36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
31.08.2015 р. Справа №917/1358/15
Господарський суд Полтавської області
в складі головуючого судді Кульбако М.М.
за участю представників:
позивача: ОСОБА_1,
відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Україна",
проспект Миру, 16, м. Житомир, 10020
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,
АДРЕСА_1, 39614
про стягнення 616 881,96 грн., -
Публічне акціонерне товариство "Україна" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 616 881,96 грн., в т.ч. 336 889,70 грн. - сума основного боргу по договору поставки №13-р від 01.06.2011 р., 98 034,90 грн. - інфляційних збитків, 178 551,54 грн. - штрафу, 3 405,82 грн. - 3% річних.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, всупереч умовам укладеного договору, взяті на себе зобов'язання не виконав, не в повному обсязі розрахувався за отриманий від позивача товар.
Відповідач явку своїх представників в судове засідання не забезпечив, відзив на позов не надав. Ухвали, що направлялася відповідачу за вказаною в позові адресою, повернулись до суду з відміткою поштового відділення "за закінченням строку зберігання".
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, наданим позивачем, відповідач значиться за адресою, що співпадає з адресою, вказаною позивачем у позові.
Судом враховано рекомендації, викладені у п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", відповідно до яких у разі, якщо ухвалу було надіслано за належною адресою і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Крім того п. 3.9.2 містить рекомендацію, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відтак, обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір у даному судовому засіданні судом не було встановлено. За таких обставин, суд не вбачає за необхідне відкладати розгляд справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що між Публічним акціонерним товариством "Україна" (Постачальник, позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Покупець, відповідач) було укладено договір поставки №13-р (Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався поставити ОСОБА_3 відповідно до погоджених Сторонами замовлень, а Покупець зобов'язався прийняти та своєчасно оплатити його.
Відповідно до п. 1.1 Договору асортимент та ціна на товари зазначені у специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору.
Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного Кодексу України). Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару (ст. 692 Цивільного Кодексу України).
Як встановлено судом, на виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу ОСОБА_3 на загальну суму 339 997,23 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, а саме: видаткова накладна №А0000001096 від 20.02.2015 р. на суму 120 061,08 грн.; №0000001130 від 20.02.2015 р. на суму 96 757,08 грн.; №0000001132 на суму 123 180,23 грн. (оригінали оглянуто судом в судовому засіданні). Вказане також, підтверджується актом звірки взаємних розрахунків підписаним Сторонами та скріпленим печатками (а.с. 16).
Однак, Покупець в порушення умов Договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати отриманого ОСОБА_3 у повному обсязі. 07.04.2015 р. позивачем було направлено претензію на адресу відповідача з вимогою сплатити борг. Вказана претензія була частково задоволена відповідачем в сумі 3 107,53 грн., у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем за отриманий ОСОБА_3 у розмірі 336 889,70 грн., що не було спростовано відповідачем.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати отриманого ОСОБА_3, вимоги позивача про стягнення з відповідача 336 889,70 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 98 034,90 грн. інфляційних втрат за період з 01.03.2015 р. по 01.06.2015 р., 3 405,82 грн. 3% річних за період з 21.02.2015 р. по 23.06.2015 р. та 178 551,54 грн. штрафу за період з 21.02.2015 р. по 14.04.2015 р.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом враховано рекомендації, викладені у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Судом перевірено розрахунки позивача щодо нарахованих сум інфляційних втрат та 3% річних та встановлено, що останні підлягають задоволенню в повному обсязі.
Стосовно заявлених вимог в частині стягнення штрафу в сумі 178 551,54 грн. за період з 21.02.2015 р. по 14.04.2015 р. суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 5.3 Договору за несвоєчасну оплату Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу.
В силу статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Під штрафними санкціями, згідно зі статтею 230 ГК України, слід розуміти господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (стаття 547 ЦК України).
У відповідності до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Таким чином, суд дійшов висновку, що за правовою природою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, передбачений п. 5.3 Договору "штраф у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу" фактично підпадає під визначення пені.
Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Відповідно до статті 2 цього закону, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З огляду на приписи статті 232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені, з урахуванням приписів статті 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" дійшов висновку, що задоволенню підлягає 27 218,84 грн. за період з 21.02.2015 р. по 14.04.2015 р. (в межах наданого розрахунку, вказаного періоду).
Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Доказів в спростування наведеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, 39614, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Україна" (проспект Миру, 16, м.Житомир,10020, ідентифікаційний код 00307230) 336 889.70грн. основної заборгованості, 98 034,90грн- інфляційний втрат, 3 405,82грн.- 3% річних, 23 259,23 грн. пені, 9 355,97грн на повернення судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області на протязі 10 днів.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 02.09.2015 р.
Суддя Кульбако М.М.