01 вересня 2015 року Справа № 876/7329/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
за участі секретаря - Волошин М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2014 року в справі за поданням Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області до Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості про стягнення податкового боргу,
В червні 2014 року Державна податкова інспекція у м.Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (далі - ДПІ) звернулася до суду з поданням до Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (далі - Об'єднання) в якому, просила стягнути з рахунків відповідача податковий борг в сумі 7952657грн.
Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що за відповідачем рахується податковий борг який залишається не сплаченим, а тому у відповідності до вимог ПК України такий підлягає стягненню за рішенням суду.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2014 року в справі №809/1711/14 у задоволенні заявленого подання відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржила ДПІ, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нове рішення, яким подання про стягнення податкового боргу задовольнити. У поданій апеляційній скарзі вказує на те, що суд першої інстанції жодним чином не врахував, що предметом подання є податковий борг, який виник в квітні 2014 року шляхом декларування самим відповідачем відповідних податкових зобов'язань. При цьому, такий податковий борг виник після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, а відтак такий не поширюється на спірні відносини. Також, вказує, що податкові вимоги не відкликалися, а відтак були чинними, що виключає правові підстави направляти нові вимоги.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до ч.1 ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.
Відмовляючи у задоволенні подання, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач перебуває у процесі банкрутства, а відтак податковий орган позбавлений права звертатися із відповідним поданням.
Проте, такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими з таких міркувань.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Об'єднанням в квітні 2014 року самостійно задекларовано податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 7952657грн, які у встановлені строки в повній мірі не сплачені.
Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.
ПК України регулюються відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, визначається вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Не є спірним питанням факт наявності у Об'єднання податкового боргу, а також підстави його виникнення.
Однак, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідач оспорює заявлену суму податкового боргу, яку просить стягнути ДПІ.
Згідно з п.41.5 ст.41 ПК України органами стягнення є виключно органи державної податкової служби, які уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах їх повноважень.
Відповідно до пп.20.1.18 п.20.1 ст.20 ПК України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.
Орган державної податкової служби на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків.
Порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється ст.ст.95-99 ПК України. Зазначені норми визначають перелік заходів, що можуть вживатися податковим органом до платника податків із метою погашення податкового боргу, зокрема стягнення коштів, які перебувають у власності платника податків, а також продаж майна платника податків, що перебуває в податковій заставі.
Особливості провадження у справах за зверненням до суду органів державної податкової служби передбачені ст.183-3 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.183-3 КАС України провадження у справах за зверненням органів державної податкової служби при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів щодо, зокрема, стягнення коштів за податковим боргом.
Згідно з п.2 ч.5 ст.183-3 КАС України суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо з поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що спір про право в контексті розглядуваної норми має місце в разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, передбачених ст.183-3 КАС України.
Так, спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням податкового органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання.
У даній справі відповідною підставою є виникнення у платника податкового боргу та його розмір. При цьому, КАС України не містить переліку будь-яких критеріїв такої незгоди, як підстави для висновку про існування спору про право. А тому у кожному конкретному випадку в залежності від змісту правовідносин суд оцінює форму вираження відповідної незгоди учасника провадження на предмет існування спору. Така незгода має втілюватися у вчиненні учасником процесу об'єктивно необхідних дій для відновлення порушеного права.
Наявність спору про право може бути виявлена i після відкриття провадження у cпpaвi за відповідним поданням.
Як було встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, Об'єднання не погоджується із поданням ДПІ, оскільки вважає невірним розмір податкового боргу, у зв'язку із тим, що частину його було сплачено, що підтверджується відповідною квитанцією (а.с.28), а також вказує, що податковий орган не має права звертатися із даним поданням, оскільки не направив у встановленому порядку податкові вимоги. Більше того, щодо підприємства порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Разом з тим, застосування ст.183-3 КАС України розраховане на безспірне провадження у справі. В свою чергу, спір про право має місце в усіх випадках, коли з наданих матеріалів вбачається, що особа, щодо якої надійшло подання, заперечує правомірність дій та рішень органів державної податкової служби, які є підставою для звернення до суду.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що між ДПІ та відповідачем існує спір про розмір податкового боргу, який має бути стягнутий, а також про правомірність його існування та право податкового органу на звернення із відповідним поданням, що у свою чергу розцінюється як спір про право.
Предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів. При цьому, платник податків заперечує не лише правомірність застосування таких заходів, а й розмір податкового боргу.
За таких обставин, подання податкового органу щодо стягнення податкового боргу не може бути розглянуте в порядку окремого виду провадження адміністративного судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Тому, оскільки заявлені ДПІ вимоги не можуть бути розглянуті в порядку окремого виду адміністративного судочинства, яким є провадження за поданням податкового органу, апеляційний суд вважає, що провадження у справі слід закрити на підставі п.1 ч.1 ст.157 КАС України.
Додатково, слід також звернути увагу ДПІ, що закриття провадження у справі за поданням податкового органу не позбавляє заявника права звернутися до суду з відповідною вимогою у загальному порядку позовного провадження.
З огляду на викладене, оскільки постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а постанову скасувати та прийняти ухвалу про закриття провадження у справі.
Керуючись статтями 195, 196, 198, 203, 205, 206, 254 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області задовольнити частково.
Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2014 року скасувати та провадження у справі закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.Я. Качмар
Суддя О.М. Гінда
Суддя В.В. Ніколін
Повний текст виготовлений 04 вересня 2015 року.