01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
19.12.2006 № 12/44
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Малетича М.М.
Студенця В.І.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Руденко О.А.
від відповідача - Виногородський О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національної телекомпанії України
на рішення Господарського суду м.Києва від 14.09.2006
у справі № 12/44 (Прокопенко Л.В.)
за позовом ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав"
до Національної телекомпанії України
Державної телерадіокомпанії "Культура"
про стягнення 46480 грн.
ДП «Українське агентство авторських та суміжних прав» звернулось в Господарський суд м. Києва з позовом про стягнення з відповідача компенсації за порушення авторського права у розмірі 46480,00 грн. та про накладення штрафу у розмірі 10% від суми компенсації.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 14.09.2006 року позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з Національної телекомпанії України на користь ДП «Українське агентство авторських та суміжних прав» 23240,00 грн. компенсації за порушення авторського права; стягнуто з Державної телерадіокомпанії «Культура» на користь ДП «Українське агентство авторських та суміжних прав» 3320,00 грн. компенсації за порушення авторського права.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Національна телекомпанія України звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати в повному обсязі та прийняти нове рішення про відмову у позові.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував та порушив норми процесуального та матеріального права.
Зокрема Національна телекомпанія України вважає, що суд прийняв рішення про права та обов'язки фізичних осіб - авторів творів. Також відповідач стверджує про те, що висновки суду про те, що здійснюючи публічне сповіщення творів відповідач порушив майнові інтереси позивача, не підтверджуються доказами.
Позивач у відзиві просив суд рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
17 та 18 жовтня 2005 р. відповідачами в ефірі каналу УТ-1 було публічно сповіщено наступні музичні твори:
- «Зачем» (сл. Боболович О.В.),
- «Анестезія» (муз. Березюк О.В.),
- «Ти подобаєшся мені» (сл. та муз. Лазо С.В.),
- «Спасибо за любовь» (сл. Іваницького В.М., муз. Петраш Н.М.),
- «Полонина» (сл. та муз. Скрипка О.Ю., Здоренко Ю.В.),
- «Грай музико моя» (сл. Сердюк Ю.О., муз. Мозгового М.П.),
- «Чуєш мамо» (сл. Ткача М.М.),
- «Как молоды мы были» (сл. Пахмутової О.М., муз. Добронравова М.М.).
ДП «Українське агентство авторських та суміжних прав» уклав договори про управління майновими правами автора вищезазначених творів:
- № 66469 від 23.07.02 р. з Ткачем М.М.,
- № 41567 від 05.11.03 р. з Мозговим М.М.,
- № 61559 від 24.02.03 p. з Сердюком Ю.О.,
- № 53715 від 24.06.04 р. з Петрашем Н.Н.,
- № 9295 від 26.03.02р. з Боболович О.В.,
- № 9254 від 25.11.02 р. з Березюк О.В.,
- № 63980 від 02.01.04 р. з Скрипкою О.Ю.,
- № 29037 від 09.08.02 р. з Здоренком Ю.В.,
- № 39317 від 10.10.02 р. з Лазо С.М.,
- № 31082 від 01.06.04 р. з Іваницьким В.М.
Також позивачем укладено договір про взаємне представництво інтересів з Російським авторським товариством від 01.09.00 p. (PAT), відповідно до якого ДП «Українське агентство авторських та суміжних прав» надане право представляти PAT на території України.
В свою чергу, російські автори - Пахмутова О.М. та Добронравов М.М. - уклали договори про управління майновими правами автора на колективній основі з PAT, а саме:
- № 53236 від 11.02.02 р. з Пахмутовою О.М.,
- № 20443 від 11.02.02 р. з Добронравовим М.М.
Згідно зазначених угод авторами передано позивачу виключне право на управління майновими правами на твори, що підтверджується наданими позивачем заявками на реєстрацію творів. Передані майнові права включають право на укладення з фізичними та юридичними особами угод (надання дозволів) на використання творів.
Позивач є організацією колективного управління, що відповідно до ст. ст. 47 - 49 Закону України «Про авторське право і суміжні права», а також свого статуту здійснює управління на колективній основі майновими правами авторів та суб'єктів авторського права.
Відповідно до ст. 50 Закону України «Про авторське право та суміжні права» використання творів без письмового дозволу з організацією колективного управління та без сплати авторської винагороди є порушенням авторського права.
Спір у справі виник у зв'язку із тим, що відповідач здійснив публічне сповіщення творів без письмового дозволу позивача та без виплати йому авторської винагороди.
За твердженням позивача, оскільки відповідачами в порушення ст. ст. 15, 32, 33 та п. 4 ст. 47 Закону ліцензійного договору на публічне виконання вищевказаних творів з позивачем не укладено, сума авторської винагороди не погоджена та не виплачена, позивач згідно пп. «г» ст. 52 Закону має право вимагати компенсації за порушення авторських прав.
Позивач вважає, що за порушення майнових авторських прав відповідач повинен сплатити компенсацію у сумі, яка відповідає 20 мінімальним розмірам заробітних плат за кожний музичний твір, що становить 46 480 грн. (332 грн. х 20 х 7).
28.03.06 р. позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог на 6 400 грн.
Відповідач 1 проти позовних вимог заперечує, стверджуючи про те, що здійснюючи телевізійну трансляцію творів, він не порушував авторських прав авторів, так як здійснював публічне сповіщення з їх дозволу, що підтверджується їх письмовими дозволами та дозволом виконавця твору «Зачем» Нєдєльської-Табачник Т.В., права на який передано останній на підставі авторського договору автором твору.
Відповідачем надано суду письмові дозволи авторів творів на їх публічне сповіщення -Іваницького В.М. («Спасибо за любовь»), Березюк О.В. («Анестезія»), Сердюка Ю.О., Мозгового М.П. («Грай музико моя»), Лазо С.В. («Ти подобаєшся мені»), ПП «Група ВВ» («Полонина»).
Стосовно пісні «Зачем» суду надано дві заяви: Болотович О.В. (Ткач О.) на ім'я позивача, в якій автор підтверджує факт незаконного використання твору, та Недельської-Табачнік Т.В. (написання прізвища згідно тексту авторського договору від 09.06.04 p.), яка надала дозвіл на використання твору на підставі авторського договору від 09.06.04 p., укладеного з Ткач О.В.
Стосовно пісні «Спасибо за любовь», то її автор - Іваницький В.М. - надав суду пояснення, згідно яких дозвіл, наданий ним відповідачу-1, не передбачав передачі майнових прав.
Відповідач 1 не здійснював публічне сповіщення твору «Чуєш мамо» (автор слів Ткач М.М.), так як в зазначений час - 18.10.05 р. з 3:54:08 до 3:58:08 мовлення на телеканалі УТ-1 здійснювала ДТРК «Культура» на підставі наказу Держкомтелерадіо №225 від 01.09.04 p., тому належним відповідачем в даному випадку має бути ДТРК «Культура».
Відповідно до ст. ст. 45, 48 Закону України «Про авторське право та суміжні права» суб'єкт авторського права може управляти своїми правами через організацію колективного управління; повноваження на управління передаються організаціям на підставі договорів, що укладаються у письмовій формі.
Відповідно до п. 1 наданих суду угод на управління авторськими правами автори передали позивачу виключне право на управління їх майновими правами на твори при їх використанні шляхом, в тому числі, публічного виконання, показу, сповіщення, відтворення та запису. До цих творів відносяться також твори, які будуть створені під час дії угоди.
Вищеперелічені твори, щодо яких виник спір, охоплюються дією угод про управління майновими правами автора.
Відповідно до п. 3 угод автори передали позивачу виключне право укладати з юридичними та фізичними особами ліцензійні угоди на використання творів і збирати на користь авторів належну винагороду.
Також відповідно до п. 7 угод автори доручили позивачу збирати авторську винагороду у випадках позаліцензійного використання творів усіма існуючими способами згідно з чинним законодавством.
Тобто, подача позову до суду у випадку отримання інформації про позаліцензійне використання твору є обов'язком позивача згідно укладених угод.
За своєю правовою природою угода на управління майновими правами не відноситься до жодного виду договорів, врегульованих ЦК України, а є іншим правочином (ст. 11 ЦК України), що є підставою для виникнення прав і обов'язків.
Відповідно до ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановленого договором або не випливає із суті змішаного договору.
Правове регулювання правовідносин сторін такої угоди здійснюється ЦК України з особливостями, передбаченими Законом України «Про авторське право та суміжні права».
Крім того, п. 11 угод передбачено, що при виникненні спорів про відновлення порушених авторських прав Автор може доручити Агентству представляти його інтереси на договірній основі.
Позивач згідно угоди бере на себе обов'язок збирати авторську винагороду і перераховувати її на користь автора і у випадках укладення ліцензійних договорів з третіми особами, і у випадку виявлення випадків позаліцензійного використання твору. При чому, згідно ч. «г» п. 7 угод позивач зобов'язується виплачувати авторам в якості авторської винагороди і суми, одержані ним в результаті пред'явлення позовів про стягнення компенсації за порушення авторського права.
Так як угоди на управління майновими правами не є договорами доручення, то і дотримання положення ст. 1007 ЦК України щодо обов'язкової видачі доручення не вимагається.
Ст. 49 п. 1 ч. «г» Закону, відповідно до якого до функцій організації відноситься вчинення інших дій, необхідних для захисту прав, управління якими здійснює організація, в тому числі, звертатися до суду за захистом прав суб'єктів авторського права відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб'єктів, стосується випадків, коли позивач представляє інтереси авторів не на виконання своїх договірних зобов'язань.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позивач має право звертатися до суду з вимогами про стягнення компенсації за порушення авторського права, подача позову здійснюється позивачем на виконання своїх договірних зобов'язань, тому не потребує видачі доручення від імені авторів.
В даному випадку згідно умов угод на управління майновими правами суб'єктом авторського права виступає позивач, який уповноважений від свого імені представляти інтереси автора перед третіми особами, перш за все, щодо укладення авторських (ліцензійних) договорів.
Відповідно до п. 4 ст. 47 Закону особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.
Тобто, згідно зазначеної норми та умов угод позивач має право від власного імені звертатися до суду з вимогами про стягнення компенсації за використання твору для подальшого перерахування її авторам за вирахуванням комісійної винагороди.
Надані відповідачу дозволи на використання творів не можуть бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку відрахування позивачу авторської винагороди за використання творів.
Виключні права на використання цих творів авторами попередньо передано на території України позивачу, який наділений виключним правом надавати дозвіл на використання творів та на збирання винагороди.
Тобто, зазначені права не могли бути передані авторами повторно відповідачу або іншим особам без попереднього припинення договірних відносин з позивачем.
Згідно п. 1 угод позивачу передані виключні права на управління майновими правами авторів, тобто виключно позивач має право надавати дозволи на використання твору та збирати винагороду за їх використання.
Відповідно до ч. 3 ст. 1108 ЦК України виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.
Таким чином, для отримання дозволів на використання творів відповідач мав звертатися виключно до позивача, так як автори творів вже передали виключне право управління своїми творами і повторно передавати право використання ні всіма своїми творами, ні конкретним твором не можуть.
Судом не приймається до уваги посилання відповідача на наявність у нього письмових дозволів авторів творів на їх публічне сповіщення, оскільки у відповідності до ст. 32 Закону України «Про авторське право та суміжні права» передача права на використання твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору.
Стосовно авторського договору від 09.06.04 p., укладеного між Ткач О.В. та Недельською-Табачнік Т.В., згідно якого автор передав користувачу невиключні майнові права на фіксацію (запис) на будь-яких носіях, публічне сповіщення, публічний показ, обробку, включення як складової частини до збірників та розповсюдження шляхом продажу музичного твору «Зачем» на необмежений термін строку, суд зазначає наступне.
Угода №9295 Ткач О.В. з позивачем, якою позивачу передане виключне право на управління майновими правами (як на ті, що існують на момент підписання цієї Угоди, так і на ті, що будуть створені під час дії даної Угоди) при їх використанні шляхом публічного виконання творів, публічного показу, публічного сповіщення, відтворення та запису, укладена 26.03.02 p., тоді як авторський договір з Недельською-Табачнік Т.В. - 09.06.04 p., тобто, договір був укладений на той час, коли майнові права на твір були передані автором позивачу.
Після передачі виключних майнових прав на твір повторна їх передача автором третім особам на підставі невиключної ліцензії неправомірна, тому авторський договір від 09.06.04 р. не може бути підставою для отримання дозволу на використання твору.
Стосовно дозволу ПП «Група ВВ» від 25.09.05 p., то згідно наданих суду матеріалів у авторів пісні - Скрипки О.Ю. та Здоренко Ю.В. - є угоди з позивачем від 02.01.04 р. №639890 та №29037 від 09.08.02 p., тому права на використання твору могли передаватися саме на підставі цих угод.
Доказів наявності прав у ПП «Група ВВ» на твір суду не надано, тому у суду немає підстав вважати ПП «Група ВВ» особою, що має право на надання дозволів на використання твору.
Таким чином, відповідачем 1 не дотримано прав позивача при використанні творів: не отримано дозвіл на їх використання та не перераховано авторську винагороду за їх використання.
Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що є доведеним факт публічного сповіщення відповідачем-2 твору «Чуєш мамо» (сл. Ткач М.М.) і, відповідно, факт порушення прав позивача, який володіє виключними правами на управління майновими правами на твори Ткача М.М. згідно угоди №66469 від 23.07.02 р.
Стаття 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачає різні форми грошового відшкодування за порушення авторського права, і автор або інша уповноважена особа має право вимоги, в якій формі вимагати грошове відшкодування. Позивачем як особою, що має виключні права на управління майновими правами авторів, заявлено позов про стягнення саме компенсації.
Згідно п. «г» ч. 2 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суд маж право постановити рішення про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.
Позивачем заявлені вимоги про стягнення компенсації в розмірі 20 мінімальних заробітних плат за 8 творів, що становить 52880 грн.
Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що заявлена позивачем сума компенсації підлягає зменшенню до 26560,00 грн., а також про відсутність підстав для застосування штрафних санкцій та стягнення штрафу в дохід державного бюджету.
З урахуванням викладеного судова колегія вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 14.09.2006 року у справі № 12/44 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору.
У зв'язку з цим підстав для скасування прийнятого рішення Київський апеляційний господарський суд не вбачає, а отже апеляційна скарга Національної телекомпанії України підлягає залишенню без задоволення.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд , -
Рішення Господарського суду м. Києва від 14.09.2006 року у справі № 12/44 залишити без змін, а апеляційну скаргу Національної телекомпанії України - без задоволення.
Головуючий суддя Андрієнко В.В.
Судді Малетич М.М.
Студенець В.І.
25.12.06 (відправлено)