Справа № 303/1161/15-ц
Іменем України
28 серпня 2015 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів КОЖУХ О.А., ГОТРИ Т.Ю.
при секретарі ДАШКОВСЬКІЙ С.О.
за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів міський відділ Державної виконавчої служби Мукачівського міськрайонного управління юстиції, про визнання права на майно та звільнення майна з-під арешту, за апеляційною скаргою ОСОБА_1, від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_4, на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 18 червня 2015 р., -
20.02.2015 ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та неодноразово уточнюючи вимоги мотивував їх таким.
З 12.01.1991 позивач перебував у шлюбі з ОСОБА_2 і проживав з нею до вересня 2013 р. Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 23.12.2013 шлюб розірвано, про що позивач фактично дізнався 11.02.2015.
У цей же період мати позивача ОСОБА_3 пред'явила до ОСОБА_2 позов про стягнення боргу, який чинним рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 11.02.2014 був задоволений, з ОСОБА_2 стягнуто борг у розмірі 478940,00 грн. Оскільки ОСОБА_2 добровільно виконати рішення суду не бажає, держвиконавець постановою від 17.06.2014 наклав арешт на все майно боржника та оголосив заборону на його відчуження, після чого було проведено опис майна, а саме, двоповерхового чотирикімнатного житлового будинку АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 1000 кв. м, що позначений на плані літерою А, загальною площею 171,40 кв. м, житловою площею 65,40 кв. м, до якого належать гараж літ. Д, навіс літ. Е, вбиральня літ. Г, сарай літ. В, літня кухня літ. Б., споруди 1-4, вартість будинку становить 249998,00 грн. Цей будинок є спільною з колишньою дружиною сумісною власністю позивача, оскільки був придбаний під час шлюбу за договором купівлі-продажу від 06.07.2007.
За приписами ст.ст. 60, 61, 69, 70 СК України, ст. 328 ЦК України, набуття за таких обставин майна подружжям у спільну сумісну власність з рівністю їх часток при поділі майна презюмується. Арешт, опис майна, що належить позивачу, а саме - 1/2 частки у праві власності на зазначений будинок, і звернення стягнення на нього неправомірні, оскільки порушують право власності. Посилаючись на ці обставини, позивач остаточно просив:
визнати за ним право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 1000 кв. м, загальною площею 171,40 кв. м, житловою площею 65,40 кв. м, що складається з чотирьох кімнат, до якого належать гараж літ. Д, навіс літ. Е, вбиральня літ. Г, сарай літ. В, літня кухня літ. Б., споруди 1-4; виключити з акту опису й арешту майна, складеного Мукачівським МВ ДВС Мукачівського міськрайуправління юстиції 24.07.2014, 1/2 частку зазначеного житлового будинку з належними до нього будівлями і спорудами. Судові витрати позивач просив покласти на відповідача ОСОБА_2
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 18.06.2015 у позові відмовлено.
Позивач ставить в апеляції питання про скасування рішення суду як незаконного та необґрунтованого, просить задовольнити позов. Зазначає, зокрема, що: суд порушив процесуальні права позивача, оскільки неналежним чином вчинив підготовчі дії до розгляду справи, неналежним чином вирішував питання про забезпечення доказів тощо, внаслідок чого позивач не міг у повній мірі реалізувати своє право на доказування позову; суд неправильно застосував норми матеріального права: визнавши майно таким, що набуте подружжям у спільну сумісну власність, водночас необґрунтовано відступив від принципу рівності часток сторін у цьому майні та всупереч закону фактично позбавив позивача права власності на всю його частку в майні; суд не врахував дійсних обставин, з яких виник спір.
Заслухавши доповідь судді, пояснення: представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4, який апеляцію підтримав, відповідача ОСОБА_3, яка апеляцію визнала, представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Мушак К.М., яка апеляцію не визнала, дослідивши матеріали справи, оглянувши цивільну справу № 303/46/14-ц, обговоривши доводи сторін, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.
Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ст. 303 ч. 1 ЦПК України). Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2, однак, враховуючи, що ОСОБА_1 не брав участі у придбанні будинку та не бере участі в обслуговуванні боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 в частині, що відповідає частці в будинку, на яку він претендує, суд відступив від рівності часток у спільному майні. Погодитись із таким вирішенням спору не можна, оскільки своїх висновків суд першої інстанції дійшов унаслідок неправильного застосування норм матеріального права.
