Справа № 199/3944/15-ц
(2/199/2113/15)
Іменем України
29 липня 2015 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
Головуючий-суддя Богун О.О.
При секретарі Хлус Ю.А.
За участі позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача Габрусева В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - колект», де треті особи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про захист прав споживача та визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки,
Позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що 29.11.2006 р. між ним та АКІБ «УкрСиббанк» був укладений договір про надання споживчого кредиту №11086128000, за яким банк зобов'язався надати позивачу на умовах цього договору грошові кошти в сумі 61 100,00 швейцарських франків, а позивач зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит в сумі, зазначеній вище, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 7,990% річних в порядку, на умовах та в строки, визначені кредитним договором та додатком №1 до нього - графіком погашення кредиту. З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 30.11.2006 р. між позивачем та банком був укладений договір іпотеки №11086128000/11086244000/3, зареєстрований в реєстрі за №4084.
11.06.2012 р. ПАТ «УкрСиббанк» відступило Товариству з обмеженою відповідальністю «Кей - колект» свої права за зобов'язаннями по кредитного договору, зазначеному вище.
Як зазначається позивачем при зверненні до суду, протягом дії кредитного договору позивач сумлінно та в повному обсязі виконував свої договірні зобов'язання, а саме: здійснював виплати відповідно до графіка погашення кредиту та сплачував визначені кредитним договором проценти, комісії та інші платежі своєчасно, що підтверджується відповідними платіжними квитанціями. Однак, на даний час позивач вважає, що кредитний договір за змістом та текстом порушує норми чинного законодавства, його права та законні інтереси, як споживача кредитних послуг, виходячи з наступного.
Так, відповідно до п. 1.1 кредитного договору банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 61 000,00 швейцарських франків, та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором.
На переконання позивача, визначений п. 1.1 суперечить ч. 1 ст. 524 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Також, у відповідності до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відтак, на переконання позивача, предметом кредитного договору можуть бути виключно грошові кошти; згідно статті 32 Закону України «Про Національний Банк України» грошовою одиницею України є гривня, що дорівнює 100 копійкам.
Норма статті 192 ЦК України встановлює правовий режим грошей лише на грошову одиницю України - гривню.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні лише у окремих випадках, встановлених законом. Тобто, при визначенні предмету договору споживчого кредиту, як зобов'язання, яке виникло на території України та регулюється національним цивільним законодавством, відповідно до ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Таким чином, на переконання позивача, відповідачем порушена істотна умова договору в межах встановлення предмету кредитного договору, та невідповідність кредитного договору вимогам закону в момент його укладення тягне за собою недійсність такого договору.
Разом з тим, позивач посилається на те, що у частині 4 пункту 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено: «у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.
Витрати, що складають сукупну вартість кредиту, законодавцем визначено у частині д) п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої сукупна вартість кредиту включає перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо.
Згідно п. 3.2. ст. 3 Постанови правління НБУ №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.
В кредитному договорі присутній графік погашення кредиту, однак відсутній графік сплати процентів за користування кредитом. Сплата процентів фактично здійснювалася щомісячно в порядку усного повідомлення від співробітника Банку із зазначенням грошової суми процентів до сплати.
Позивач вважає, що відсутність в кредитному договорі графіку сплати процентів за користування кредитом значно ускладнює процес погашення кредиту та надає банку можливість введення його в оману, оскільки оголошені банком в особі співробітників до сплати суми могли відрізнятися від реальних, а також відсутність визначеного графіку є підставою для визнання кредитного договору недійсним.
Відповідно до ч. 3 п. 9.2 кредитного договору у разі незгоди із встановлюваними згідно умов цього пункту новим розміром процентної ставки позичальник у строк не пізніше, ніж за 7 (сім) календарних днів до дати початку дії нової ставки, вказаної у Повідомленні Банку, зобов'язується надати на зазначену в Договорі адресу Банку письмове повідомлення (відповідь) про свою незгоду із такою новою ставкою. У випадку отримання Банком в порядку та терміни, визначені цим пунктом Договору, такого письмового повідомлення (відповіді) від Позичальника, Банк набуває право вимоги дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку, встановленому розділом 11 цього Договору.
Також, згідно ч. 4 п. 9.2 кредитного договору сторони погодили, що факт неподання Позичальником на зазначену у Договорі адресу Банку у строк не пізніше ніж за 7 (сім) календарних днів до дати початку дії нової процентної ставки письмового повідомлення (відповіді) Позичальника про його незгоду із такою новою ставкою, вважається згодою Позичальника на встановлення Банком такого нового розміру процентної ставки з дати, що зазначена у Повідомленні Банку.
Зазначені умови кредитного договору суперечать п. 4 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»: до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. У зв'язку з вищезазначеним Позивач вважає такі вимоги несправедливими, та такими, що призводять до істотного порушення його прав та обов'язків.
Пунктом 4.8 умов кредитного договору передбачено наступне: не пізніше дати укладення договору застави, за яким у заставу передається майно (за текстом Договору - предмет застави) з метою забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за цим Договором, застрахувати за власний рахунок предмет застави на користь Банку в рекомендованій Банком страховій компанії (страхова компанія, яка акредитована банком для співпраці щодо страхування заставного майна, з якою Банк має підписаний договір по співпрацю) на строк не менше одного календарного року від настання наступних страхових ризиків, а саме: на випадок пошкодження, втрати або знищення майна.
Позивач наголошує, що обмеження стосовно вільного обрання страхової компанії для виконання умов договору, свідчить про порушення банком ст. 627 ЦК України, яка встановлює, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, ч. 3 ст. 203 ЦК України, яка встановлює, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, ч. 2 п. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якою встановлено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем.
На переконання позивача, з визначених підстав, даний пункт кредитного договору є несправедливим та істотно порушує права та обов'язки позивача, оскільки позбавляє його права вільно обирати страхову компанію для заключения договору страхування, яке є обов'язковим для предмета іпотеки у відповідності до вимог п. 35 ст. 7 Закону України «Про страхування». Отже, даний пункт кредитного договору є недійсним.
Недійсність п. 4.8 кредитного договору зумовлює недійсність п. 2.3, п. 5.9 кредитного договору, оскільки вони є нерозривно пов'язаними.
Відповідно до п. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення підлягають зміні або 2) договір може бути визнаний недійсним у цілому.
Предмет позову становлять наступні вимоги: про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту, укладеного 29.11.2006 р. №11086128000 з моменту його укладання, про визнання недійсним договору іпотеки від 30.11.2006 р. №11086128000/11086244000/3, зареєстро№11086128000/11086244000/3, зареєстрованого в реєстрі за №4084, про виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис №41, про стягнення з відповідача на користь позивача всієї суми сплачених процентів, комісій та інших платежів за кредитним договором.
У судовому засіданні позивач та представник позивача вимоги позову підтримали повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просили суд повністю задовольнити поданий позов.
Разом з тим, позивач просив суд залишити без розгляду вимогу поданого ним позову про стягнення з відповідача на користь позивача всієї суми сплачених процентів, комісій та інших платежів за кредитним договором.
Відповідач позов не визнав та просив суд відмовити в його задоволенні.
Відповідно до заперечень відповідача відповідно до вимог ч. 1 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цього кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць інших держав.
Згідно з ч. 2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 192 ЦК іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках та в порядку, встановлених законом.
За правилами ч. 3ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Законодавчими актами, які регулюють правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Закон України «Про банки та банківську діяльність», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закон України «Про Національний банк України», та вони визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківську операцію щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (кредитування).
Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Згідно Закону України «Про Національний банк» та Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. п. 5.3 глави 5 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління НБУ від 17.07.2001 р. №275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання та контролю» від 19.02.1993 р. №15-93.
Відповідно до банківської ліцензії №75 від 24.12.2001 р., виданої НБУ, ПАТ «УкрСиббанк» має право здійснювати банківські операції, визначені частиною 1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
Також, згідно з дозволом №75-2 від 19.11.2002 р. та додатку до нього ПАТ «УкрСиббанк» має право на здійснення операцій з валютними цінностями.
Таким чином, ПАТ «УкрСиббанк» має право здійснювати операції з валютними цінностями, у тому числі з кредитування фізичних осіб в іноземній валюті, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за кредитним договором відповідає вимогам законодавства України.
Разом з тим, до висновку про законність використання іноземної валюти дійшов суд першої інстанції у справі №199/11101/14-ц за позовом ТОВ «Кей- Колект» до ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, яким позовні вимоги задоволені частково; апеляційний суд Дніпропетровської області відхилив апеляційну скаргу ОСОБА_1
На переконання відповідача, є безпідставними посилання позивача на ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки у п. 1 спірного кредитного договору є усі необхідні данні про вартість, строк, порядок погашення, порядок нарахування процентів, а у п. 11 договору визначено порядок дострокового погашення кредиту, окремий графік погашення ні кредитним договором, ні чинним законодавством не передбачено, а п. 2 ч. 4 ст. 11 суд не може брати до уваги, оскільки він був внесений на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» від 22.09.2011 р. Аналогічне стосується й Постанови НБУ №168 від 10.05.2007 р., оскільки договір №11086128000 був підписаний сторонами 29.11.2006 р., тобто до набрання чинності даної постанови.
