виробник житлово-комунальних послуг має здійснювати захист своїх інтересів виключно у спосіб, передбачений законом, а саме: шляхом звернення з позовом про передбачення у складі видатків місцевого бюджету бюджетного призначення з відшкодування позивачеві коштів у розмірі різниці між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво відповідних комунальних послуг; звернення з позовною вимогою про стягнення грошових коштів з відповідачів солідарно -не є законним способом відшкодуванням різниці між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво послуг, оскільки не відповідає також й ст.ст. 7 та 23 Бюджетного кодексу України; солідарний обов'язок виникає відповідно до ст. 541 Цивільного кодекс України у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання, а між позивачем та відповідачами відсутній договір.
14.05.09 від позивача надійшла заява , в якій він позовні вимоги підтримує та просить задовольнити позов.
Розпорядженням голови Господарського суду міста Києва за №01-1/556 від 19.05.09р. справу №17/105-48/125 було передано на розгляд судді Ярмак О.М. у зв'язку з призначенням судді Суліма В.В. суддею Київського апеляційного господарського суду.
Ухвалою від 19.05.09 суддя Ярмак О.М. прийняла справу до свого провадження та призначила розгляд справи на 09.06.09.
Представники позивача та відповідачів в судові засідання 09.06.09, 04.08.09, 18.08.09, 27.08.09, 15.09.09 не з'являлись, в зв'язку з чим розгляд справи відкладався.
Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, господарський суд міста Києва, -
Постановою Кабінету Міністрів України № 939 від 22.06.98р. «Про удосконалення системи державного регулювання розміру квартирної плати та плати за утримання будинків і прибудинкових територій»Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям надано право встановлювати плату за користування житлом (квартирну плату) та за утримання житла. Згадана постанова втратила чинність в силу постанови Кабінету Міністрів України №560 від 12.07.05р.
Керуючись вищевказаною постановою, Севастопольська міська державна адміністрація видала розпорядження від 01.03.01р. №349-р «Про затвердження тарифів на послуги з експлуатації і утримання житлового фонду (квартирна плата)», яким затвердила розмір квартплати, в тому числі й тариф за утримання ліфтів (надання послуг з технічного обслуговування, ремонту ліфтів і диспетчерських систем) у розмірі 0,1 грн. за 1 кв.м загальної площі квартири. Зазначений розмір квартплати, а також тариф розрахований з мінімального розміру заробітної плати -118,00 грн.
Відповідно до п. 4.1 Статуту Позивача його основним видом діяльності є надання послуг з технічного обслуговування ліфтів.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що встановлений тариф не відповідає реальному рівню витрат на надання зазначених послуг, тому Відповідачі зобов'язані в силу ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»відшкодувати йому різницю між встановленим тарифом та реальними витратами на надання послуг.
Крім того, Позивач зазначає, що через збільшення встановленого законом мінімального розміру заробітної плати, а також у зв'язку з інфляційними процесами і дорожчанням комплектуючих матеріалів, зросла фактична собівартість з технічного обслуговування ліфтів на 1 кв. м загальної площі, через що він зазнав збитків.
Позивач надав суду розрахунок завданих йому збитків, відповідно до якого різниця між затвердженим тарифом на технічне обслуговування, ремонт ліфтів та диспетчерських систем та фактичними витратами на їх утримання за період з 01.01.05р. по 31.12.06р. і за період з 01.01.08р по 31.03.08р. (з урахуванням єдиного податку) становить 385770,00 грн. (в тому числі за 2005 рік -92290,00 грн., за 2006 рік -280940,00 грн., за 1-й квартал 2008 року -12540,00 грн.).
Позивач стверджує, що неодноразово звертався до Відповідачів з вимогою про відшкодування різниці, проте, Відповідачі вимог Позивача не задовольнили. Однак, Позивач не надав суду доказів звернення до Відповідачів.
Суд дослідив Розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 349-р від 01.03.01р. та встановив, що Відповідач 1 у зазначеному розпорядженні не встановлював тарифів на технічне обслуговування, ремонт ліфтів та диспетчерських систем Позивача, тоді як встановила вартість утримання ліфтів для експлуатаційних організацій ремонтно-експлуатаційних підприємств (РЕП) всіх форм власності. Водночас, під терміном «вартість утримання ліфтів»розуміється, що вартість електроенергії, яка споживається ліфтами, відшкодовується ремонтно-експлуатаційним підприємствам за рахунок міського бюджету. За таких обставин, зазначеним розпорядженням передбачено виключно відшкодування витрат на електроенергію. Такий висновок також встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.04р. №6/274, яке набуло законної сили.
31.10.06р. розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 349-р від 01.03.01р. втратило силу на підставі розпорядження Відповідача 1 №1099-р «Про визнання такими, що втратили чинність, розпоряджень міської державної адміністрації про затвердження тарифів на послуги з експлуатації на утримання житлового фонду і послуги з вивозу твердих побутових відходів для ЗАТ «АТП-2628». Правовою підставою для прийняття зазначеного розпорядження стало рішення Севастопольської міської ради від 12.09.06р. №650 «Про реалізацію тарифної політики у сфері житлового господарства».
Статтею 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»врегульовано процедури затвердження тарифів на комунальні послуги та здійснення відшкодування сум різниці між тарифами та економічно обґрунтованими витратами. Так, виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг і подають їх на затвердження органам місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво. У разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг. Видатки на відшкодування втрат підприємств, що пов'язані із затвердженням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, відповідна сільська, селищна, міська рада передбачає у відповідному місцевому бюджеті. Затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво без відповідного відшкодування не допускається і може бути оскаржено в суді.
Частини 5, 6 зазначеної статті передбачає механізм врахування економічно обґрунтованих цін на житлово-комунальні послуги, зокрема, під час формування місцевого бюджету на кожен черговий рік на підставі пропозицій виробників/виконавців.
Передбачений ч. 6 ст. 31 Закону обов'язок місцевих рад щодо відшкодування різниці між затвердженими цінами/тарифами та економічно обґрунтованими витратами на надання відповідних послуг стосується періоду після набуття Законом чинності, з 30.07.04р (дата набуття чинності Закону).
Відповідачі є бюджетними установами, які відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України цілком утримуються за рахунок бюджету.
Відповідно до ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.
Статтями 51 та 78 Бюджетного кодексу України передбачено виконання Державного бюджету України за видатками та виконання місцевих бюджетів, відповідно до яких встановлена процедура здійснення видатків з відповідного місцевого бюджету, а саме передбачено, що стадіями виконання Державного бюджету України за видатками визнаються: 1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису; 2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів; 3) взяття бюджетних зобов'язань; 4) отримання товарів, робіт та послуг; 5) здійснення платежів; 6) використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм. Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Після введення в дію закону про Державний бюджет України органам державної влади та їх посадовим особам забороняється приймати рішення, що призводять до виникнення нових бюджетних зобов'язань місцевих бюджетів, які не забезпечені бюджетними асигнуваннями, без визначення джерел коштів, виділених державою для виконання цих зобов'язань.
Іншого порядку відшкодування з місцевого бюджету не передбачено.
Статтею 541 Цивільного кодексу України встановлено, що солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів того, що між ним та Відповідачами існують договірні відносини щодо виробництва житлово-комунальних послуг. В той же час приписи Бюджетного кодексу України виключають солідарність виконання бюджетних призначень.
Розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації №349-р від 01.03.01р. «Про затвердження тарифів на послуги з експлуатації і утримання житлового фонду (квартирна плата)», яким Позивач обґрунтовує свої вимог, було прийнято до набуття чинності зазначеним Законом на виконання постанови Кабінету Міністрів України №939 від 22.06.98р. «Про удосконалення системи державного регулювання розміру квартирної плати та плати за утримання будинків і прибудинкових територій».
Після набуття чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги»Севастопольська міська рада на наступний бюджетний 2005 рік зобов'язана була або своїм рішенням затвердити ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, або передбачити в міському бюджеті на 2005 рік кошти для відшкодування виконавцям/виробникам відповідної різниці.
Відповідачі пояснили, що Відповідачем 2 вимоги ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»не було виконано, а тому протягом 2005-2006 років у м. Севастополі діяли ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги, визначені розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації №349-р від 01.03.01р., тобто до прийняття розпорядження від 31.10.06р. №1099-р.
Тобто протягом періоду з 01.01.05р. по 12.09.06р. (прийняття рішення Севастопольської міської ради від 12.09.06р. №650 «Про реалізацію тарифної політики у сфері житлового господарства») Севастопольська міська рада не виконувала покладену на неї функцію щодо встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги.
Це є підставою для визнання її бездіяльності протиправною щодо виконання покладених згідно із ст. 14 Закону обов'язків по встановленню цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, проте, не може бути підставою для присудження з неї різниці згідно ч. 4 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». З огляду на зазначене, Севастопольська міська державна адміністрація, не може нести відповідальність за розпорядження, прийняте нею у 2001 році до набуття чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Позовні вимоги в частині стягнення сум різниці між затвердженим тарифом на технічне обслуговування, ремонт ліфтів та диспетчерських систем та фактичними витратами на їх утримання за період з 01.01.08р. по 31.03.08р. в сумі 12,54 тис. грн. Позивач обґрунтовує положеннями рішення Севастопольської міської ради від 12.09.06р. № 650. Дослідивши зазначене рішення, суд відхиляє зазначені посилання з наступних мотивів. Пунктом 2.2 рішення Севастопольської міської ради від 12.09.06р. № 650 встановлено, зо перегляд тарифів на послуги з утримання та експлуатації жилих будинків та при домових територій (квартплата) для населення здійснюється щорічно в залежності від законодавчої зміни рівня мінімальної заробітної плати та індексу інфляції «Про Державний бюджет України».
Крім того, частиною 2 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»на виконавців (виробників) житлово-комунальних послуг покладено обов'язок здійснення розрахунків економічно обґрунтованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг, а також обов'язок подання їх на затвердження органам місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Виконання виконавцем (виробником), в тому числі Позивачем, органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач просить стягнути відшкодувати різницю відносно сум власних фактичних витрат, посилаючись на ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»та рішення Севастопольської міської ради від 12.09.06р. № 650. Проте, чинне законодавство України не передбачає відшкодування різниці сум фактичних витрат виробника житлово-комунальних послуг.
Згідно із ч. 4 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»у Відповідача 2 виникає обов'язок із відшкодування з місцевого бюджету виконавцям/виробникам житлово-комунальних послуг різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг лише у разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат.
В той же час, Позивач не надав суду належних та допустимих доказів того, що він виконав обов'язок із надання Севастопольській районній раді розрахунків економічно обґрунтованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг як на 2005 рік, так і на 2006 та 2008 роки. Враховуючи вищезазначене, у Відповідача 2 не виникло обов'язку із відшкодування будь-яких сум із місцевого бюджету за послуги, які виробляє Позивач, як різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг у І кварталі 2008 року.
Водночас, Позивач не надав суду доказів того, він, керуючись ч. 6 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»оскаржив до суду затвердження Севастопольською міською радою тарифів в частині тарифу на технічне обслуговування, ремонт ліфтів та диспетчерських систем на 2008 рік нижчим від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво без відповідного відшкодування.
З огляду на зазначене, суд вважає, що Позивач безпідставно вимагає стягнути з Відповідачів солідарно суми різниці між затвердженим тарифом на технічне обслуговування, ремонт ліфтів та диспетчерських систем та фактичними витратами на їх утримання за період з 01.01.08р. по 31.03.08р. в сумі 12,54 тис. грн.
Всебічно та об'єктивно дослідивши надані сторонами докази, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов до висновку, що позов Дочірнього підприємства «Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління «Севастопольліфтсервіс-2»Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфткомфорт-ЛК»до Севастопольської міської державної адміністрації та Севастопольської міської ради є безпідставним та необґрунтованим, а тому задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України господарський суд міста Києва, -
В задоволені позову відмовити повністю.
Суддя О.М.Ярмак
Рішення підписане 05.10.2009