Встановлено, що 06.07.2007 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Герцускі-Торжаш В.Л. за реєстровим № 4503, ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_2 купила жилий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 171,40 кв. м, житловою площею 65,40 кв. м (літ. А), що складається з чотирьох кімнат, до якого належать гараж літ. Д, навіс літ. Е, вбиральня літ. Г, сарай літ. В, літня кухня літ. Б., споруди 1-4, по АДРЕСА_1 з належною до нього земельною ділянкою площею 1000 кв. м, продаж будинку вчинено за 240998,00 грн, що покупцем були сплачені (а.с. 71). На підставі зазначеного договору за ОСОБА_2 було 06.07.2007 зареєстровано право власності на придбаний будинок, а 13.09.2007 їй був виданий Державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га (кадастровий НОМЕР_3) по АДРЕСА_1 (а.с. 10, 12).
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 11.02.2014, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 14.05.2014 (а.с. 50-54, а.с. 53-55 103-105 справи № 303/46/14-ц), встановлено, що 06.07.2007 ОСОБА_3 надала ОСОБА_2 позику в розмірі 50000,00 дол. США, а позичальник зобов'язався повернути позикодавцю позику з врахуванням 5% в загальному розмірі 55000,00 дол. США до 06.07.2009. Оскільки у встановлений договором позики строк ОСОБА_2 кошти не повернула, суд з урахуванням офіційного курсу НБУ 100,00 дол. США/870,80 грн станом на 07.02.2014 стягнув з неї на користь ОСОБА_3 478940,00 грн на погашення боргу, а також 3958,00 грн у відшкодування судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.09.2014 зазначені судові рішення залишено без змін (а.с. 133-134 справи № 303/46/14-ц).
Постановою від 17.06.2014 у виконавчому провадженні № 43675933 гол. держвиконавець МВ ДВС Мукачівського міськрайуправління юстиції Гонак М.М. при примусовому виконанні виконавчого листа № 2/303/494/2014, виданого Мукачівським міськрайонним судом 29.05.2014 на виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 482898,00 грн, наклав арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2, і оголосив заборону його відчуження (а.с. 16). 24.07.2014 цей держвиконавець склав акт опису й арешту майна, яким описав домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, яке складається із земельної ділянки площею 0,10 га та двоповерхового будинку, зареєстрованого на праві власності за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі продажу від 06.07.2007 (а.с. 13-15).
Пред'являючи позов про визнання права на майно та звільнення майна з-під арешту, ОСОБА_1 виходив з того, що спірне майно належить йому та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, позаяк на час укладання договору купівлі-продажу майна вони перебували в шлюбі. ОСОБА_3, пред'явивши позов до ОСОБА_2 про стягнення боргу, мотивувала його тим, зокрема, що дала в позику гроші дружині свого сина щоб допомогти придбати будинок для сім'ї (а.с. 2-3 справи № 303/46/14-ц). Оскаржуючи судові рішення в справі № 303/46/14-ц в апеляційному та касаційному порядку, ОСОБА_2 посилалася, серед іншого, на те, що гроші бралися для придбання будинку тоді, коли вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_1, подружжя разом з донькою вселилося до будинку, що її чоловік ОСОБА_1 набув у результаті укладання 06.07.2007 договору купівлі-продажу права власності на нерухоме майно за правилами, встановленими СК України, оскільки кошти були використані в інтересах сім'ї і таке майно стало спільною сумісною власністю подружжя (а.с. 58-60, 116-119 справи № 303/46/14-ц).
ОСОБА_3 заявою від 05.05.2015 визнала пред'явлений до неї ОСОБА_3 позов про визнання права на майно та звільнення майна з-під арешту вказуючи, що майно було придбано подружжям під час перебування в шлюбі (а.с. 45). В апеляційному суді ОСОБА_3 підтвердила факт визнання позову, а також визнала апеляцію позивача.
Таким чином, факт придбання спірного нерухомого майна під час перебування ОСОБА_3 і ОСОБА_2 у шлюбі визнається сторонами, ніким не заперечується по суті і спору щодо такого факту немає, що підтверджується й іншими матеріалами справи та позицією учасників процесу в апеляційному суді.
Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ст. 61 ч.ч. 1, 3 ЦПК України).
Спірні правовідносини регулюються нормами закону щодо права власності подружжя в редакції, що була чинною на час їх виникнення, та у відповідній частині законодавством про виконавче провадження в редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій. ЦК України встановлює, що цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, в т.ч. внаслідок укладання договору, а також можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства та з рішення суду (ст. 11 ч. 1, ч. 2 п. 1, ч.ч. 3, 5). Відповідно до ст. 41 Конституції України, ст.ст. 182, 316, 328, 334, ст. 368 ч.ч. 1, 3, ст. 372 ч.ч. 1, 2 ЦК України, ст.ст. 60, 61, ст. 65 ч.ч. 2, 4, ст. 68 ч. 1, ст. 69 ч. 1, ст. 70 ч.ч. 1, 2 СК України:
право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом і з незаборонених ним підстав;
майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності…; вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя;
при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя; договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї;
розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу;
набуте з презумпцією рівності часток під час перебування у шлюбі у спільну власність сторонами майно може бути поділене між ними; при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення.