Разом з тим, відповідно до заперечень відповідача твердження позивача щодо несправедливих умов кредитного договору не є достатньою підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки, підписавши срібний договір, позивач погодився з усіма істотними умовами кредитного договору №11086128000 від 29.11.2006 р., які існують на теперішній час, так і ті, які можуть виникнути в майбутньому.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини. З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором. Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі.
Але позивач не скористався таким правом та протягом певного часу сплачував банку кошти в рахунок погашення заборгованості.
Треті особи не скористалися правом брати участь у судових засіданнях.
Заслухав пояснення осіб, які беруть участь у справі, та дослідив докази в межах заявлених вимог згідно ст. 11 ЦПК України, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову повністю, виходячи з наступного.
Як встановлено судом за судового розгляду, 29.11.2006 р. між позивачем та АКІБ «УкрСиббанк» був укладений договір про надання споживчого кредиту №11086128000, за яким банк зобов'язався надати позивачу на умовах цього договору грошові кошти в сумі 61 100,00 швейцарських франків, а позивач зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит в сумі, зазначеній вище, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 7,990% річних в порядку, на умовах та в строки, визначені кредитним договором та додатком №1 до нього - графіком погашення кредиту.
З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 30.11.2006 р. між позивачем та банком був укладений договір іпотеки №11086128000/11086244000/3, зареєстрований в реєстрі за №4084.
Банк виконав умови за договором та надав обумовлені договором грошові кошти.
11.06.2012 р. ПАТ «УкрСиббанк» відступило Товариству з обмеженою відповідальністю «Кей - колект» свої права за зобов'язаннями позивача по кредитного договору.
Щодо заявленої позивачем підстави недійсності укладеного кредитного договору, як невідповідність кредитного договору вимогам закону в момент його укладання, зокрема, вираження зобов'язання в іноземній валюті.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як було встановлено судом, вимоги закону були банком в повному обсязі виконані; підписуючи договір, який є актом волевиявлення сторін, сторони за ним підтвердили їх згоду виконувати умови, які вони для себе передбачили, та позивач здійснював повернення кредиту та сплату відсотків за його користування на виконання умов договору протягом певного часу. При укладенні кредитного договору банком були дотримані вимоги ЦК України, Закону України "Про захист прав споживачів", при цьому, позивач не скористався правом та на виконання ч. 6 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" протягом 14 днів не відкликав свою згоду на укладення договору про надання кредиту,враховуючи передбачену законом можливість не пояснювати причини такого відкликання.
Разом з тим, на даний час між сторонами виникли правовідносини, які регулюються Цивільним Кодексом України та договором, через що не слушним посилання позивача на приписи Закону України "Про захист прав споживачів", адже кредит отримано, отримані кредитні кошти стали засобом для задоволення позивачем своєї власних майнових потреб, а боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК).
Водночас, виходячи із змісту ст.ст. 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежать саме на позичальнику; відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, як це передбачено статтею 617 ЦК України.
Разом з тим, щодо валюти зобов'язання, то необхідно зазначити про те, що згідно Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України.
На підставі ст.ст. 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" ПАТ «УкрСиббанк» має право надавати кредити в доларах США на підставі генеральної ліцензії Національного Данку України на здійснення банківських операцій.
Стаття 49 Закону "Про банки і банківську діяльність" відносить до кредитних операцій операції, зазначені у п. 3 ч. 1 ст. 47 вказаного Закону України.
При цьому під терміном "кошти" згідно ст. 2 вказаного Закону розуміються гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Згідно з частиною 3 ст. 47 зазначеного закону дана операція належить до виключно банківської операції, здійснювати яку дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Резиденти України мають право розпоряджатися отриманим кредитом в іноземній валюті за умовами, передбаченими кредитним договором.
Згідно зі ст.ст. 47,49 і ч. 1 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст.ст. 1054, 1055 ЦК України комерційні банки здійснюють кредитне обслуговування позичальників на договірних умовах.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Істотними умовами кредитного договору, як і будь - якого іншого правочину, є, зокрема, предмет, ціна та строк дії договору.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються статус національної валюти, а також статус валют на території України.
Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (ст. 3), Закону України "Про Національний банк" (ст. 35), визначаючи національну валюту України як єдиний законний платіж на території України, не містять заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті.
Пункт 2 статті 524 ЦК України прямо дозволяє сторонам визначити грошові зобов'язання в іноземній валюті.
Отже, визначення грошового зобов'язання в кредитному договорі в іноземній валюті не суперечить законодавству України.
Разом з тим, щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, тому за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Щодо заявленої позивачем підстави недійсності укладеного кредитного договору, як відсутність графіку сплати процентів, то суд, розв'язуючи дану вимогу, виходить з наступного.
Відповідно до п. 1.1 договору про надання споживчого кредиту від 29.11.2006 р., який був укладений між позивачем та АКІБ «УкрСиббанк», банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти) в іноземні валюті в сумі 61 100,00 швейцарських франків та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума дорівнює еквіваленту 255 677,10 грн. за курсом НБУ на день укладання цього договору.
Укладаючи договір, сторони за ним погодили, що надання кредиту здійснюється у термін до 29.11.2006 р. (п. 1.2.1), та позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути банку кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (додаток №1 до договору), але в будь-якому випадку не пізніше 28.11.2027 р., якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного банком терміну (достроково) відповідно до умов розділу ІІ цього договору на підставі будь-якого з п.п. 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 договору (п. 1.2.2). Відповідно до цього пункту договору позичальник зобов'язується повернути суму кредиту та сплатити проценти, комісії, штрафи та інші платежі згідно умов договору на рахунок НОМЕР_1 в АКІБ «УкрСиббанк». Кредит вважається повернутим в разі зарахування грошових коштів, спрямованих на погашення кредиту, в повному обсязі на рахунок банку, визначений у цьому пункті договору.
Відповідно до п. 1.3.1 зазначеного вище договору за використання кредитних коштів протягом 30 (тридцяти) календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 7,990%. По закінченню цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов п. 9.2 даного договору. У випадку, якщо банк не повідомив позичальника про зміну розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування в порядку, передбаченому п. 9.2 даного договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим договором в попередньому місяці.
Сторони домовились, що за умовами цього договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої з обставин, передбачених ч. 1 п. 9.2 договору.
Укладаючи договір, сторони за ним погодили також порядок нарахування процентів (п. 1.3.3), строк сплати процентів (п. 1.3.4), мету надання кредиту (п. 1.4), черговість погашення грошових зобов'язань (п. 1.6) тощо.
Суду не було надано Графіка сплати процентів, при цьому, позивач посилався на те, що його взагалі не було. У будь-якому разі його наявність/відсутність не стосується спору, який розглядається в даній справі, та матиме значення для розв'язання питання щодо спливу позовної давності за умови заявлення вимоги про стягнення заборгованості за даним кредитним договором.
В той же час щодо посилання позивача на Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Нацбанку України від 10.05.2007 року №168, то останні не діяли на час укладення оскаржуваних угод.
Щодо заявленої позивачем такої підстави недійсності угод, як несправедливі умови, що призводять до істотного порушення прав та обов'язків позивача, то суд керується наступним.
За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до чч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст. 4 цього Закону є договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.
За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Суду не було надано доказів у порядку ст.ст. 57-59 ЦПК України щодо наявності у спірному договору про надання споживчого кредиту від 29.11.2006 р. умов про зміни у витратах або умов, наслідком яких є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, тому в задоволенні позову має бути відмовлено.
Що стосується вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача всієї суми сплачених процентів, комісій та інших платежів за кредитним договором, то за заявою позивача суд залишає її без розгляду (п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК).
Питання про розподіл судових витрат в частині судового збору вирішено у відповідності до приписів ст.ст. 88 та 215 ЦПК України (судовий збір підлягає стягненню в дохід держави, оскільки позивач при зверненні до суду в силу Закону України «Про захист прав споживачів» звільнений від сплати судового збору).
Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 207, ст.ст. 10, 11, 15, 88, 212, 214-215 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - колект», де треті особи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про захист прав споживача та визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки відмовити повністю.
Залишити без розгляду вимогу позову про стягнення з відповідача на користь позивача всієї суми сплачених процентів, комісій та інших платежів за кредитним договором.
Судові витрати компенсувати за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подачі апеляційної скарги через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Головуючий: