01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 16 тел. 235-23-25
"01" вересня 2015 р. справа № 911/3067/15
Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи
за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_1», м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Пластик карта», Київська обл., с. Нові Петрівці
про стягнення 5 947,95 гривень та розірвання договору
за участю представників:
від позивача: не прибув
від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність №2 від 15.04.2015)
15.07.2015 Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський ОСОБА_1» (далі-ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_1»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Пластик карта» (далі-ТОВ «Підприємство «Пластик карта»/відповідач) про стягнення 5 947,95 грн авансу, сплаченого за договором №ПК-95/2010 від 08.09.2010 та розірвання означеного договору.
Відповідач позов не визнав та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Ухвалою господарського суду Київської області від 20.07.2015 порушено провадження у справі №911/3067/15 та призначено справу до розгляду на 18.08.2015.
В судовому засіданні 18.08.2015 оголошувалась перерва до 01.09.2015.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд
08.09.2010 між ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_1» (далі-замовник) та ТОВ «Підприємство «Пластик карта» (далі-виконавець) було укладено договір №ПК-95/2010 (далі-договір), відповідно до якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання по виробництву та поставці замовнику бланків платіжних карток з магнітною смугою без запису та чіп-модулем (далі-продукція).
Пунктами 1.2 та 7.2 договору передбачено, що продукція виготовляється та поставляється замовнику на підставі додаткових угод до договору, у яких зазначаються специфікації, строки виготовлення та поставки, кількість продукції, яка постачається, ціна та інші умови.
Договір вступає в силу з моменту його укладення обома сторонами (підписання та скріплення печатками), тобто з дати, зазначеної перед преамбулою даного договору, та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
12.06.2012 та 09.07.2013 між сторонами було підписано додаткові угоди №№6 та 7 на виробництво бланків платіжних карток з магнітною смугою без запису та чіп-модулем загальною вартістю 230 739,36 грн.
На виконання взятих на себе договірних зобов'язань, 02.09.2013 та 09.10.2013 згідно платіжних доручень №372107 та №31095 позивачем було сплачено відповідачу 89 749,07 грн, у якості авансового платежу за означеними додатковими угодами.
Водночас, як зазначає позивач, відповідач свої договірні зобов'язання в частині виготовлення та поставки попередньо оплаченої продукції належним чином не виконав, поставивши лише товар загальною вартістю 83 801,12 грн, внаслідок чого за відповідачем утворилось 5 947,95 грн сукупної заборгованості, в тому числі: 17,08 грн за додатковою угодою №6 та 5 930,87 грн за додатковою угодою №7.
Посилаючись на те, що розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_1» у той час, як відповідач решту попередньо оплаченої продукції не поставив, позивач просить суд стягнути з відповідача 5 947,95 грн сплаченого за договором авансу та розірвати означений договір з підстав ст.ст.174, 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 3, 525, 526, 530 Цивільного кодексу України.
Відповідач, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, посилався на їх необґрунтованість з огляду на те, що на виконання взятих на себе договірних зобов'язань, ним виготовлено та поставлено позивачу продукцію у обсягах, передбачених додатковими угодами №№1-7 до договору, у той час, як розмір заборгованості позивача по оплаті вартості виконаних відповідачем робіт, з урахуванням сплаченого останнім авансу, становить 12 152,28 грн, в тому числі: 3 486,73 грн за додатковою угодою №4, 14 596,43 грн за додатковою угодою №6 та 5 930,87 грн за додатковою угодою №7. З огляду наведеного вимоги позивача про повернення 5 947,95 грн авансу та розірвання спірного договору, на думку відповідача, є необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.
Приписами ч. 1 ст. 626, ст. 627, ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Виходячи з системного аналізу змісту спірного договору, суд дійшов висновку, що останній за своєю правовою природою є змішаними у розумінні ст. 628 ЦК України, оскільки містить елементи договорів підряду і поставки, а тому відносини між сторонами щодо виготовлення та поставки продукції підпадають під дію правових норм, що регулюють, як правовідносини у сфері підряду (виготовлення речі), так і у сфері поставки у відповідних частинах.
Водночас, позовна заява, в силу вимог статті 54 Господарського процесуального кодексу України, повинна містити, зокрема, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги та законодавство, на підставі якого подається позов.
У відповідності до постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Розрізняють фактичні та юридичні (правові) підстави позову.
Так, зі змісту позовної заяви слідує, що вимоги про стягнення з відповідача 5 947,95 грн авансу та розірвання договору позивач обґрунтовує положеннями ст.ст.174, 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 3, 525, 526, 530 Цивільного кодексу України.
При цьому, у відповідності до письмових пояснень, наданих позивачем на виконання вимог ухвали господарського суду Київської області від 20.07.2015 щодо надання правових обґрунтувань заявлених позовних вимог з посиланням на норми чинного законодавства України, які є підставами звернення позивача до суду із зазначеним позовом щодо кожної позовної вимог окремо, позивач викладену у позовній заяві позицію щодо обґрунтування заявлених вимог саме положеннями наведених норм права підтримує.
Таким чином, матеріально-правовою підставою свого позову позивачем визначено статті, якими унормовано:
- підстави виникнення господарських зобов'язань,
- загальні умови виникнення господарських зобов'язань,
- загальні засади цивільного законодавства,
- недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання,
- загальні умови виконання зобов'язання
- строк (термін) виконання зобов'язання.
Водночас, беручи до уваги системний аналіз ст.ст.174, 193 ГК України та ст.ст. 3, 525, 526, 530 ЦК України, суд дійшов висновку, що покладені в основу обґрунтування заявлених позовних вимог норми Закону не передбачають такого правового наслідку, як виникнення у підрядника обов'язку по поверненню отриманого за договором авансу та/або розірвання договору у разі неналежного виконання підрядником договірних зобов'язань в частині виконання попередньо оплачених робіт.
Інших матеріально-правових підстав, якими було б передбачено як обов'язок відповідача по поверненню авансу, отриманого за договором, так і можливість розірвання договору в судовому порядку позивачем не зазначено.
При цьому, у відповідності до п. 2 постанови пленум Вищого господарського суду України, від 23.03.2012, № 6 «Про судове рішення», господарський суд, з огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК, у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі, якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову.
До того ж, чинним законодавством України господарський суд не наділений правом на свій розсуд змінювати предмет або підстави позову, а відтак зобов'язаний вирішити спір згідно визначених позивачем предмету та підстави позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 20.06.2013 у справі №5011-4/14557-2012
За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, визначені позивачем предмет та підставу заявленого позову, а також враховуючи, що суд, приймаючи рішення, не може самостійно змінювати матеріально-правову підставу позову, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 5 947,95 грн сплаченого за договором авансу та розірвання спірного договору з підстав ст.ст.174, 193 ГК України та ст.ст. 3, 525, 526, 530 ЦК України задоволенню не підлягають з підстав їх нормативної необґрунтованості та доказової непідтвердженості.
Витрати про сплаті судового збору, у відповідності до ст. 49 ГПК України, у разі відмови у задоволенні позову покладаються судом на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 3, 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, суд
1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Повне рішення складено 03.09.2015.
Суддя В.А. Ярема