01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
06.02.2007 № 4/679-30/301-3/477
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Малетича М.М.
Студенця В.І.
при секретарі: Солонець К.В.
За участю представників:
від Прокуратури: Морозов В.Ю., посвідчення №138 від 28.08.2006р.,
від Позивача 1: Воронов Є.Є., довіреність № 12/5-4390-128 від 23.11.2006р.,
від Позивача 2: Луцюк С.С., довіреність № 97 від 02.11.2006р.,
від Відповідача 1: Жук А.І., довіреність № 81/12 від 03.03.2006р.,
від Відповідача 2: Приступа Ю.М., довіреність № 349 від 22.05.2006р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу КП "Автотранспортне підприємство Київської міської ради"
на рішення Господарського суду м.Києва від 12.12.2006
у справі № 4/679-30/301-3/477 (Хілінська В.В.)
за позовом Прокуратура Печерського району м. Києва
до КП "Автотранспортне підприємство Київської міської ради"
ЗАТ "Страхова компанія "Інкомстрах"
про стягнення 260855,53 грн.
Суть рішення і скарги:
Прокуратура Печерського району міста Києва (надалі - Прокуратура) звернулась в господарський суд м. Києва з позовом в інтересах держави в особі: апарату Ради національної безпеки і оборони України (надалі - Апарат РНБО, Позивач 1) та Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» (надалі - ДП “Укрінтеренерго», Позивач 2) до Комунального підприємства “Автотранспортне підприємство Київської міської ради» (надалі - КП “АП Київської міської ради», Відповідач 1) та Закритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Інкомстрах» (надалі - ЗАТ “Інкомстрах», Відповідач 2) про стягнення 260 855,53 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 26.12.2005р. у справі № 4/679, яке постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2006р. було залишено без змін, позовні вимоги Прокуратури було задоволено.
Проте, постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2006р. вказані судові рішення у справі № 4/679 було скасовано, а справу передано на новий розгляд.
Рішенням господарського суду м. Києва від 12.12.2006р. у справі № 4/679-30/301-3/477 позов Прокуратури було задоволено повністю, а саме: стягнуто з КП “АП Київської міської ради» на користь ДП “Укрінтеренерго» 239 317,00 грн. завданих збитків і на користь Апарату РНБО заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 21 538,53грн. Крім того, вказаним рішенням було стягнуто з КП “Автотранспортне підприємство Київської міської ради» в доход державного бюджету України 2 608,55 грн. державного мита і 118,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу на користь Державного підприємства “Судовий інформаційний центр».
Не погоджуючись з рішенням суду, Відповідач 1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив повністю скасувати оскаржуване рішення господарського суду м. Києва від 12.12.2006р. у справі № 4/679-30/301-3/477 та залишити позов Прокуратури без розгляду.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення було дано неповну та неналежну оцінку всім доказам по справі, а також порушено норми матеріального та процесуального права і, зокрема: ст.ст. 772, 803, 950 та 1172 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 218, 220, 224 та 285 Господарського кодексу України, а також ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, які є підставами для скасування такого судового рішення.
Прокуратурою, а також представниками ДП “Укрінтеренерго» та ЗАТ “Інкомстрах», було надано письмові відзиви на подану апеляційну скаргу, в яких вони не погоджувались з доводами та вимогами, що були викладені КП “АП Київської міської ради» в його апеляційній скарзі і вважали, що рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2006р. у справі № 4/679-30/301-3/477 є законним, об'єктивним і таким, що відповідає дійсним обставинам справи, а тому просили залишити це рішення без змін, а апеляційну скаргу Відповідача 1 - без задоволення.
Представник Апарату РНБО в судовому засіданні підтримав відзив Прокуратури на апеляційну скаргу і також просив апеляційну інстанцію залишити без змін рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2006р. у справі № 4/679-30/301-3/477, а апеляційну скаргу КП “АП Київської міської ради» - без задоволення.
Заслухавши пояснення представників прокуратури та сторін в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд, -
Як вказувалось вище, Прокуратура Печерського району міста Києва звернулась в господарський суд м. Києва з позовом в інтересах держави в особі: апарату Ради національної безпеки і оборони України та Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» до Комунального підприємства “Автотранспортне підприємство Київської міської ради» та Закритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Інкомстрах» про стягнення 260 855,53 грн., в тому числі: 239 317,00 грн. - нанесених збитків і 21 538,53 грн. - боргу по сплаті орендної плати за договором суборенди транспортного засобу і рішенням господарського суду міста Києва від 12.12.2006р. у справі № 4/679-30/301-3/477 позов Прокуратури було задоволено повністю, а саме: стягнуто з КП “АП Київської міської ради» на користь ДП “Укрінтеренерго» 239 317,00 грн. завданих збитків і на користь Апарату РНБО заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 21 538,53 грн. Крім того, вказаним рішенням було стягнуто з КП “Автотранспортне підприємство Київської міської ради» в доход державного бюджету України 2 608,55 грн. державного мита і 118,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу на користь Державного підприємства “Судовий інформаційний центр».
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що матеріалами справи підтверджуються вимоги Прокуратури в інтересах Позивачів щодо стягнення з Відповідача 1 збитків в розмірі 239 317,00 грн. та заборгованості по орендній платі у розмірі 21 538,53 грн.
У зв»язку з цим, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з вказаним висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість доводів Прокуратури та Позивачів і задоволення позовних вимог за рахунок Відповідача 1, з огляду на наступне.
Як видно з матеріалів справи, 23.02.2004р. між ДП “Укрінтеренерго» та Апаратом РНБО було укладено договір оренди автомобілів за № 44/1-23 (разом з додатками), відповідно до пункту 1.1 якого та акта приймання-передачі автомобіля, Орендодавець - ДП “Укрінтеренерго», передав, а Орендар - Апарат РНБО прийняв в оренду автомобіль марки ПЕЖО-607, державний номер 409-01 КТ, номер кузова VF39DХFХС92090697, вартістю 239 317 грн. (на момент передачі).
Крім того, пунктом 6.2 договору оренди від 23.02.2004р. № 44/1-23 було надано Орендарю право передавати автомобіль в суборенду третім особам.
На підставі цього, як видно з матеріалів справи, 10.09.2004р. між Апаратом РНБО та КП “АП Київської міської ради» було укладено договір суборенди вказаного транспортного засобу, а саме автомобіля ПЕЖО-607, державний номер 409-01 КТ, номер кузова VF39DХFХС92090697. Залишкова вартість вказаного автомобіля на момент передачі його в суборенду Відповідачу 1 становила відповідно - 239 317 грн.
При цьому, пунктом 1.2 договору суборенди від 10.09.2004р. було підтверджено перебування автомобіля ПЕЖО-607 у строковому платному користуванні Орендаря - Апарату РНБО, на підставі договору оренди від 23.02.2004р. № 44/1-23 та перебування його на підставі договору № 40 від 01.01.2004р. на обслуговуванні у Відповідача 1, а відповідно до пункту 1.3 цього договору суборенди, суборендар - КП “АП Київської міської ради» забезпечує зберігання автомобіля.
Згідно пункту 4.1 договору суборенди від 10.09.2004р. термін його дії був встановлений протягом періоду дії договору оренди від 23.02.2004р. № 44/1-23, а саме: з 26 лютого 2004 року до 31 грудня 2004 року (відповідно до пункту 10.1 договору).
Також, відповідно до пункту 10.3 договору оренди від 23.02.2004р. № 44/1-23, розірвання цього договору допускається лише за взаємною згодою сторін.
З матеріалів справи видно, що Апарат РНБО звернувся до ДП “Укрінтеренерго» з пропозицією про розірвання договору оренди № 44/1-23 від 23.02.2004р. за згодою сторін, з 31 серпня 2004 року.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Однак, матеріалами справи та поясненнями ДП “Укрінтеренерго» не підтверджується той факт, що згоди на розірвання договору оренди № 44/1-23 від 23.02.2004р. воно не надавало, а тому суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про те, що розірвання вказаного договору оренди не мало місця.
Крім того, за умовами пункту 10.5 договору оренди від 23.02.2004р. № 44/1-23, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається подовженим на кожний наступний рік на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
Згідно пункту 5.5 договору оренди від 23.02.2004р. № 44/1-23, у разі припинення або розірвання договору, орендар зобов»язаний повернути орендодавцеві орендовані автомобілі.
Однак, як видно з матеріалів справи, жодна із сторін договору оренди від 23.02.2004р. № 44/1-23 після закінчення терміну його дії не виявила бажання його припинити і орендований автомобіль орендарем не було повернуто орендодавцеві.
В той же час, згідно ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
З огляду на це, в даному випадку термін дії договору оренди від 23.02.2004р. №44/1-23 вважається продовженим до 31.12.2005р.
У зв»язку з тим, що термін дії основного договору оренди було продовжено ще на один рік, 01.01.2005р. між Позивачем 1 та Відповідачем 1 було переукладено договір суборенди на тих самих умовах, що і договір суборенди від 10.09.2004р.
Одночасно, необхідно зазначити, що 01.01.2005р. між Апаратом РНБО та КП “АП Київської міської ради» було переукладено договір № 40 на обслуговування службових легкових автомобілів. При цьому, як видно з матеріалів справи, спірний автомобіль ПЕЖО-607 було передано КП “АП Київської міської ради» у справному стані, на ходу та повністю укомплектованим.
В подальшому, 24.07.2004р. вказаний автомобіль ПЕЖО-607, який був об»єктом договору оренди від 23.02.2004р. № 44/1-23 та подальших договорів суборенди, а також договорів на обслуговування службовими легковими автомобілями, потратив у дорожньо-транспортну пригоду, в результаті чого зазнав значних пошкоджень і став неможливий для експлуатації.
Згідно зі статтею 803 ЦК України, наймач зобов»язаний відшкодувати збитки, завдані у зв»язку із втратою або пошкодженням транспортного засобу, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини.
Як видно з вироку Печерського районного суду міста Києва від 01.02.1996р. по справі № 1-38/06, частково зміненим вироком апеляційного суду міста Києва від 25.05.2006р., особами, винними у значному пошкодженні автомобіля ПЕЖО-607 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, були визнані працівники КП “АП Київської міської ради» (охоронець та водій).
Як вказувалось вище, відповідно до п. 3 договору № 40 від 01.01.2004р., обов»язок зберігання автомобіля було покладено на Відповідача 1. Крім того, за умовами Статуту КП “АП Київської міської ради», одним із видів його діяльності є надання послуг зі зберігання транспортних засобів на автостоянках, що належать йому на праві повного господарського відання.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Відповідач 1 є професійним зберігачем, відповідно до ч.2 ст. 936 ЦК України.
Також, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що пошкодження транспортного засобу - автомобіля ПЕЖО-607, який перебував у суборендному користуванні Відповідача 1 та на його зберіганні, сталося з вини працівника КП “АП Київської міської ради», який не здійснив належного збереження вказаного автомобіля та не виконав належним чином своїх трудових обов»язків.
В той же час, відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа, відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов»язків.
Крім того, на підставі матеріалів справи, судом першої інстанції було вірно встановлено, що Відповідач 1 фактично визнав свою вину у пошкодженні спірного автомобіля.
Згідно ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала, у зв»язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно Акта № 700 від 24.11.2004р. сума матеріального збитку, завданого власнику автомобіля ПЕЖО-607, державний номер: 409-01 КТ, внаслідок пошкодження при дорожньо-транспортній пригоді становить 130 697,88 грн. В той же час, даний акт за № 432 свідчить також про те, що вказаний автомобіль знаходиться в розукомплектованому стані і є непридатним для експлуатації.
При цьому, необхідно зазначити, що КП “АП Київської міської ради» не було надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів, які підтверджують можливість відновлення автомобіля до того стану, в якому він був одержаний у суборенду.
Більш того, як було встановлено судом, при визначенні матеріального збитку, завданого власнику автомобіля ПЕЖО-607, державний номер: 409-01 КТ, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди були присутніми представники страхової компанії ЗАТ “Інкомстрах».
Відповідно до ч. 4 ст. 285 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), орендар відшкодовує орендодавцю вартість орендованого майна у разі відчуження цього майна або його знищення чи псування з вини орендаря.
Згідно з ч. 2 ст. 779 ЦК України, у разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків. При цьому, ч. 3 ст. 22 ЦК України зазначає, що збитки відшкодовуються у повному обсязі.
Власником автомобіля ПЕЖО-607, державний номер: 409-01 КТ, номер кузова: VF39DХFХС92090697 на підставі договору купівлі-продажу від 06.08.2003р. є ДП “Укрінтеренерго».
Розмір збитків, завданих Позивачу 2 Відповідачем 1 в результаті значного пошкодження вказаного вище автомобіля, становить 239 317,00 грн.
Крім того, за умовами пункту 5.1 договору суборенди від 01.01.2005р., суборендатор відшкодовує орендарю щомісячну орендну плату автомобіля ПЕЖО-607, в розмірі 2393,17 грн.
Разом з тим, КП “АП Київської міської ради» не було надано доказів сплати орендної плати за період з січня по вересень 2005 року на суму 21 538,53 грн., у зв»язку з цим, цю суму необхідно стягнути з Відповідача 1 на користь Позивача 1.
Також, апеляційна інстанція вважає за необхідно зазначити, що згідно ч. 1 ст. 771 ЦК України передання у найм речі, що була застрахована наймодавцем, не припиняє чинності договору страхування.
В даному випадку, як видно з матеріалів справи, 28.01.2002р. між ЗАТ “Інкомстрах» та ДП “Укрінтеренерго» було укладено договір добровільного страхування майнового інтересу, пов»язаного з володінням, розпорядженням та користуванням транспортними засобами № 12/02.
Додатковою угодою від 15.09.2003р. № 05/к до договору страхування № 12/02 було застраховано майнові інтереси Позивача 2 на випадок пошкодження або втрати автомобіля ПЕЖО-607, державний номер: 409-01 КТ, номер кузова: VF39DХFХС92090697, який було застраховано на суму 233 489,00 грн. при настанні одного з таких страхових випадків: дорожньо-транспортна пригода, угон, стихійне лихо. При чому, термін дії додаткової угоди від 15.09.2003 № 05/к до договору страхування від 28.01.2002р. № 12/02 становив один рік.
Відповідно до ст. 20 Закону України “Про страхування», страховик зобов»язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику; а також, при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Відповідно до ст. 21 Закону України “Про страхування» страхувальник зобов»язаний повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування.
Згідно з п.п. б) п. 4.3 вказаного договору страхування № 12/02, страхувальник про настання страхового випадку зобов»язаний повідомити страховика протягом трьох робочих днів.
Дорожньо-транспортна пригода (страховий випадок) мала місце 24.07.2004р., а 26.07.2004р. Позивач 2 повідомив Відповідача 2 про неї, виконавши тим самим свій обов»язок за договором страхування.
Разом з тим, відповідно до ст. 25 Закону України “Про страхування», здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
За умовами п.п. 4.1 та 5.1 договору страхування від 28.01.2002р. № 12/02 страхове відшкодування виплачується протягом тридцяти днів з дня подання страхувальником наступних документів: письмової заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування, довідки органів внутрішніх справ або інших компетентних органів про факт і обставини страхового випадку, документів, що підтверджують розмір заподіяних збитків, страхового акта, фотографій пошкодженого транспортного засобу.
Проте, як видно з матеріалів, заяви про виплату страхового відшкодування до ЗАТ “Інкомстрах» від ДП “Укрінтеренерго» так і не надходило, а в матеріалах справи наявні лише фотографії пошкодженого автомобіля та документи, що підтверджують розмір заподіяних збитків, а саме: акт № 700 від 24.11.2004р. та акт № 432 від 14.09.2005р.
Тому, обов»язку виплатити страхове відшкодування у страховика не виникло.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, обов»язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Проте, в даному випадку, Відповідачем 1, всупереч вимог вказаної норми закону, не було надано суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
За таких умов, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду м. Києва від 12.12.2006р. у справі № 4/679-30/301-3/477, у зв»язку з повним з»ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду дійсним обставинам справи, а також у зв»язку з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим.
Підстав, для скасування або зміни вказаного судового рішення та задоволення апеляційної скарги КП “Автотранспортне підприємство Київської міської ради», суд апеляційної інстанції не знаходить.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 36, 91, 92, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, --
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства “Автотранспортне підприємство Київської міської ради» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2006р. у справі № 4/679-30/301-3/477 за позовом прокуратура Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі: апарату Ради національної безпеки і оборони України та Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» до Комунального підприємства “Автотранспортне підприємство Київської міської ради» та Закритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Інкомстрах» про стягнення 260 855,53 грн., - без змін.
2. Справу № 4/679-30/301-3/477 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Андрієнко В.В.
Судді Малетич М.М.
Студенець В.І.
09.02.07 (відправлено)