Кіровоградської області
"16" вересня 2009 р.
Справа № 5/18
Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Змеула О.А. розглянув у судовому засіданні справу № 5/18
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровоградський завод будівельної кераміки", м. Кіровоград
до відповідача: закритого акціонерного товариства "Кіровоградлітмаш", м. Кіровоград
з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Новенської селищної ради Кіровського району м. Кіровограда,
про визнання договору купівлі - продажу дійсним
Представники:
від позивача у засіданні 14.09.09р. - представник Кошутська О.С., довіреність № 1Д від 20.10.08;
від відповідача - представник Сосенко О.Я., довіреність № 10 від 14.09.09;
від 3-ї особи - представник Жадейкіте Л.А., довіреність №973/02-09 від 12.11.08.
У судовому засіданні 14.09.09 оголошувалась перерва до 10:00 год. 16.09.09, про що представники сторін були повідомлені під розписку (а.с. 112). Після перерви представник позивача у засіданні 16.09.09 участі не брав.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Кіровоградський завод будівельної кераміки" звернувся до господарського суду з позовною заявою, яка містить вимоги до закритого акціонерного товариства "Кіровоградлітмаш" про визнання договору купівлі - продажу від 13.03.2006 року, укладений між позивачем та відповідачем ремонтно-механічного цеху (літ. В), що складається з одноповерхової будівлі прямокутної форми, площа забудови складає 17439,8 кв. м., будівельний об'єм 209278 куб. м., та розташована за адресою: м. Кіровоград, вул. Ливарна, 1Д, і є 1/100 частиною цілісного майнового комплексу - дійсним.
Позов ґрунтується на тому, що 13 березня 2006 року між сторонами був укладений договір купівлі-продажу будівлі, що складається з одноповерхової будівлі прямокутної форми, площа забудови складає 17439,8 кв.м. та розташована за адресою м. Кіровоград, вул. Ливарна, 1Д і є 1/100 частиною цілісного майнового комплексу. Вказаний договір нотаріально не посвідчений, що перешкоджає позивачу скористатись своїм правом розпоряджатись майном.
Позивач посилається на те, що умови договору виконані, про що свідчать факти оплати її вартості, користування будівлею, проведення її реконструкції. Право на вказану нерухомість у встановленому порядку зареєстрована в КО БТІ за ТОВ "Кіровоградський завод будівельної кераміки". Відповідач у порушення умов договору купівлі - продажу відмовляється від нотаріального посвідчення цього договору.
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 29.01.2009 року по справі №17/115, що розглядалася за позовом Сосенка Олександра Яковича до ЗАТ "Кіровоградлітмаш" та ТОВ "Кіровоградський завод будівельної кераміки" про визнання договору купівлі-продажу будівлі ремонтно-механічного цеху без номера від 13.04.2006 року недійсним (нікчемним), спірний договір купівлі-продажу будівлі б/н від 13.04.2006 р., укладений між ЗАТ "Кіровоградлітмаш" і ТОВ "Кіровоградський завод будівельної кераміки", визнано недійсним. Проте, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.04.2009 року рішення господарського суду Кіровоградської області від 29.01.2009р. у справі № 17/115 скасовано, в позові відмовлено.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечує, просить у задоволенні позову відмовити, визнати договір купівлі-продажу будівлі ремонтно-механічного цеху (літ.В) від 13.04.2006 р. недійсним (нікчемним) та визнати право власності за закритим акціонерним товарним "Кіровоградлітмаш" на будівлю ремонтно-механічного цеху (літ.В), що складається з одноповерхової будівлі прямокутної форми, площа забудови якого складає 17439,8 кв.м та розташована за адресою м. Кіровоград, вул. Ливарна, 1 Д і є 1/100 частиною цілісного майнового комплексу, посилаючись на те, що ніякого договору купівлі-продажу від 13.03.2006 р. ЗАТ "Кіровоградлітмаш" та ТОВ "Кіровоградський завод будівельної кераміки" не підписувалося;
рішення третейського суду про визнання договору купівлі-продажу нерухомості дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України не є актом органом судової влади, на підставі якого у набувача виникає право власності на таке майно.
У результаті заслуховування пояснень представників сторін, дослідження обставин справи та поданих до справи доказів, господарський суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Правилами ст. 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
З матеріалів справи вбачається, що 13 квітня 2006 року між закритим акціонерним товариством "Кіровоградлітмаш" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Кіровоградський завод будівельної кераміки" (покупець) був укладений договір купівлі - продажу будівлі (далі -договір від 13.04.2006 р.), за умовами якого продавець зобов'язався продати у власність покупця ремонтно-механічний цех літ. В площею забудови 17439,8 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Кіровоград, вул. Ливарна, ІД і є частиною цілісного майнового комплексу за тією ж адресою, а покупець прийняв на себе зобов'язання сплатити продавцю 240 000 грн.
Сторонами узгоджено термін та умови передачі будівлі, а також форму та порядок проведення розрахунків за об'єкт нерухомості.
Акт приймання-передачі спірної будівлі ремонтно-механічного цеху підписаний представниками сторін 29.11.2007р.
За своєю правовою природою даний договір є договором купівлі-продажу.
Відповідно до вимог статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього 240 000 грн.
Рішенням третейського суду м. Кіровограда договір від 13.04.2006р. визнано дійсним, визнано право власності на ремонтно - механічний цех (літ. В), розташований за адресою м. Кіровоград, вул. Ливарна 1Д, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Кіровоградський завод будівельної кераміки".
Право власності ТОВ "Кіровоградський завод будівельної кераміки" на комплекс будівель, що складається з корпусу ремонтно-механічного цеху В, 16430,7 кв.м, будівлі корпусу № 2, В1-В4в-в7, 10087,2 кв.м, адміністративно-побутового корпусу , Д 3686,1 кв.м, які розташована за адресою: м. Кіровоград, вул. Ливарна, буд. 1е, оформлено згідно рішення Новенської селищної ради Кіровського району м. Кіровограда № 49 від 27.04.2006 р. з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.07.2006.
Умовами пунктів 1.5., 1.6. Договору від 13.04.2006р. передбачено, що право власності на будівлю переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору або винесення рішення третейського суду визначення права власності на будівлю. Фактичне приймання передача будівлі покупцю здійснюється на підставі двостороннього акта наступного дня після посвідчення цього договору.
Відповідно п. 7.1 Договору від 13.04.2006р. оплату посвідчення цього договору сторони приймають на себе у рівних частинах.
Відповідно п. 7.4. Договір від 13.04.2006р. набирає чинності з моменту здійснення посвідчення.
При вирішенні даного спору господарський суд виходить з того, що відповідно до пункту 9.2. Статуту ЗАТ "Кіровоградлітмаш", зареєстрованого державним реєстратором 20.06.2002р., вищим органом товариства є загальні збори акціонерів, до компетенції яких віднесено, зокрема, прийняття рішень щодо розпорядження всім майном товариства, включаючи кошти (а.с.87-95).
При цьому підпункт 3 пункту 9.4. Статуту ЗАТ "Кіровоградлітмаш", яким передбачено право голови правління укладати угоди, договори, контракти від імені товариства, не суперечить пункту 9.2. статуту, а лише уповноважує відповідну посадову особу вчиняти зазначені дії від імені акціонерного товариства без доручення.
У матеріалах справи відсутні, а на вимогу суду не подані докази прийняття загальними зборами акціонерів акціонерного товариства відповідача рішення щодо відчуження спірної будівлі ремонтно-механічного цеху, або всього цілісного майнового комплексу. Відповідач заперечує прийняття загальними зборами акціонерного товариства відповідача рішення щодо відчуження зазначеної будівлі. Натомість відповідач надав до суду витяг з протоколу № 2 від 14.10.2008 року загальних зборів акціонерів ЗАТ "Кіровоградлітмаш", який містить рішення - зобов'язати голову правління Шамілова В.М. звернутися до суду для вирішення питання по визнанню недійсним (нікчемним) Договору від 13.04.2006р. (а.с. 84, 96).
