01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
29.11.2006 № 20/540
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зеленіна В.О.
суддів: Синиці О.Ф.
Рєпіної Л.О.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Білецький Р. С. - по довіреності.
від відповідача - Куценко Ю. А. - по довіреності.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Київський завод "Аналітприлад"
на рішення Господарського суду м.Києва від 09.10.2006
у справі № 20/540 (Палій В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "БІО"
до ВАТ "Київський завод "Аналітприлад"
про стягнення 30 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.10.2006 р. у справі № 20/540 позов ТОВ “Компанія “БІО» до ВАТ “Київський завод “Аналітприлад» про стягнення 30 000,00 грн. був задоволений.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, просить його скасувати, оскільки вважає, що воно було прийняте з порушенням норм процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2006 року було порушене апеляційне провадження у справі № 20/540, розгляд справи був призначений на 29.11.2006 року.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.02.2006 року між позивачем та відповідачем був укладений договір № 22/02/2006, згідно якого позивач (замовник) замовляє та приймає, а відповідач (постачальник) поставляє наступну технічну продукцію: металовироби для кріплення, монтажу та установки електротехнічного обладнання, кабелів та ін.
Згідно п. п. 2.1, 3.1, 3.2, 3.3 договору постачальник поставляє вироби на умовах та в строк, визначені у специфікації.
Вартість складових та комплектуючих партії виробів визначається в специфікаціях та погоджується сторонами.
Оплата виробів здійснюється замовником за підписаною специфікацією.
Строк оплати, а також процентне відношення до вартості оплачуваної специфікації (авансовий платіж, оплата поставки виробів), погоджується сторонами та зазначається у специфікаціях.
Цього ж дня, 22.02.2006 року між позивачем та відповідачем було підписано специфікацію № 1 до договору № 22/02/2006 від 22.02.2006 р., згідно якої постачальник поставляє замовнику вказані вироби у відповідності з технічними вимогами та конструкторської документації. Оплата вартості виробів здійснюється у розмірі 100 % суми, вказаної у специфікації. Загальна вартість об'єму поставки з урахуванням ПДВ складає 50 000,00 грн.
Згідно платіжного доручення № 88 від 22.02.2006 року позивач здійснив оплату за товар згідно договору у сумі 50 000,00 грн.
Відповідно до п. 7.1 договору замовник має право розірвати даний договір, попередивши другу сторону за два тижні до розриву, який передбачається. Договір вважається розірваним лише за умови повного розрахунку сторін по роботам (послугам), які розпочаті за даним договором.
21.04.2006 року позивач направив на адресу відповідача вимогу про розірвання договору.
29.04.2006 року відповідач повідомив позивача про припинення виробництва продукції та зобов'язався повернути кошти у травні 2006 року.
Відповідач повернув сплачену суму частково у розмірі 20 000,00 грн.
Позивач просить суд стягнути з відповідача залишкову суму 30 000,00 грн. здійсненої передоплати.
Проте, відповідач у відзиві зазначає, що строк поставки виготовленої продукції у договорі та специфікації № 1 відсутній, відповідно позивач повинен був звернутись до відповідача з вимогою про поставку замовленої продукції, натомість позивач направив на адресу відповідача вимогу про розірвання договору та повернення всієї суми попередньої оплати. Крім того, відповідач зазначає, що замовлена продукція на суму 30 000,00 грн. виготовлена відповідачем, відповідно відсутні підстави для повернення зазначеної суми.
Позивач в додаткових поясненнях посилається на те, що в матеріалах справи відсутня підписана сторонами технічна документація на виготовлення продукції, оскільки така документація позивачем не підписувалась. Таким чином, відповідач використав 30 000,00 грн. здійсненої передоплати на виготовлення якоїсь продукції без погодження з позивачем технічної документації. Крім того, позивач посилається на те, що договором передбачено право замовника на розірвання договору, яке не ставиться у залежність від будь-яких умов.
Відповідно до ст. 651 Цивільного Кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з п. 7.1 договору замовник має право розірвати даний договір, попередивши другу сторону за два тижні до розриву, який передбачається. Договір вважається розірваним лише за умови повного розрахунку сторін по роботам (послугам), які розпочаті за даним договором.
Позивач надав суду копії листів від 12.04.2006 року та від 21.04.2006 року, у яких позивач повідомив відповідача про розірвання договору та вимагав повернення сплаченої передоплати у розмірі 50 000,00 грн.
Зазначені листи були одержані відповідачем, про що свідчать надані відповіді відповідача, відповідно до яких відповідач повідомив позивача про припинення виробництва продукції та про перерахування сплачених коштів найближчим часом.
У листі від 01.08.2006 року відповідач повідомив позивача про те, що у зв'язку з проведеною закупівлею матеріалів та сировини, необхідних для вироблення продукції, перерахування коштів буде здійснено у терміни, що відповідають термінам реалізації вище згаданих матеріалів та сировини. У листі зазначено, що відповідач частково перерахував заборгованість у сумі 20 000,00 грн.; найближчим часом заборгованість буде погашено.
У зв'язку з посиланням відповідача на виготовлення замовленої продукції, ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.09.2006 року у справі № 20/540 було зобов'язано відповідача надати докази виготовлення продукції за специфікацією № 1 до договору № 22/02/2006 на суму 30 000,00 грн.
На згадану вище вимогу суду відповідач надав замовлення на продукцію № 233607 від 27.02.2006 року. Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначене замовлення на виготовлення продукції не є доказом виготовлення відповідачем продукції за специфікацією № 1 до договору.
Будь-яких інших доказів виготовлення продукції відповідач суду не надав.
У відповіді на вимогу про розірвання договору відповідач посилався на закупівлю ним матеріалів та сировини, необхідних для вироблення продукції та необхідність реалізації зазначеної сировини третім особам, проте, відповідач не надав суду доказів закупівлі матеріалів та сировини для виготовлення замовленої позивачем продукції (договори, накладні) та не надав доказів наявності не реалізованої сировини третім особам станом на час розгляду справи № 20/540.
Таким чином, відповідачем не доведено виконання робіт по виготовленню замовленої позивачем продукції на суму 30 000,00 грн.
Посилання відповідача на те, що позивач не звертався до відповідача з вимогою у відповідності до ч. 2 ст. 530 Цивільного Кодексу України про здійснення поставки виготовленої продукції, а звернувся лише з вимогою про розірвання договору, обґрунтовано не прийнялося судом до уваги, оскільки за умовами договору замовник має право розірвати даний договір, попередивши іншу сторону за два тижні до розірвання, яке передбачається. Тобто, розірвання договору за ініціативою замовника не ставить у залежність від попереднього направлення вимоги про поставку продукції. Єдиною умовою для розірвання договору є повний розрахунок сторін по роботам (послугам), які розпочаті за даним договором.
У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач частково або повністю виготовив замовлену позивачем продукції. Суд також приймає до уваги те, що у відповіді відповідача на вимоги позивача про розірвання договору, відповідач жодного разу не зазначив про часткове виготовлення замовленої продукції, у зв'язку з чим кошти не можуть бути повернуті у повному обсязі.
Щодо посилання позивача на відсутність погодженої сторонами технічної документації, без погодження якої відповідач не міг виготовити продукцію, яка була замовлена позивачем, то суд вважає зазначене твердження необґрунтованим, оскільки у специфікації № 1 до договору, яка підписана сторонами, сторони визначили назву продукції, яка підлягає виготовленню, розмір продукції, яка замовлялась, варіант замовленої продукції, кількість та ціну. Таким чином, відповідач мав змогу на підставі підписаної сторонами специфікації здійснити виготовлення замовленої продукції. Ні в договорі, ні в специфікації № 1 не визначено необхідності погодження сторонами технічних умов та конструкторської документації. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що продукція, виготовлення якої було замовлено відповідачу, повинна була відповідати загальним технічним умовам та конструкторській документації, відповідно до яких відповідач повинен виготовляти всю замовлену у нього продукцію будь-якими особами.
У своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що Господарським судом м. Києва не було проаналізовано бухгалтерську документацію (яка міститься у декількох архівних книгах, а тому відповідач вважав за недоцільне подавати ці книги через канцелярію суду, плануючи передати їх на розгляд в судовому засіданні), а, отже, суд виніс рішення лише на підставі замовлення № 233607 від 27.02.2006 року.
На думку колегії, таке твердження скаржника є безпідставним, оскільки, 21.09.2006 року у судовому засіданні було оголошено перерву з метою витребування неподаних суду документів по справі. Отже, відповідач мав можливість надати суду необхідні докази. Крім того, 27.09.2006 року розгляд даної справи був відкладений та було зобов'язано відповідача надати докази виготовлення продукції. Однак, відповідач надав лише замовлення № 233607 від 27.02.2006 р. Будь-яких інших доказів виготовлення продукції відповідач не надав.
Статтею 75 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що якщо витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Таким чином, місцевий господарський суд правомірно обґрунтував своє рішення тими доказами, які є в матеріалах справи.
Що стосується твердження скаржника про те, що лист від 01.08.2006 року був підписаний не уповноваженою на те особою відповідача, то воно не приймається колегією до уваги, оскільки згідно ст. 101 ГПК України, в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія звертає увагу на той факт, що скаржник у своїй апеляційній скарзі стверджує, що місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми процесуального права. При цьому відповідачем не було вказано жодної конкретної норми Господарського процесуального Кодексу України, яку порушив, на його думку, суд першої інстанції.
Враховуючи викладене вище, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2006 р. у справі № 20/540 відповідає матеріалам справи та чинному законодавству, а тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Київський завод “Аналітприлад» на рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2006 р. у справі № 20/540 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2006 р. у справі № 20/540 - залишити без змін.
3. Матеріали справи № 20/540 повернути Господарському суду м. Києва.
Головуючий суддя Зеленін В.О.
Судді Синиця О.Ф.
Рєпіна Л.О.
06.12.06 (відправлено)