Справа № 755/29017/14-ц
"28" серпня 2015 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Антипова Л.О., вивчивши клопотання ОСОБА_1 про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, -
29 липня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Апеляційного суду м. Києва із клопотанням про призначення підсудності визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04 серпня 2014 року, матеріали, які надійшли від ОСОБА_1 про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, направлено начальнику відділу по забезпеченню діяльності судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва для їх автоматизованого розподілу. Зазначеною ухвалою Апеляційного суду м. Києва встановлено, що у поданому клопотанні ОСОБА_1, посилаючись на ст.ст. 399, 400 ЦПК України, просив визнати цю постанову в частині зняття арешту такою, що має законну силу на території України. Такі процесуальні дії нормами КПК України не передбачені. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08 серпня 2014 року, клопотання ОСОБА_1 про визначення територіальної підсудності було задоволено, підсудність справи з метою звернення до суду з клопотанням ОСОБА_1 про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню визначено Дніпровському районному суду м. Києва.
Заявник в своєму клопотанні просить визнати в Україні постанову Ленінського районного суду міста Севастополя від 15 травня 2014 року по кримінальній справі відносно ОСОБА_1, в частині відшкодування збитку - зняття арешту, накладеного на майно ОСОБА_1
Відповідно до постанови Ленінського районного суду міста Севастополя від 15 травня 2014 року, вона прийнята відповідно до норм КПК Російської Федерації, а копія постанови завірена печаткою Ленінського районного суду м. Севастополя, який створений за законодавством України.
Згідно статті 1 Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Частинами 1, 2 та 3 статті 9 Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституціїта законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Як вбачається з ч. 1 ст. 12 Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях, змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судам, та забезпечено розгляд кримінальних проваджень, підсудних місцевим (районним, міським, районним у містах, міськрайонним судам), розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, - одним з районних судів міста Києва, визначеним Апеляційним судом міста Києва; кримінальних проваджень, підсудних Апеляційному суду Автономної Республіки Крим та Апеляційному суду міста Севастополя, - Апеляційним судом міста Києва. Справи, що перебувають у провадженні судів, розташованих на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, та розгляд яких не закінчено, передаються судам відповідно до встановленої цим Законом підсудності, протягом десяти робочих днів з дня набрання ним чинності або з дня встановлення такої підсудності.
Аналізуючи вищевикладене та проаналізувавши норми діючого процесуального законодавства, зокрема розділу VIII глави 1 та 2 ЦПК України, законом не визначені наслідки звернення до суду із клопотанням про визнання рішення суду, яке є недійсним на території України та не має юридичної сили, тому застосуванню підлягають загальні норми процесуального права, які визначають прийняття та розгляд заяв.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
Згідно п. 4 ч. 3 ст. 121 ЦПК України заява повертається у випадках, коли справа не підсудна цьому суду.
Враховуючи вищевикладене, вважаю, що клопотання ОСОБА_1 про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства і підлягає поверненню заявнику.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 121, 209, 210, 399-401 Цивільного процесуального кодексу України, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», -
Повернути заявнику ОСОБА_1 клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, для подання до належного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'яти днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення ухвали суду, можуть подати апеляційну скаргу протягом п'яти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Суддя: