Справа № 346/3370/15-ц
Провадження № 2/346/1382/15
07 вересня 2015 року м. Коломия
Коломийський міськрайонний суд
Івано-Франківської області
в складі:
головуючого - судді Веселова В.М.
секретаря - Максим'юк М.А.
позивачів - ОСОБА_1,ОСОБА_2
представника позивачки - ОСОБА_3
відповідача - ОСОБА_4
представника відповідача - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия цивільної справу за позовом ОСОБА_1,ОСОБА_6 до ОСОБА_4,ОСОБА_7, про визнання недійсним договору співвласників спільного будинку про встановлення порядку користування частками будинку в натурі та виділ частки в натурі,-
Позивачі звернулася з позовною заявою до відповідачів, в якій просять визнати недійсним договір співвласників спільного будинку про встановлення порядку користування частками будинку в натурі, посвідчений 29 серпня 1979 року Коломийською державною нотаріальною конторою за реєстром Д-389 між ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_9 та ОСОБА_4 та провести реальний поділ будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2, виділивши реально позивачам, відокремлені кожному по 1/4 частці будинку з господарськими будівлями та спорудами згідно їхньої пропозиції. Вказують ,що укладений договір співвласників не відповідає часткам,які зазначені в свідоцтві про право на спадщину, позивачі не можуть відповідно обслуговувати свою частину будинку,а крім цього вищевказаний договір не було зареєстровано належним чином в органах ОБТІ, відповідно на їх думку, не наступили правові наслідки,вважають укладений договір співвласників про встановлення порядку користування частками будинку в натурі фіктивним. В судовому засіданні позивачі та їх представник позовні вимоги підтримали, просять їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні вимоги позовної заяви заперечив, вказав,що щодо даного будинку в Коломийському міськрайонному суді неодноразово слухались судові справи саме за позовами позивачки і їй у позовних вимогах було відмовлено. Так, рішенням Коломийського міськрайонного суду від 22 листопада 2007 року №2-33/2007 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4,ОСОБА_7,ОСОБА_6 про виділ часток в натурі з майна в позові ОСОБА_1 було відмовлено за безпідставністю. Вказує, що позивачка приватизувала свою квартиру у встановленому законом порядку, відповідно має окремий вхід в свою квартиру, він на її власність не претендує. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити.
Від відповідача ОСОБА_7 в судове засідання поступила довідка про те, що на даний час він хворіє, і пересуватись не може, стан після інсульту.
Заслухавши позивачів, представника позивачів, відповідача, представника відповідача, розглянувши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що відповідач в справі ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_3. Дана квартира знаходиться на другому поверсі даного житлового будинку. Позивачка в справі ОСОБА_1 є власником квартири №1 ,що знаходиться АДРЕСА_1 ,про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.8), який є в матеріалах справи, позивач в справі ОСОБА_6 володіє на праві приватної спільної часткової власності ? частки в будинку по АДРЕСА_1 (а.с.9). Даний факт сторони не оскаржують, таким чином суд приходить до висновку, що кожна сторона має у власності свою частку в спірному будинку за адресою АДРЕСА_1.
Право власності позивачі та відповідач набули згідно свідоцтва про право на спадщину, яке зареєстроване в Коломийському МБТІ 21 грудня 1963 року (а.с.7).
29 серпня 1979 року між співвласниками будинку АДРЕСА_1, ОСОБА_8,ОСОБА_1,ОСОБА_9,ОСОБА_4 було укладено договір співвласників спільного будинку про встановлення порядку користування частками будинку в натурі,договір було посвідчено в Коломийській державній нотаріальній конторі за реєстровим №Д-389.
Після укладення цього договору два співвласника змінились, але цей договір є обов'язковим для нового співвласника, тому вони всі продовжують користуватись приміщеннями, які виділені згідно договору від 1979 року. Згідно даного договору позивачці виділено приміщення 1-7,1-6,1-5,1-4, жилою площею 17.5 кв.м.,що відповідає ідеальній частині 27/100. В користуванні ОСОБА_4 згідно цього ж договору переходить частина будинку,що складається з приміщень 1-10,1-11,1-12, 1/3 /1-1/ жилою площею 18.0 кв.м.,що відповідає ідеальній частині 26/100.
З часу укладення даного договору, позивачка до даного часу користується цими приміщеннями,має окремий вхід в свою частину, жодний з відповідачів не чинить їй перешкод в користуванні її частиною будинку. Даний факт підтверджується долученими до справи рішеннями Коломийського міськрайонного суду від 1.11.2013 року №346/576/13-ц, від 27.06.2012 року №2-2203/11 та від 22.11.2007 року №2-33/2007, які набрали законної сили.