Вказане свідчить про неправомірне перевищення своїх повноважень головою правління Шаміловим В.М. стосовно відчуження нерухомого майна, належного ЗАТ "Кіровоградлітмаш", без необхідного рішення вищого органу акціонерного товариства.
Позивач надав докази сплати ним відповідачу суми обумовленої Договором від 13.04.2006р. в розмірі 230 000 грн. за платіжними дорученнями № 792 від 29.11.2007 (а.с.8) та 10000 грн. готівкою відповідно квитанції до прибуткового касового ордеру № 32 від 25.10.2006р. (а.с.51).
Тобто договір купівлі-продажу сторони виконали.
Проте, спірний Договір від 13.04.2006р. щодо відчуження об'єкта нерухомості сторони не посвідчили нотаріально.
Господарський суд виходить з того, що згідно частини 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Із положення частини 1 ст. 210 Цивільного кодексу України слідує, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.
Також частинами 3 і 4 ст. 334 Цивільного кодексу України визначено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Відповідно до частини 1 ст. 220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Рішення третейського суду від 13.04.2006р., створеного для вирішення конкретного спору (а.с. 107-109), яким зазначений Договір купівлі - продажу від 13.04.2006р. визнано дійсним, право власності на будівлю ремонтно-механічного цеху визнано за ТОВ "Кіровоградський завод будівельної кераміки", відхиляється господарським судом як доказ, виходячи з наступного.
У відповідності до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За змістом частини другої статті 35 ГПК та частини десятої статті 38 Закону України "Про третейські суди" факти (обставини), встановлені рішенням третейського суду, не мають преюдиціального значення для господарського суду, в тому числі і у розгляді ним справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у третейському провадженні. (із змінами, внесеними згідно із Законом України № 1076-VI від 05.03.2009). Тобто, на час вирішення даного спору у господарського суду взагалі відсутні правові підстави враховувати факти, встановлені рішенням третейського суду від 13.04.2006р. на яке посилається відповідач.
Згідно Закону України "Про третейські суди" рішення третейського суду є обов'язковим лише для сторін. Виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх службовими особами, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа.
Із статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" слідує, що до переліку документів, що є підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, не входить рішення третейського суду.
Отже, рішення третейського суду про визнання договору купівлі-продажу нерухомості дійсним на підставі частини 2 ст. 220 Цивільного кодексу України не є актом органу судової влади, на підставі якого у набувача виникає право власності на таке майно.
Згідно із статтею 55 Закону України "Про нотаріат" № 3425-12 нотаріуси посвідчують договори про відчуження нерухомого майна, яке підлягає реєстрації, лише за умови подання власником майна документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується. Для посвідчення договору про відчуження нерухомого майна нотаріально до нотаріуса повинні прибути сторони з документами, що підтверджують повноваження їх представників, тому відхиляються посилання позивача на те, що саме відповідач не посвідчив договір нотаріально.
Дії сторін свідчать про те, що обидві сторони ухилилися від посвідчення договору купівлі - продажу від 13.04.2006р. нотаріально, оскільки рішення третейського суду від 13.04.2006р. були складені в той самий день в який був укладений Договір купівлі - продажу від 13.04.2006р.
Проте як позивач так і відповідач, розуміючи необхідність посвідчення договору нотаріально, направляли іншій стороні листи з проханням повідомити час та посвідчити Договір від 13.04.2009р. нотаріально (а.с. 17, 39).
Згідно правил статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Таким чином, позов задоволенню не підлягає.
У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати на державне мито та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРIШИВ:
У позові відмовити повністю.
Рішення у справі набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.
Суддя О.А. Змеул