01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
05.12.2006 № 17/415
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Малетича М.М.
Студенця В.І.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Лазнюк Г.В.
від відповідача 1 - Сіпунова С.С.
від відповідача 2- Скришевський Е.О.
від прокуратури - Большакова О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційне подання Дніпровської транспортної прокуратури м.Києва
на рішення Господарського суду м.Києва від 09.10.2006
у справі № 17/415 (Кролевець О.А.)
за позовом Дніпровської транспортної прокуратури м.Києва в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв"язку України
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву
Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітес"
про визнання договору оренди недійсним
Дніпровський транспортний прокурор м. Києва звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України про визнання недійсним договору оренди державного нерухомого майна від 17.12.2001 за №365, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України та ТОВ “Вітес».
Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.10.2006 року в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Дніпровський транспортний прокурор м. Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційним поданням, в якому просить рішення скасувати та задовольнити позов.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував та порушив норми процесуального та матеріального права.
Зокрема прокурор стверджує, що договір оренди не відповідає вимогам чинного законодавства. Апелянт стверджує, що відповідно до Закону України “Про оренду державного та комунального майна», Закону України “Про приватизацію державного майна» та Декрету Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 №26-92 причали всіх категорій і призначень, а також гідротехнічні захисні споруди не можуть передаватися в оренду. Оскільки об'єктом оренди оспорюваного договору є саме причал “Березнякі» площею 351,3 кв.м., тому такий договір, на думку прокурора, слід визнати недійсним.
Відповідач просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
05.11.1994 року між АТ “Київський річковий порт» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Вітес» (відповідачем-2) був укладений договір про оренду приміщення -пасажирського причалу “Березняки» площею 351,3 кв.м. з вбудованим павільйоном для переобладнання реконструкції та використання під кафе.
10.04.1996 року до вказаного договору оренди був підписаний Додаток №1 про внесення змін до деяких умов договору. Зокрема, строк дії договору визначений до 31.12.2004.
17.12.2001 року між відповідачем-2 та Регіональним відділенням Фонду державного майна України, як правонаступниками за договором оренди від 01.11.1994, було складено та підписано Додаткову угоду №365 до договору оренди від 01.11.1994 між АТ “Київський річковий порт» та ТОВ “Вітес» нежитлової споруди, що належить до державної власності. Згідно з цією Додатковою угодою текст договору оренди від 01.11.1994 викладено в новій редакції.
Згідно додаткової угоди відповідачу-2 було передано в строкове платне користування державну нежитлову споруду -причал “Березняки», площею 351,3 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Дніпровська набережна, що знаходиться на балансі АТ “Київський річковий порт» та не увійшло до статутного фонду АТ “Київський річковий порт». Майно передається в оренду з метою використання під ресторан “Каравела». Строк дії договору оренди відповідно до п.10.1 Додаткової угоди №365 складає 23 роки, що діє з 17.12.2001 до 17.12.2024 включно.
Передача майна в оренду відповідачу-2 було оформлено актом приймання-передачі в оренду нерухомого майна від 17.12.2001.
Власником майна згідно з п.2.2 Додаткової угоди №365 залишається держава.
Відповідно до п.11.1 Додаткової угоди №365 з моменту підписання цієї Додаткової угоди втрачає силу договір оренди від 01.11.1994 між АТ “Київський річковий порт» та ТОВ “Вітес», а також усі угоди та доповнення до нього.
Судова колегія вважає, що вимоги про визання недійсним договору оренди державного нерухомого майна від 17.12.2001 №365 не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Оскільки при вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними, відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства оцінюється судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди, тому посилання прокурора на положення Цивільного та Господарського кодексів України, які набрали чинності з 2004 року, суд вважає безпідставними, а до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Цивільного кодексу Української РСР та інших законодавчих актів, в редакції, яка була чинною на момент укладання спірного договору (17.12.2001).
Відповідно до ст.48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Відповідно до ст.4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» об'єктами оренди можуть бути: цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць); грошові кошти та цінні папери; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств; майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спірного договору є державне майно, що знаходиться на балансі господарського товариства (АК “Київський річковий порт» ) та не увійшло до статутного фонду останнього.
Вичерпний перелік об'єктів, які не можуть бути об'єктами оренди визначений частиною 2 статті 4 цього Закону. Зокрема, не можуть бути передані в оренду наступні об'єкти: цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), що здійснюють діяльність, передбачену частиною першою статті 4 Закону України "Про підприємництво"; цілісні майнові комплекси казенних підприємств, а також цілісні майнові комплекси структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) казенних підприємств, що здійснюють діяльність, передбачену частиною першою статті 4 Закону України "Про підприємництво".
За твердженням прокурора спірний договір оренди не відповідає вимогам закону в частині об'єкту оренди, оскільки Законом України “Про оренду державного та комунального майна» заборонена оренда гідротехнічних захисних споруд.
Такі твердження прокурора суд вважає безпідставними, оскільки зазначена заборона була встановлено Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про оренду державного та комунального майна» від 29.06.2004, тобто вже після укладання спірного договору.
Відповідно до ст.94 Конституції України та ст. 5 Цивільного кодексу України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачене самим законом, але не раніше дня його опублікування; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
З огляду на це до спірного договору оренди №365 від 17.12.2001 не підлягають застосуванню вимоги, встановлені Законом України від 29.06.2004.
Також судом встановлено наступне.
Відповідно до ст.2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до п.1.3 Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999 №908/68, управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, полягає у виборі та забезпеченні уповноваженим органом (державні органи приватизації) способу та умов подальшого використання майна у межах чинного законодавства. Одним із способів управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, відповідно до п.1.4 Положення, є передача майна в оренду відповідно до Закону України “Про оренду державного та комунального майна».
Згідно з п.2.2.2 Положення та відповідно до ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" єдиними орендодавцями державного майна, яке перебуває на балансах господарських товариств, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва.
З матеріалів справи вбачається, що прокурором заявлено позов в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України, але в матеріалах справи відсутні докази того, що державне майно, яке було передане в оренду за спірним договором, передано до сфери управління саме Міністерства транспорту та зв'язку України, а також прокурором не надано доказів того, що саме позивач є органом, уповноваженим державою управляти спірним нерухомим майном.
Таким чином, твердження прокурора щодо порушення інтересів держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України через передачу в оренду відповідачу-2 спірного майна є безпідставними.
Також судом береться до уваги те, що за час дії договору оренди відповідачем-2 порушень умов договору оренди допущено не було, орендоване майно використовувалось за цільовим призначенням. З дозволу орендодавця були здійснені значні поліпшення орендованого майна, зокрема, здійснено часткову реконструкцію причалу “Березняки» з улаштуванням на ньому кафе. Вказані факти підтверджуються доданими до відзиву наступними доказами: робочим проектом часткової реконструкції причалу “Березняки» з улаштуванням на ньому кафе, який розроблено ВАТ “Київпроект» та затверджений протоколом №414 Архітектурно-містобудівної ради від 13.12.1995; дозволом на виконання будівельних робіт №76-Хр від 11.06.1996, який видано Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю; актом про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта №161 від 28.04.1998 “Реконструкція причалу “Березняки» з влаштуванням на ньому кафе».
Прокурором не надано суду доказів того, що відповідач-2 порушував умови договору оренди в частині використання орендованого майна, своєчасної сплати орендної плати та інших умов договору.
Дослідивши умови укладеного між відповідачами договору оренди нежитлової споруди що належить до державної власності в редакції додаткової угоди №365 від 17.12.2001 суд дійшов висновку, що його положення відповідають законодавству, яке було чинним на момент його укладання, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.
З урахуванням викладеного судова колегія вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2006 року у справі № 17/415 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору.
У зв'язку з цим підстав для скасування прийнятого рішення Київський апеляційний господарський суд не вбачає, а отже апеляційне подання Дніпровської транспортної прокуратури м. Києва підлягає залишенню без задоволення.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд , -
Рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2006 року у справі № 17/415 залишити без змін, а апеляційне подання Дніпровської транспортної прокуратури м. Києва - без задоволення.
Головуючий суддя Андрієнко В.В.
Судді Малетич М.М.
Студенець В.І.
08.12.06 (відправлено)