31 серпня 2015 р. Справа № 876/6314/15
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Шинкар Т.І.,
суддів Большакової О.О.,
Макарика В.Я.,
з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2015 року за заявою ОСОБА_2 про виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення у справі №813/2956/13-а за позовом ОСОБА_2 до Міністерства доходів і зборів України, Львівської митниці ДФС про скасування наказу, поновлення на роботі,-
26.02.2015р. ОСОБА_2 звернувся в суд із заявою про виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2014р. у справі №876/5979/14 та просив стягнути з Львівської митниці середній заробіток за період з 21.10.2014р. по 13.01.2015р. в розмірі 7 966,30грн. з врахуванням обов'язкових платежів та податків.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14.05.2015р. заяву задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Львівська митниця ДФС подала апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14.05.2015р. та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні заяви відмовити. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що правові підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі виникають за наявності вини у невиконанні рішення, в тому числі в добровільному порядку. Разом з тим, враховуючи конституційно закріплений принцип свободи вибору громадянами своєї трудової діяльності, з метою визначення свого бажання працювати після прийняття судового рішення про поновлення на посаді, повинна передувати ініціатива поновленої особи перед працедавцем з цього питання. Позивач виконавчого листа про виконання судового рішення про поновлення на роботі у порядку, визначеному Законом №606-XIV не пред'являв, офіційно не доводив до відома Львівської митниці ДФС свого наміру приступити до виконання посадових обов'язків на виконання рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2014р. На виконання наказу Державної фіскальної служби України від 12.01.2015р. №27-о Львівською митницею видано наказ від 14.01.2015р. №4-о, яким поновлено ОСОБА_2 на роботі з 25.02.2010р. та листом від 15.01.2015р. №10/13-70-04/28-25 повідомлено ОСОБА_2 про видання наказу ДФС України, а також про необхідність прибути з трудовою книжкою у відділ персоналу та приступити до виконання обов'язків. Після прибуття позивача на Митницю видано наказ від 20.01.2015р. №6-о «По особовому складу», яким наказано ОСОБА_2 приступити до виконання обов'язків за посадою. Вини Львівської митниці ДФС у затримці виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді немає, а тому немає підстав для задоволення поданої заяви.
В судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав, представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Міністерства доходів і зборів України повноважного представника в судове засідання не забезпечило, належним чином повідомлене про місце та час розгляду справи, що відповідно до ч.4 ст.196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та поданих письмових заперечень, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, постановою Львівського окружного адміністративного суду України від 22.05.2014р. у справі №813/2956/13-а у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Державної митної служби України, Львівської митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування п.1 Наказу Державної митної служби України «По особовому складу» №913-к від 25.05.2010р. та поновлення на роботі відмовлено повністю. (т.2, а.с.239-245).
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2014р. апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено: постанову Львівського окружного адміністративного суду України від 22.05.2014р. у справі № 813/2956/13-а скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги позивача задоволено (т.2, а.с.274-283): визнано протиправним та скасовано п. 1 Наказу Державної митної служби України «По особовому складу» № 913-к від 25.05.2010р. в частині припинення перебування на службі в митних органах ОСОБА_2; поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Мостиська» Львівської митниці з 25.05.2010р.
Наказом Державної фіскальної служби, правонаступника Міністерства доходів і зборів України, від 12.01.2015р. №27-о скасовано п.1 Наказу Державної митної служби України від 25.05.2010р. №913-к в частині припинення перебування ОСОБА_2 на посаді старшого інспектора відділу митного оформлення №3 м/п «Мостиська» Львівської митниці (т.3, а.с.33).
На виконання вказаного наказу Львівською митницею Міндоходів видано наказ від 14.01.2015р. №4-о, яким поновлено ОСОБА_2 на роботі з 25.05.2010р. (т.3, а.с.34) та листом від 15.01.2015р. №10/13-70-04/28-25 повідомлено позивача про видання наказу Державної фіскальної служби України від 12.01.2015р. №27-о, а також про необхідність прибути з трудовою книжкою у відділ персоналу та приступити до виконання обов'язків(т.3, а.с.35).
Наказом Львівської митниці Міндоходів №6-о від 20.01.2015р. позивачу наказано приступити до виконання обов'язків за посадою старшого державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Мостиська» Львівської митниці Міндоходів з 20.01.2015р. (т.3, а.с.32).
Вважаючи, що оскільки постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2014р. у справі №876/5979/14 Львівською митницею Міндоходів фактично виконано лише 14.01.2015р., у Львівської митниці Міндоходів виник обов'язок щодо виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення за період з 21.10.2014р. по 13.01.2015р., ОСОБА_2 звернувся із заявою до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з ч.1 ст.255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Пунктом 3 ч.1 ст.256 КАС України, положенням якого кореспондує ч.7 ст.235 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), встановлено, що негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відповідно до ч.2 ст.257 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Пунктом 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідним вказати, що питання, пов'язане з фактом поновлення працівника на роботі, вирішується відповідно до рішення суду (видається наказ про поновлення особи на посаді, вносяться відповідні зміни до трудової книжки - згідно з п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції і Міністерства соціального захисту України від 29.07.1993р. №58, зокрема, визнається недійсним запис, зроблений відповідно до наказу про звільнення, визнаного судом незаконним; провадиться оплата часу вимушеного прогулу за умови зазначення цього в рішенні суду про поновлення на роботі).
Як це зазначено в преамбулі Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV), цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Згідно ст.1 Закону № 606-ХІV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Аналіз законодавчих положень дає підстави колегії суддів дійти переконання, що рішення, яке набрало законної сили, є підставою для його виконання. В разі не виконання його у добровільному порядку, таке рішення підлягає примусовому виконанню відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Закріплений у ст. 8 КАС України принцип верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні.
Так у п.46 Рішення Європейського Суду з прав людини від 15.10.2009р. у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) суд вказує, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі «Метаксас проти Греції» (Metaxas v. Greece), № 8415/02, п. 19, від 27 травня 2004 року; та у справі «Лізанец проти України» (Lizanets v. Ukraine), № 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року). У таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання (див. згадане вище рішення у справі Бурдова (№ 2), п. 68).
З огляду на вказане Рішення, у справі що розглядається встановленню підлягають обставини, зокрема: з якого часу особа домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави; чи було належним чином поінформовано відповідний державний орган, про таке судове рішення; чи були невиправдані затримки у його виконанні і чи було воно не виконано на шкоду позивача; чи мала місце необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи та визнається сторонами, постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2014р. винесена у відкритому судовому засіданні за участі представника відповідачів, тобто відповідачі були обізнані про результат судового розгляду (поновлення позивача на посаді), однак постанову в частині поновлення на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Мостиська» Львівської митниці Міндоходів виконано відповідачами лише у період з 12 по 14 січня 2015 року шляхом прийняття відповідних наказів.
Представником Львівської митниці ДФС в судовому засіданні підтверджено, що за період з часу винесення судового рішення до видання наказу ДФС, як правонаступника Міндоходів, від 12.01.2015р. №27-о, жодних дій Митницею щодо виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2014р. не вчинялось.
В матеріалах справи відсутні докази того, що у Міндоходів чи ДФС як його правонаступника, були об'єктивні обставини неможливості виконання постанови суду.
Як встановлено судом першої інстанції, за період з дня прийняття постанови суду по день її фактичного виконання (з 21.10.2014р. по 13.01.2015р.) позивачу не оплачену заробітну плату за час затримки виконання постанови суду.
Згідно із абз.7 ч.1 ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до ст. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Отже, безперечним є обов'язок роботодавця сплатити незаконно звільненому працівнику як середній заробіток за час вимушеного прогулу, так і середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення. Зазначена вище стаття КЗпП не містить умов, за яких власник або уповноважений ним орган не несе відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, зокрема - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказує на його бажання поновитися на роботі.
У рішенні Верховного суду України від 23 червня 2015 року (справа 2а-3138/10/0370) зазначено, що частиною четвертою статті 257 КАС України законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом № 606-ХІV. Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.
Відповідно до статті 2 Закону № 606-ХІV примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Отже, як це зазначив ВСУ, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.
Відповідно до положень ст.244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Відповідно до абз.2 п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасові непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.
Згідно з довідкою Мостиського районного центру зайнятості населення від 07.05.2015р. №2777, ОСОБА_2 на обліку в числі безробітних не рахується і допомоги по безробіттю не отримує з 01.10.2014р. по 01.02.2015р. (т.3, а.с.26).
Згідно абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 (далі - Порядок №100) у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Посилаючись абз. 4 п.2 Порядку №100 якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Згідно довідки Львівської митниці Міндоходів від 01.04.2014р. за № 13-70-05/13-127, станом на день звільнення позивача 25.05.2010р. середньомісячна заробітна плата становила: нараховано - 3 021,70 грн., з урахуванням обов'язкової сплати податку на доходи фізичних осіб (15%) та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (6,1%) сума до виплати становить 2 411,77 грн., середньоденна заробітна плата: нараховано - 137,35 грн., з урахуванням обов'язкової сплати податку на доходи фізичних осіб (15%) та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (6,1%) сума до виплати становить 109,63 грн. (т.3, а.с.19).
Отже, заробітна плата заявника за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 21.10.2014р. по 13.01.2015р. включно, тобто за 58 дні, становить 7 966,30 грн., (137,35 грн., середньоденний заробіток х 58 робочих дні = 7966,30 грн.).
Неможливість особою домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року (справа «Жовнер проти України») Суд відзначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.
Колегія суддів також зауважує, що у п.41 Рішення «Хорнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року Європейський суд з прав людини щодо виконання рішень адміністративних судів зазначив: «Вищезазначені принципи навіть ще більше важливі у контексті адміністративного провадження у справі, результати якої матимуть вирішальне значення для цивільних прав. Надіславши скаргу до адміністративного суду, особа намагається добитися не тільки визнання недійсним акта, а перш за все усунення його наслідків. Діючий захист осіб і відновлення законності охоплює також обов'язок органу влади діяти згідно з рішенням суду. З цього приводу Суд зазначає, що державна адміністрація - це елемент правової держави і її інтереси є ідентичними цілям належного здійснення правосуддя. Якщо органи влади відмовляються виконувати чи затримують виконання судових рішень, гарантія статті 6 Конвенції, якими користується особа на час судової стадії розгляду, втрачають зміст».
Враховуючи вказане, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, щодо наявності правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч.2 ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з п.1 ч.1 ст.199 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу чи постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції, задовольняючи заяву позивача про виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 199, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2015 року у справі №813/2956/13-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т.І. Шинкар
Судді О.О. Большакова
В.Я. Макарик
Повний текст Ухвали виготовлено 02.09.2015р.