Справа № 466/465/14-ц
27 серпня 2015 року
Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого - судді Ковальчука О.І.
при секретарі - Чепіль С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Сортнасіннєовоч - Львів" про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-
23 січня 2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ПАТ "Сортнасіннєовоч - Львів", який в подальшому уточнив та в якому просив стягнути з Приватного акціонерного товариства «Сортнасіннєовоч-Львів» в його користь 570 569,29грн. з яких:
- 32 117,19 грн. заборгованості по невиплаченій заробітній платі, яка існувала ще до моменту звільнення (22.12.2009 року);
- 14 589,10 грн. компенсації за невикористану щорічну відпустку;
- 403 271,00 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
- 50 592,00 грн. індексації заробітної плати;
- 70 000,00 грн. моральної шкоди.
В обґрунтування уточнених позовних вимог посиляється на те, що протоколом №2 загальних зборів акціонерів ВАТ «Сортнасіннєовоч» від 22.12.2009р. ОСОБА_1 звільнено із посади генерального директора ВАТ «Сортнасіннєовоч» на підставі п.1-1 ст.41 Кодексу законів про працю України.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 13.05.2010р., залишеним в силі ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 11.10.2010р., визнано недійсним та скасовано рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «Сортнасіннєовоч», оформлене протоколом №2 від 22.12.2009р., в частині звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора ВАТ «Сортнасіннєовоч» на підставі п.1-1 ст.41 КЗпП України; ОСОБА_1 поновлено на посаді генерального директора АТ «Сортнасіннєовоч» з 22.12.2009р.; в частині поновлення, - рішення суду допущено до негайного виконання.
Зазначає, що всупереч вимогам рішення суду, наказ про поновлення позивача на роботі було видано лише 17.05.2010р. Цим же наказом зобов'язано головного бухгалтера здійснити нарахування за вимушений прогул. Одразу ж після цього, наказом директора ВАТ «Сортнасіннєовоч» №23 ОСОБА_1 звільнено з посади генерального директора ВАТ «Сортнасіннєовоч» в зв'язку з ліквідацією посади, зобов'язано головного бухгалтера здійснити нарахування необхідних виплат. Незважаючи на це, вказує, що жодних виплат йому здійснено не було. Незважаючи на те, що наказ про звільнення позивача було видано 18.05.2010р., рішенням Наглядової ради ВАТ «Сортнасіннєовоч», що оформлено протоколом №8 позачергового засідання Наглядової ради ВАТ «Сортнасіннєовоч» від 19.07.2010р., ОСОБА_1 відсторонено від виконання обов'язків керівника ВАТ «Сортнасіннєовоч» з 20.07.2010р. Протоколом №14 позачергового засідання наглядової ради ВАТ «Сортнасіннєовоч» від 10.10.2011р., ОСОБА_1 повторно відсторонено від здійснення повноважень виконавчого органу ВАТ «Сортнасіннєовоч». Вищезазначене свідчить про те, що наказ №22 від 18.05.2010р. не набрав чинності, а трудові відносини між позивачем та відповідачем продовжувались, хоча за весь цей час позивачу не здійснювались виплати заробітної плати. Більше того, станом на лютий 2010 року, тобто ще до звільнення від 22.12.2009р., заборгованість ВАТ «Сортнасіннєовоч» по заробітній платі перед ОСОБА_1 становила 32 117,19 грн., а також йому не проведено компенсації за невикористану щорічну відпустку, виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, індексації заробітної плати та моральної шкоди.
Більше того, позивачу досі не видана трудова книжка: на руки позивачу вона не видавалась товариством, жодного повідомлення на поштову адресу від товариства про її отримання не надходило. Варто врахувати, що у відповідача була реальна змога здійснити розрахунок, адже виплата заробітної плати на підприємстві здійснювалась шляхом перерахування коштів на банківську карту, яка видавалась кожному працівникові, в тому числі позивачу, безпосередньо товариством.
Окрім того, як вказує позивач, з вини відповідача ОСОБА_1 досі позбавлений можливості здійснювати своє право на працю, що гарантоване ст. 43 Конституції України, а це завдає йому сильних душевних страждань. Також звертає увагу на те, що після того, як ОСОБА_1 перестав виконувати обов'язки генерального директора ВАТ «Сортнасіннєовоч» і йому перестали виплачувати заробітну плату, матеріальне становище його родини суттєво погіршилось, так як позивач був основним годувальником в сім'ї. Також хочу звернути увагу суду на те, що 13.09.2007 року позивачем було укладено Договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 0011214898000 на суму 25 897,00 дол. США з АТ «УкрСиббанк». Відповідно до затвердженого графіку платежів, враховуючи відсотки та інші платежі за договором, позивач має повернути банку до 13.09.2014р. суму в розмірі 35 483, 19 дол. США. При укладені даного договору позивач розраховував повертати кредит зі своєї зарплати, але у зв'язку із своїм звільненням та тим, що він досі не може влаштуватись на роботу, оскільки йому все ще не видана трудова книжка, він і його родина постійно змушені шукати кошти на погашення кредиту та на прожиття. Починаючи з 2009 року, коли позивачеві перестали виплачувати заробітну плату, позивач мусить віддавати всю свою пенсію на погашення кредиту, від чого його сім'я опинилась в ще більш скрутному становищі. Для повної сплати кредиту треба ще оплатити суму в розмірі 2 903,06 дол. США, що станом на день подачі позову за офіційний курсом НБУ еквівалентно 23 204, 16 грн., але звертаю увагу суду на те, що вже з 22.12.2009 року позивачеві не виплачувалась заробітна плата, а також була наявна заборгованість по заробітній платі, але кредит вже тоді треба було виплачувати.
Враховуючи вищенаведене, позивач оцінює завдану йому моральну шкоду в розмірі 70 000 грн., що також підлягає стягненню з відповідача.
Вважає, що вимоги позивача є законними та обґрунтованими з врахування вищевикладеного, а тому просить позов задовольнити.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, надав пояснення, що аналогічні викладеному в тексті позовної заяви, просив з урахуванням уточнень позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 позов заперечив, підтримавши письмові заперечення долучені до матеріалів справи. Просить у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення сторін, їх представників, показання свідків, оглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази по справі, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що протоколом №2 загальних зборів акціонерів ВАТ «Сортнасіннєовоч» від 22.12.2009р. ОСОБА_1 звільнено із посади генерального директора ВАТ «Сортнасіннєовоч» на підставі п.1-1 ст.41 Кодексу законів про працю України. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 13.05.2010р., залишеним в силі ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 11.10.2010р., визнано недійсним та скасовано рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «Сортнасіннєовоч», оформлене протоколом №2 від 22.12.2009р., в частині звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора ВАТ «Сортнасіннєовоч» на підставі п.1-1 ст.41 КЗпП України; ОСОБА_1 поновлено на посаді генерального директора АТ «Сортнасіннєовоч» з 22.12.2009р.; в частині поновлення, - рішення суду допущено до негайного виконання.
Проте, 18.05.2010 року, наказом директора ВАТ «Сортнасіннєовоч» №23 ОСОБА_1 звільнено з посади генерального директора ВАТ «Сортнасіннєовоч» з 22.02.2010 року, у зв'язку з ліквідацією посади та зобов'язано головного бухгалтера здійснити нарахування необхідних виплат.
Окрім того, рішенням Наглядової ради ВАТ «Сортнасіннєовоч», що оформлено протоколом №8 позачергового засідання Наглядової ради ВАТ «Сортнасіннєовоч» від 19.07.2010р., ОСОБА_1 відсторонено від виконання обов'язків керівника ВАТ «Сортнасіннєовоч» з 20.07.2010р. Протоколом №14 позачергового засідання наглядової ради ВАТ «Сортнасіннєовоч» від 10.10.2011р., позивача повторно відсторонено від здійснення повноважень виконавчого органу ВАТ «Сортнасіннєовоч». Відтак, на думку позивача, наказ №23 від 18.05.2010р. не набрав чинності, а трудові відносини між позивачем та відповідачем продовжувались, однак за весь цей час йому не здійснювались виплати заробітної плати.
В судовому засіданні встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та ВАТ «Сортнасіннєовоч» 02.06.2010 року укладено договір про зарахування зустрічних однорідних вимог. З даного договору вбачається, що сторони підтверджують про свою обізнаність із загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, наявність необхідного обсягу право- та дієздатності, повне усвідомлення значення своїх дій при вчиненні цього правочину та наявність вільного волевиявлення, яке відповідає їх внутрішній волі як осіб, що підписують (укладають) правочин, а також мету реального настання правових наслідків від цього договору, уклали цей Договір про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Відповідно до умов цього Договору та в порядку ч.3 ст. 12, ст. 601 Цивільного кодексу України Екс-керівник відмовляється від належного йому права вимоги до Товариства щодо виплати йому заборгованості по заробітній платі (в т.ч. середнього заробітку за час вимушеного прогулу) станом на 17.05.2010 року в загальному розмірі 39 221,90 гривень та відпускних за всі невикористані щорічні відпустки станом на 17.05.2010 року в загальному розмірі 22 953,70 гривень (загальний розмір грошових коштів від права вимоги яких відмовляється Екс-керівник становить 62 175,60 гривень), а Товариство зменшує на цю суму належне йому право вимоги до Екс-керівника щодо відшкодування Товариству збитків, загальний розмір яких становить 293005,48 гривень, виявлених при складанні 09.01.2010 року Аудиторською фірмою "Система-Аудит" аудиторського звіту про перевірку правильності оприбуткування та списання паливно-мастильних матеріалів, запасів, правильності проведення операцій з підзвітними особами, та відчуження основних засобів 1-ї групи за період діяльності ВАТ "Сортнасіннєовоч" у 2007-2009 роках.
Після підписання цього Договору припиняються взаємні зобов'язання сторін, а саме: припиняється зобов'язання Товариства щодо виплати Екс-керівнику заробітної плати (в т.ч. середнього заробітку за час вимушеного прогулу), компенсації за щорічні невикористані відпустки станом на 17.05.2010 року в загальному розмірі 62 175,60 грн. та припиняється зобов'язання Екс- керівника щодо відшкодування Товариству збитків на суму 62 175,60 гривень із загального розміру збитків 293005,48 гривень, заподіяння яких відображено в аудиторському звіті від 09.01.2010 року. Екс-керівник бере на себе зобов'язання щодо відшкодування Товариству залишку суми збитків в розмірі 230 829,88 грн., заподіяння яких відображено в аудиторському звіті від 09.01.2010 року, в повному обсязі в строк до 31 грудня 2014 року. Товариство гарантує Екс-керівнику те, що не буде звертатись у правоохоронні органи з заявою про вчинення ОСОБА_1 злочину щодо розтрати майна Товариства в власних корисних цілях, що заподіяло збитки Товариству, виявлених при складанні 09.01.2010 року Аудиторською фірмою "Система-Аудит" аудиторського звіту про перевірку правильності оприбуткування та списання паливно-мастильних матеріалів, запасів, правильності проведення операцій з підзвітними особами, та відчуження основних засобів 1-ї групи за період діяльності ВАТ "Сортнасіннєовоч" в 2007-2009 роках. Факт укладення вищевказаного договору підтвердив в судовому засіданні також свідок ОСОБА_3
Судом не приймаються до уваги твердження позивача про те, що наказ №23 від 18.05.2010р. не набрав чинності, а трудові відносини між позивачем та відповідачем продовжувались з врахуванням того, що Протокол №14 позачергового засідання наглядової ради ВАТ «СОРТНАСІННЄОВОЧ» від 10.10.2011 року, ОСОБА_1 повторно відсторонено від здійснення повноважень виконавчого органу ВАТ „Сортнасіннєовоч" з огляду на наступне.
Згідно ст. 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Отже, на виконання Протоколу № 14 позачергового засідання наглядової ради ВАТ «СОРТНАСІННЄОВОЧ» від 10.10.2011 року, не було видано жодного наказу, яким б позивача повторно було звільнено чи відсторонено від виконання службових обов'язків. З огляду на це, даний протокол не породжує жодних правових наслідків для ОСОБА_1, а тим більше наслідків у вигляді продовження трудових відносин між позивачем та відповідачем. Крім того, протоколом № 14 позачергового засідання наглядової ради ВАТ «СОРТНАСІННЄОВОЧ» від 10.10.2011 року не скасовує наказ № 23 від 18.05.2010 року.
Таким чином на думку суду, у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем, зокрема щодо виплати заробітної плати та компенсації за невикоритсані щорічні відпустку.
Відповідно до вимог ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки про день фактичного розрахунку.
Відтак, щодо позовних вимог позивача про стягнення заборгованості по невиплаченій заробітній платі, компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, індексації заробітної плати, то на думку суду позивачем не взято до уваги факту укладення 02.06.2010 року між ним та відповідачем договору про зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки підписавши Договір про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідач повністю виконав перед позивачем свої зобов'язання, тобто здійснив повний розрахунок з відповідачем по заробітній платі, невикористаній відпустці (в тому числі і за час вимушеного прогулу) та видав йому трудову книжку, відтак відсутні підстави для застосування ст. 117 КЗпП України.
У відповідності до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 10 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних і стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів та душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Згідно з ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. У відповідності до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди" від 31.03.1995р. №4 позивачем має бути доведено в чому полягає ця шкода, з яких міркувань він виходив визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується. Суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У відповідності до ч.1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Оскільки в судовому засіданні позивачем не подано жодних доказів, які б свідчили про заподіяння моральної шкоди, в чому полягало заподіяння даної шкоди, настання негативних наслідків (копій з медичної книжки, тощо) саме з вини відповідача, не встановлене факту порушення відповідачем прав позивача, а тому безпідставною являється також вимога про стягнення завданої моральної шкоди в розмірі 70000грн.
Враховуючи вищенаведене, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності суд приходить до висновку, що позов є безпідставним та у його задоволенні слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 30, 88, 209, 212, 213, 214, 215, ЦПК України, ст.ст. 24, 46, 47, 83, 94, 116, 117, 233, 237 КЗпП України, Постановою Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд , -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Сортнасіннєовоч - Львів" про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Шевченківський районний суд м.Львова шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя ОСОБА_4