01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
01.12.2006 № 40/349
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зеленіна В.О.
суддів: Синиці О.Ф.
Рєпіної Л.О.
при секретарі:
За участю представників:
Від позивача - Хасін І. Б. - по довіреності.
Від відповідача 1 - не з'явився.
Від відповідача 2 - не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спільного Українсько-Російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ "Укрсибтрансавіа"
на рішення Господарського суду м.Києва від 16.10.2006
у справі № 40/349 (Смірнова Л.Г.)
за позовом Державного підприємства "Авіаційний науково-технічний комплекс ім.О.К.Антонова"
до Спільного Українсько-Російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ "Укрсибтрансавіа"
Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотехнічні системи-Енерго"
про визнання недійсним договору
Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.10.2006 р. у справі № 40/349 позов ДП “Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О. К. Антонова» до Спільного Українсько-Російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ “Укрсибтрансавіа» та ТОВ “Біотехнічні системи-Енерго» про визнання недійсним договору був задоволений. Зокрема, було визнано недійсним договір оренди майна складу паливно-мастильних матеріалів від 11.03.2002 року № 07/02, укладеного між Спільним Українсько-Російським підприємством у формі ЗАТ “Укрсибтрансавіа» та ТОВ “Біотехнічні системи-Енерго».
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Спільне Українсько-Російське підприємство з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ “Укрсибтрансавіа» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. На думку скаржника, судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що рішення було прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також що недоведені обставини, які мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.
Так, зокрема, у своїй апеляційній скарзі скаржник стверджує, що місцевий господарський суд не дослідив належним чином питання набуття Спільним Українсько-Російським підприємством у формі ЗАТ “Укрсибтрансавіа» права власності на майно складу ПММ, оренда якого є предметом договору, що оспорюється, зазначаючи, що зазначене право набуто ним в 2001 році.
Також скаржник у своїй апеляційній скарзі стверджує, що позивач не є засновником Спільного Українсько-Російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ “Укрсибтрансавіа», майно складу ПММ не знаходиться на території льотно-випробувальної бази ДП АНТК ім. О. К. Антонова.
Крім того, на думку скаржника, місцевий господарський суд при винесенні рішення порушив норми матеріального права, неправомірно застосував положення ст. 203, 215 Цивільного Кодексу України, довільно витлумачив норму ст. 93 Цивільного Кодексу України.
ДП АНТК ім. О. К. Антонова подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає їх безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу суду, а апеляційну скаргу, відповідно, такою, що не підлягає задоволенню.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2006 р. було порушене апеляційне провадження у справі № 40/349, розгляд справи був призначений на 01.12.2006 р.
01.12.2006 року представники відповідачів у судове засідання не з'явились, про причини своєї неявки суд не повідомили.
Відповідно до ст. 75 ГПК України, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши пояснення представника позивача, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
11.03.2002 р. між відповідачами був укладений договір оренди майна складу ПММ № 07/02, згідно якого відповідач - 1 зобов'язався передати відповідачу - 2 у тимчасове користування для здійснення комерційної діяльності щодо зберігання та реалізації нафтопродуктів обладнання та споруди складу ПММ підприємства “Укрсибтрансавіа», згідно додатку № 1 до договору.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 14.02.2002 року у справі № 24/37 за участю позивача та відповідача - 1 було визнано недійсним п. 3 рішення Київської обласної ради від 06.09.2001 року № 288-17-ХХШ в частині вилучення у ДП АНТК ім. О. К. Антонова та надання СП ЗАТ “Укрсибтрансавіа» ділянки площею 1,83 га (п. 14 додатку 3 до рішення), а також визнано недійсним відповідний державний акт на цю земельну ділянку. В мотивувальній частині названого рішення, зазначено, що законним балансоутримувачем та користувачем складу паливно-мастильних матеріалів, оренда якого є предметом договору, є ДП АНТК ім. О. К. Антонова і утримання вказаного об'єкту на балансі СП ЗАТ “Укрсибтрансавіа» є протиправним. Рішення № 24/37 набуло чинності на момент укладення оспорюваного договору оренди, що підтверджується ухвалою Вищого господарського суду України від 19.06.2002 року у справі № 24/37.
Таким чином, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на момент укладення оспорюваного договору оренди між відповідачами майно складу паливно-мастильних матеріалів, що є предметом зазначеного договору, не належало відповідачу - 1.
Статтею 4 Закону України “Про власність» встановлено, що повноваження щодо розпорядження майном належать його власнику.
Місцевим господарським судом обґрунтовано не було прийнято до уваги посилання відповідача - 1 на рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2005 року у справі № 112/16-2002 як на доказ, який підтверджує право власності відповідача - 1 на склад паливно-мастильних матеріалів, який є предметом оспорюваного договору оренди, на момент укладення договору № 07/02 від 11.03.2002 року, оскільки згаданим рішенням визнано право власності відповідача - 1 на майно складу ПММ, як на новозбудований об'єкт. Отже, право власності відповідача - 1 на майно складу паливно-мастильних матеріалів виникло тільки після набуття рішенням Господарського суду Київської області від 14.04.2005 року у справі № 112/16-2002, як правовстановлюючим документом, законної сили. Зазначеної позиції дотримується і Вищий господарський суд України в постанові від 24.01.2006 року у справі № 24/175 за участю позивача та відповідача - 1, копія якої надано позивачем, зазначаючи, що право власності СП ЗАТ “Укрсибтрансавіа» на спірний об'єкт виникло після розгляду справи № 112/16-2002 Київським апеляційним господарським судом, тобто з 16.09.2005 року.
Таким чином, передача 11.03.2002 року відповідачем - 1 майна складу ПММ, який не належав йому на праві власності, в оренду СП ЗАТ “Укрсибтрансавіа» за договором № 07/02 суперечить вимогам ст. 4 Закону України “Про власність».
Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
За таких обставин, договір № 07/02 від 11.03.2002 року є недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного Кодексу України, як такий, що суперечить вимогам статті 4 Закону України “Про власність».
Обґрунтовано не були прийняті судом першої інстанції посилання відповідача - 1 на те, що права та охоронювані законом інтереси позивача не порушено укладенням договору оренди, оскільки майно, передане в оренду за договором, станом на момент укладення договору оренди перебувало на балансі та у користуванні позивача, а зазначене майно знаходиться на земельній ділянці, яка належить позивачу, що підтверджується рішенням Господарського суду м. Києва від 14.02.2002 року у справі № 24/37.
Крім того, позивач є засновником відповідача - 1, а склад ПММ, що є предметом оспорюваного договору, розташований на території льотно-випробувальної бази позивача, яка є об'єктом з особливим режимом доступу. Також суд зважає на те, що відповідачем - 1 подано позов про стягнення з позивача збитків саме в зв'язку з укладенням між відповідачами договору оренди, який є предметом спору і за цим позовом порушено провадження у справі № 169/13-06-36/386 (копію ухвали було надано позивачем), що також свідчить про порушення прав та інтересів позивача укладенням цього договору.
Обґрунтовано не були прийняті судом першої інстанції посилання відповідача - 1 щодо неправильного визначення його місцезнаходження позивачем при подачі позову. При цьому колегією враховується наступне.
Позивачем в позовній заяві обґрунтовано причини подачі позову саме за місцем знаходження відповідача - 1, визначеним в позовній заяві. Відповідно до загального принципу, встановленого ст. 15 ГПК України, позовна заява подається за місцезнаходженням відповідача. Поняття “місцезнаходження юридичної особи» визначено ст. 93 ЦК України, відповідно до якого місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Оскільки відповідач діє у формі закритого акціонерного товариства, то органом управління у нього є правління, отже, місцезнаходженням відповідача є адреса його правління або голови правління.
Натомість, за адресою, вказаною в договорі оренди, органи управління відповідача - 1 не знаходяться і цей факт не було спростовано відповідачем - 1, оскільки вул. Автошляхова в смт. Гостомель відсутня, а за адресою Автозаводська, 1 в смт. Гостомель знаходиться льотно-випробувальна база ДП АНТК ім. О. К. Антонова, підтвердженням чого є відповідний акт, копію якого додано позивачем. Отже, суд погоджується з позицією позивача, що зазначені в договорі адреси не є місцезнаходженням сторін в розумінні ст. 93 ЦК України, а є так званими “юридичними адресами», за якими їх було свого часу зареєстровано, до того ж вказаними помилково. Оскільки місцезнаходження відповідача - 1, зазначене в договорі, не відповідає дійсності, єдиною відомою позивачу дійсною адресою відповідача - 1 є місцезнаходження органу його управління - розпорядника майна у справі про банкрутство відповідача - 1, який відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» може виконувати функції органу управління і саме за цю адресу визначено в позовній заяві.
Ухвали суду про призначення судових засідань у справі, направлені відповідачу - 1 за адресою, вказаною в позовній заяві не повернулись до суду в зв'язку з відсутністю товариства за вказаною адресою, представник відповідача - 1 був присутній в судових засіданнях, що є підтвердженням належного повідомлення відповідача - 1 про судові засідання. На момент подачі позову суду та позивачу не були відомі інші адреси відповідача - 1, крім адреси, вказаної в позові, а, відповідно до імперативного припису ч. 3 ст. 17 ГПК України, справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті навіть і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.
Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про недостатню обґрунтованість решти доводів позивача щодо наявності інших підстав для визнання договору недійсним, при цьому колегією враховується наступне.
Посилання позивача на те, що факт не затвердження договору оренди загальними зборами є підставою для визнання договору недійсним є необґрунтованим з наступних підстав.
Згідно ст. 41 Закону України “Про господарські товариства», до компетенції загальних зборів акціонерного товариства віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Відповідно до п. п. к) п. 7.2.5. статуту відповідача - 1, затвердження договорів (угод, контрактів), укладених на суму, яка перевищує суму, еквівалентну 1 000 000 (один мільйон) доларів США за курсом НБУ на день їх підписання відноситься до виключної компетенції його загальних зборів. При цьому, відповідно до п. 7.2.6. статуту відповідача - 1 рішення загальних Зборів з усіх питань приймаються одноголосно. Ціна договору, яка складається з сукупної орендної плати за весь період дії договору, складає 14 310 000 грн., що перевищує еквівалент 1 000 000 доларів США за курсом НБУ на момент укладення договору. Водночас, статтею 41 Закону України “Про господарські товариства» передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Судом встановлено, що установчими документами відповідача - 1 право голови правління на укладення договору не обмежено, тобто голова правління, як орган управління товариства, підписав договір оренди без порушення наданих йому повноважень, а сам лише факт незатвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним. Цієї позиції дотримується і Вищий господарський суд України в п. 9.4. Роз'яснень № 02-5/111 від 12.03.1999 року “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними».
Також суд вважає недостатньо обґрунтованим та не приймає до уваги посилання позивача на те, що договір оренди укладено відповідачем - 1 всупереч цілям його діяльності, отже, діяльність з передачі майна в оренду є позастатутною і договір має визнаватися недійсним на підставі статті 50 Цивільного кодексу УРСР. Статут відповідача - 1 не містить обмежень щодо передачі майна відповідача - 1 в оренду та щодо кола осіб, яким це майно може бути передано в оренду.
Суд також вважає недостатньо обґрунтованим твердження позивача про те, що договір оренди є мнимою угодою, оскільки позивачем не надано суду доказів на підтвердження обставин, викладених в позові щодо того, що посадові особи відповідачів є одними й тими ж самими особами.
Також колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстави для визнання оспорюваного договору недійсним у зв'язку із відсутністю в договорі визначення розміру ПДВ, який підлягає сплаті, оскільки Законом України “Про податок на додану вартість» передбачено, що зазначений податок нараховується на ціну договору і, у разі несплати цього податку до бюджету орендодавець буде нести відповідальність за порушення податкового законодавства, відсутні.
Посилання позивача на порушення сторонами при укладенні договору оренди приписів ст. 11 Закону України “Про мови в УРСР» обґрунтовано визнано судом безпідставним, оскільки згідно частини 3 статті 10 Конституції України, в Україні гарантується вільний розвиток використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Частинами 1 та 2 статті 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституції права, свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рішенням Конституційного суду України від 14.12.1999 року № 10-рп/99 роз'яснено, що положення Конституції України зобов'язують застосовувати державну українську мову як мову офіційного спілкування посадових і службових осіб при виконанні ними службових обов'язків в роботі і в діловодстві тощо органів державної влади.
Безпідставними є твердження скаржника відносно неповного з'ясування судом першої інстанції обставин справи стосовно набуття СП ЗАТ “Укрсибтрансавіа» права власності на майно складу ПММ, користування яким є предметом договору оренди, оскільки в матеріалах даної справи є копія рішення Господарського суду м. Києва від 14.02.2002 року у справі № 24/37, яким встановлено, що законним балансоутримувачем та користувачем складу паливно-мастильних матеріалів, оренда якого є предметом договору, є ДП АНТК ім. О. К. Антонова і утримання вказаного об'єкту на балансі СП ЗАТ “Укрсибтрансавіа» є протиправним. Зазначене рішення набуло чинності на момент укладення договору оренди, на підтвердження факту набуття ним чинності позивачем надано суду першої інстанції копію ухвали Вищого господарського суду України від 19.06.2002 року у справі № 24/37. Також зазначеним рішенням було визнано недійсним п. 3 рішення Київської обласної ради від 06.09.2001 року № 288-17-ХХІІІ в частині вилучення у ДП АНТК ім. О. К. Антонова та надання СП ЗАТ “Укрсибтрансавіа» ділянки площею 1,83 га (п. 14 додатку 3 до рішення) та визнано недійсним відповідний державний акт на цю земельну ділянку.
Посилання скаржника на рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2005 року у справі № 112/16-2002 є безпідставним, оскільки зазначеним рішенням було визнано право власності СП ЗАТ “Укрсибтрансавіа» на майно складу ПММ, як на новозбудований об'єкт, отже, його право власності на майно складу паливно-мастильних матеріалів виникло тільки після набуття рішенням Господарського суду Київської області від 14.04.2005 року у справі № 112/16-2002, як правовстановлюючим документом, законної сили.
Враховуючи викладене вище, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 16.10.2006 р. у справі № 40/349 відповідає матеріалам справи та чинному законодавству, а тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Спільного Українсько-Російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі Закритого акціонерного товариства “Укрсибтрансавіа» на рішення Господарського суду м. Києва від 16.10.2006 р. у справі № 40/349 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 16.10.2006 р. у справі № 40/349 - залишити без змін.
3. Матеріали справи № 40/349 повернути Господарському суду м. Києва.
Головуючий суддя Зеленін В.О.
Судді Синиця О.Ф.
Рєпіна Л.О.
01.12.06 (відправлено)