Особисті майнові відносини подружжя регулюються відповідними нормами ЦК України в тому випадку, якщо вони не врегульовані СК України та якщо це не суперечить суті сімейних відносин (ст. 8 СК України).
Жилий будинок АДРЕСА_1 був придбаний у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_2 незалежно від того, що договір купівлі-продажу був укладений ОСОБА_2, а право власності на майно було зареєстровано на її ім'я. Право спільної сумісної власності подружжя виникло на придбане за договором майно в силу прямої вказівки закону. Будинок був придбаний за 240998,00 грн, які на день укладання договору за офіційним курсом НБУ 5,05 грн/1 дол. США були еквівалентні 47722,38 дол. США, тож отримані ОСОБА_2 від ОСОБА_3 у позику 50000,00 дол. США були використані для придбання будинку, що не заперечується. Правомірність правочину презюмується, договір чинний, тому є обов'язковим для сторін (ст.ст. 202, 204, 509, 626-629, 655, 657 ЦК України) і оскільки був укладений в інтересах сім'ї, то створив цивільні права і обов'язки як для ОСОБА_2, так і для ОСОБА_3
Набуття ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно означає, крім іншого, виникнення у нього зобов'язань за розрахунками, пов'язаними з набуттям майна у власність безвідносно до того, хто саме з подружжя здійснював чи здійснює такі розрахунки, а також можливість застосування до сторони положень, зокрема, ст. 73 ч. 2 СК України. В апеляційному суді представник апелянта пояснив, що ОСОБА_3 не заперечує свого обов'язку зі сплати ОСОБА_3 частини боргу, що виник з договору позики, яка відповідає його частці у набутому у власність майні, та повертатиме кошти. Оскільки закон не містить заборони на визначення, зміну ідеальних часток співвласників майна, на поділ майна подружжя шляхом визначення ідеальних часток у ньому, а про розпорядження майном, його обтяження іншими зобов'язаннями не йдеться, то не йдеться і про порушення визнанням права одного з подружжя на ідеальну частку в спільній власності прав третіх осіб, що пов'язуються з цим майном, питання про права і обов'язки особи, яка набула частку в майні, вирішуються залежно від характеру відповідних правовідносин.
Отже, відповідно до вищенаведених норм закону та згідно зі ст. 355 ч.ч. 2, 4, ст. 356, ст. 372 ч. 3 ЦК України, за наявності відповідного спору з урахуванням меж позовних вимог, які про визначення частки в майні в натурі не ставляться, може бути визнано право власності позивача на ідеальну частку у спільному сумісному майні, у такому разі право спільної сумісної власності на майно припиняється. При цьому, відступ від засади рівності часток подружжя у майні означає саме такий відступ, тобто, визначення за наявності для того підстав часток у різних розмірах, проте - не повне позбавлення одного з подружжя права на частку в майні, заперечення права на таку. Позивач правомірно набув права власності на 1/2 ідеальну частку вартістю 120499,00 грн у майні, тому не може бути протиправно його позбавлений, таке право власності підлягає захисту (ст.ст. 15, 16, 321, 346, 386 ЦК України).
Поряд із цим, слід зважати на таке. Враховуючи, що договір купівлі-продажу майна створив обов'язки щодо врегулювання наявного боргу для обох з подружжя, то як такі не суперечитимуть закону внесення коштів на сплату боргу будь-ким із співвласників, взаєморозрахунки між кредитором, який вправі вимагати виконання зобов'язання від боржників, в т.ч., вимагати звернення стягнення на майно (на частку в ньому), і співвласниками, а також останніх - між собою, з урахуванням відповідних дій, виникнення взаємних прав і обов'язків. У спірному випадку ОСОБА_3 скористалася своїм правом на позов до особи, з якою безпосередньо був укладений договір позики, відповідне рішення суду про стягнення боргу набрало законної сили і підлягає виконанню відповідно до формулювання його резолютивної частини (ст. 124 Конституції України, ст. 14 ЦПК України), саме на виконання цього рішення суду було арештовано й описано спірне майно. Тож обов'язок сплачувати борг виник у ОСОБА_2 з договору та з рішення суду, що, водночас, не позбавляє її права вимагати, за наявності для того підстав, захисту своїх майнових прав, що виникли у зв'язку з укладанням договору про придбанням нерухомого майна та виконанням обов'язку зі сплати присудженого боргу.