У відповідності до ст.316,317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном,на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Згідно ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.Згідно ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст.ст.386,387 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Суд зазначає,що спір щодо виділу часток в натурі між сторонами уже розглядався Коломийським міськрайонним судом, рішенням якого по справі №2-33/2007 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_6 про виділ часток в натурі з майна та встановлення порядку користування земельною ділянкою, позивачці було відмовлено в позові за безпідставністю вимог. Саме в частині виділу часток в натурі з майна в мотивувальній частині даного рішення зазначено,що згідно оспорюваного договору позивачці виділено приміщення 1-7,1-6,1-5,1-4,що відповідає ідеальній частці 27/100 в будинку, при тому що згідно свідоцтва нак спадщину вона має право лише на 25/100 будинку. Крім того, спори між позивачкою та відповідачем розглядались в справах №2-2203/11, №2-134/2011 та №346/576/13, які стосувались порядку користування майном будинку, по всім рішенням позивачці ОСОБА_1 було відмовлено в позовних вимогах. Твердження позивачки ОСОБА_1, про те,що своїми діями відповідач порушує її права власності і вона повинна користуватись горищем не відповідають дійсності. Так рішеннями Коломийського міськрайонного суду у справі №346/576/13-ц від 1.11.2013 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні горищем, позивачці було відмовлено в позові оскільки всі співвласники будинку по вул.Дорошенка,6 діяли у відповідності до оспорюваного договору, за кожною з сторін закріплена частка спірного будинку, якою сторони користувались з 1979 року. Так само рішенням Коломийського міськрайонного суду від 27 червня 2012 року у справі №2-2203/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод прав власника шляхом зобов'язання знести самочинно влаштовані перегородки,переобладнати приміщення та звільнити горище зазначено,що відповідач правомірно користується своєю часткою будинку, яка знаходиться в його користуванні і не порушує будівельні норми та правила,а також правомірно користується своєю частиною коридору 1-10 та №1-1, відповідно в позові позивачці було також відмовлено. Дані рішення були оскаржені позивачкою в Апеляційному суді Івано-Франківської області, однак не були скасовані, залишені в законної сили.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами України і є обов'язковими для виконання на всій території України. У відповідності до ст.14 ЦПК України судові рішення , що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян та підлягають виконанню на всій території України. У відповідності до ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких бере участь та сама особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вищезгаданими рішеннями Коломийського міськрайонного суду, в тому числі і по справі №2-33/2007, було встановлено, що позовні вимоги позивачки щодо виділу часток в натурі є безпідставними і в вимогах позивачки було відмовлено.
В судове засідання від відповідача ОСОБА_4 поступила заява про застосування строків позовної давності.
Оскільки оспорюваний договір співвласників спільного будинку про встановлення порядку користування частинами будинку в натурі було укладено 29.08.1979 року, то суду слід керуватись нормами Цивільного кодексу в редакції 1963 року, який регулював на той час спірні правовідносини. Відповідно до ст.76 ЦК України в редакції 1963 року, що також встановлено ст.261 ЦК України в редакції 2003 року, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, право на позов виникає з дня, коли особа довідалась, або повинна була довідатись про порушення свого права.
Згідно ст. 71 ЦК України в редакції 1963 року загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.У відповідності до ст.ст.74,75 цього ж кодексу вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності, а позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.Згідно ст.76 ЦК в редакції 1963 року перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Згідно ст.80 ЦК в редакції 1963 р. закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
В поданому до суду позові позивачі не надали до суду жодного клопотання щодо поновлення пропущеного строку позовної давності з поважної причини за період з часу укладення оспорюваного договору дарування з 29.08.1979 року. Відповідно відповідач звернувся до суду з заявою про застосування позовної давності.
У відповідності до статті 256 ЦК України в редакції 2003 року, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ст.267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідачем до суду було подано заяву про застосування строків позовної давності, оскільки позивачка звернулася з позовною заявою 23 липня 2015 року, пропустила строк позовної давності, не подала клопотання про його відновлення, не навела причин поважності пропущення строку.
Твердження позивачки про те, що вона дізналася про своє порушене право у 1979 році, тобто з часу його укладення, про що підтвердила в судовому засіданні , підтверджується укладеним договором співвласників спільного будинку про встановлення порядку користування частками будинку в натурі від 29.08.1979р. (а.с.6) та підписом позивачки на даному договорі.
Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу , який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У відповідності до ст.3 Цивільно-процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цивільно-процесуальним кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У відповідності до ст.64 Конституції України право на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод не підлягає обмеженню. Дане право гарантоване усім фізичним та юридичним особам, права і свободи чи інтереси яких порушені, невизнані або оспорені. Згідно ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб визначений законами України. У відповідності до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим у відповідності до норм ЦПК України в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін. Згідно ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Сторонам по справі було надано рівні можливості щодо представлення доказів по справі та обґрунтування своєї позиції, однак позивачка не змогла довести суду, що укладений та оспорюваний нею договір від 29.08.1979 року був укладений як фіктивний, під примусом чи погрозою, оскільки в судовому засіданні визнала, що підписала даний договір добровільно та без примусу у 1979 році, до неї не були застосовані насильницькі дії та обман, наслідком чого стало укладення даного договору.
Той факт,що договір співвласників спільного будинку про встановлення порядку користування частинами будинку в натурі не є зареєстрованим згідно вимог ст.118 ЦК Української РСР і не дає права користуватись позивачці майном, суд до уваги не бере оскільки позивачка є власником квартири в даному будинку і користується частинами даного будинку згідно укладеного оспорюваного договору.
Твердження позивачів про те,що правові наслідки по оспорюваному договору не наступили, є необгрунтованими, оскільки позивачка зареєструвала свій примірник оспорюваного договору в МБТІ і отримала право власності на свою квартиру. Інший позивач має у власності ? частину згідно договору дарування (а.с.10) ,що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно(а.с.9).
Щодо долученого позивачкою висновку судової будівельно-технічної і земельно-технічної експертизи від 7.11.2006 року (а.с.20), то в рішенні Коломийського міськрайонного суду від 22.11.2007 року по справі №2-33 дана оцінка даному висновку,де зазначено, що даний висновок виготовлений всупереч п.105.7 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз,затверджених наказом Мінюсту України від 8.10.1998 року №53/5. Долучений технічний паспорт на житловий будинок (а.с.11) суд до уваги не бере ,оскільки на титульному листі є штамп МБТІ про те,що він є погашений, оскільки позивачка здійснила оформлення свого права власності на свою частку в будинку,тобто реалізовувала своє право власності.
Суд приходить до висновку, що позивачка не змогла довести суду про те, що оскаржуваний нею договір був підписаний як фіктивний. Суд зазначає, що у відповідності до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивність правочину полягає в тому, що сторони його уклали, а дій щодо передачі майна чи майнових прав не вчинили. Як вбачається з пояснень сторін по справі, оспорюваний договір діяв і продовжує діяти для всіх сторін, що його підписали, незважаючи на те, що він не пройшов відповідну реєстрацію з сторони відповідача, оскільки згідно вищезгаданих рішень Коломийського міськрайонного суду, позивачі та відповідачі користуються своїми частками згідно договору. Позивачі не змогли довести суду, що у відповідача був відсутній намір створити юридичні наслідки на момент вчинення правочину, таких доказів суду не представлено.
Оскільки, при подачі позовної заяви позивачами було заявлено дві вимоги - перша вимога визнання недійсним договору співвласників спільного будинку про встановлення порядку користування частками будинку в натурі , друга вимога - виділ частки в натурі, а сплачено судовий збір в сумі 243,60 грн. тільки за одну вимогу, то з позивачів слід стягнути судовий збір в дохід держави в сумі 243,60 грн. за другу вимогу.
Встановлене судом підтверджується: копіями договору співвласників спільного будинку про встановлення порядку користування частками в натурі від 29.08.1979 року, свідоцтва про право на спадщину, витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно, договору дарування ? частини будинку, рішень Коломийського міськрайонного суду від 1.11.2013 року №346/576/13-ц, від 27.06.2012 року №2-2203/11 та від 22.11.2007 року №2-33/2007 та відповідних ухвал Апеляційного суду Івано-Франківської області по даним рішенням.
На підставі ст.124 Конституції України, ст.ст.71,74,75,76,80 ЦК України в редакції 1963 року, ст.ст.16,234,256,267,316,317,319,386,387 ЦК України в редакції 2003 року та керуючись ст.ст.10,14,60,61,213-215 ЦПК України суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1,ОСОБА_6 до ОСОБА_4,ОСОБА_7 про визнання недійсним договору співвласників спільного будинку про встановлення порядку користування частками будинку в натурі та виділ частки в натурі - відмовити.
Стягнути з позивачів ОСОБА_1,ОСОБА_6 в дохід держави судовий збір в сумі 243 грн.60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Івано-Франківської області через Коломийський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня
його проголошення.
Суддя Веселов В. М.