Суд першої інстанції помилково вважав факт виникнення у ОСОБА_2 обов'язку сплатити присуджений борг підставою для відмови у визнанні за ОСОБА_1 права власності на частку в спільному майні колишнього подружжя, за мотивацією суду - будь-якої частки, оскільки за наведених вище обставин розрахунки, пов'язані з придбанням майна, не є такою підставою, не спростовують факту набуття майна у спільну власність, питання про розрахунки між співвласниками, а залежно від дій кредитора (кредиторів), також про розрахунки між співвласниками і кредитором, можуть вирішуватися окремо, перешкод для чого немає. Даних про спір між співвласниками щодо боргових зобов'язань немає.
Не маючи безпосереднього обов'язку виконувати рішення суду, яке щодо нього не ухвалювалося, не будучи боржником у виконавчому провадженні, ОСОБА_1 мав підстави на захист свого права власності пред'явити позов до боржника ОСОБА_2 і стягувача ОСОБА_3 у виконавчому провадженні як про визнання права власності на майно, так і про звільнення майна з-під арешту, що випливає з норм закону щодо права власності та з положень ст. 368 ЦПК України, ст. 1, ст. 6 ч. 1, ст. 11 ч. 3 п. 5, ст. 32 ч. 1 п. 1, ст. 52 ч. 1, ст. 57 ч.ч. 1-5, ст. 60 ч.ч 1, 2 Закону України «Про виконавче провадження». Оскільки законом передбачено, що на виконання рішення суду звертається стягнення на майно саме боржника, яке може бути арештовано, описано, вилучено та примусово продано, правових підстав для арешту та опису майна, належного особі, яка не є боржником у виконавчому провадженні, немає.
За таких обставин, позов був обґрунтованим, доведеним, заперечень, які б спростовували доводи позивача по суті, відповідачі не наводили, а один з відповідачів позов визнав, таке визнання не суперечить закону, не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб (ст.ст. 10, 11, 57-61, ст. 174 ч.ч. 1, 4 ЦПК України).
Відтак, на підставі ст. 309 ч. 1 п. 4 ЦПК України апеляцію, доводи якої в частині неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права заслуговують на увагу, слід задовольнити, рішення суду скасувати, позов задовольнити, визнати за позивачем право власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку з належними до нього будівлями і спорудами, та звільнити належну позивачу частку в майні з-під арешту, накладеного постановою держвиконавця, і виключити з опису, складеного держвиконавцем. Доводи апеляції в частині порушення процесуальних прав позивача, а також щодо необхідності вирішення вимог, що не заявлялися в суді першої інстанції, необґрунтовані, оскільки підстав для висновку про порушення права на доказування і можливості подачі доказів у межах підстав позову, належно пред'явлених вимог та предмета доказування (ст. 11 ч. 1, ст. 31 ч. 2, ст. 179 ч. 1 ЦПК України) щодо обставин, які мають значення в справі, немає, а апеляційний суд не вправі вирішувати вимоги, які не розглядалися судом першої інстанції. Судові витрати підлягають розподілу відповідно до результату вирішення справи (ст.ст. 85, 88 ЦПК України) з урахуванням вартості обсягу сплаченого судового збору (1929,80 грн), несплати судового збору з немайнової вимоги (364,89 грн), належного документального підтвердження витрат представника ОСОБА_4, пов'язаних з переїздами між місцем проживання та місцем розташування суду для участі в судових засіданнях, з найманням житла загальним розміром 3672,10 грн (а.с. 97-120).
Керуючись ст. 303 ч. 1, ст. 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п. 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_4, задовольнити, рішення Мукачівського міськрайонного суду від 18 червня 2015 р. скасувати, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про визнання права на майно та звільнення майна з-під арешту задовольнити:
визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 1000 кв. м, загальною площею 171,40 кв. м, житловою площею 65,40 кв. м з належними до нього гаражем літ. Д, навісом літ. Е, вбиральнею літ. Г, сараєм літ. В, літньою кухнею літ. Б., спорудами 1-4;
звільнити з-під арешту, накладеного постановою держвиконавця міського відділу ДВС Мукачівського міськрайуправління юстиції від 17.06.2014, і виключити з опису, складеного держвиконавцем МВ ДВС Мукачівського МРУЮ 24.07.2014, 1/2 ідеальну частку житлового будинку АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 1000 кв. м, загальною площею 171,40 кв. м, житловою площею 65,40 кв. м з належними до нього гаражем літ. Д, навісом літ. Е, вбиральнею літ. Г, сараєм літ. В, літньою кухнею літ. Б., спорудами 1-4.
Стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 2800,95 грн у відшкодування судових витрат і по 182,45 грн судового збору на користь держави з кожної.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскар¬жене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді