15 лютого 2007 р.
№ 4/644-12/105
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Козир Т.П.- головуючого, Чабана В. В., Шевчук С.Р., за участю представників сторін: позивача -Гуцал О. В. дов. № 0208/1 від 08.02.2007 року, Петрушенка Ю. Д. дов. № 0208/01 від 08.02.2007 року, відповідача -Мазур Т. В. дов. № 3 від 14.02.2007 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ТОВ «Шюрінг Україна»на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2006 року у справі господарського суду Львівської області за позовом ТОВ «Шюрінг Україна»до ТОВ «АВЕРС»про визнання договору недійсним та стягнення боргу,
У квітні 2006 року ТОВ «Шюрінг Україна»звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ «АВЕРС»про стягнення 25667гривень 94 коп. боргу за обладнання для виробництва вікон і дверей.
Також просив визнати недійсною угоду №1 від 1 квітня 2005 року про внесення змін і доповнень до Договору № 2/03 -05 від 1 березня 2005 року з мотивів її невідповідності ч.2 ст. 189 і ст. 198 ГК України.
Рішенням господарського суду Львівської області від 6 червня 2006 року позов задоволено. Визнано недійсною угоду № 1 від 1 квітня 2005 року про внесення змін та доповнень до договору № 2/03-05 від 1 березня 2005 року. З ТОВ «АВЕРС»на користь позивача стягнуто 24641 гривню 76 коп. основного боргу і 1026 гривень 18 коп. пені.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2006 року рішення суду скасовано. В задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ТОВ «Шюрінг Україна»просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і задовольнити позов повністю.
Заявник вважає, що визначення ціни договору в іноземній валюті за спірною угодою суперечить ч. 2 ст. 198 ГК України, тому ця угода є недійсною, а розрахунок вартості обладнання, заснований на ній, - невірний.
Вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що 1 березня 2005 року між сторонами укладено договір № 2/03-05, згідно умов якого позивач зобов'язався продати, а відповідач - купити на умовах DDP м. Львів обладнання для виробництва вікон і дверей із ПВХ.
1 квітня 2005 року сторони уклали угоду № 1 про внесення змін та доповнень до договору № 2/03-05, якою встановили загальну вартість договору в сумі 25524,93 євро, що згідно курсу НБУ, станом на 1 березня 2005 року, становить 183406,82 гривень. Договір доповнено пунктом 4.2 наступного змісту: «при остаточному розрахунку здійснюється перерахунок вартості обладнання з врахуванням валютного еквіваленту згідно курсу НБУ станом на день розрахунку».
Пунктом 4.1 договору відповідач зобов'язався здійснити повний розрахунок за отримане обладнання до 10 грудня 2005 року.
Як встановив суд апеляційної інстанції, на виконання умов пункту 4.1 договору на рахунок позивача перерахована і надійшла попередня оплата: 53000 гривень платіжним дорученням № 1 від 2 березня 2005 року та 43200 гривень платіжним дорученням № 1 від 6 квітня 2005 року.
15 квітня 2005 року позивач за видатковою накладною передав відповідачу обладнання, обумовлене п.3.1 договору, на загальну суму 183406 гривень.
У період з 17 червня 2005 року до 15 вересня 2005 року відповідач здійснив оплату за одержане обладнання на загальну суму 158765 гривень 65 коп., що у відношенні до курсу євро склало 25524,93 євро.
Кошти перераховувались у національній валюті України.
Тобто, відповідач розрахувався за одержане обладнання повністю відповідно до умов угоди № 1 від 1 квітня 2005 року.
Згідно ст. 198 ГК України «Виконання грошових зобов'язань»грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях.
За приписом ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно -правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 524 «Валюта зобов'язання»ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України -гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Ця стаття міститься в главі 47 «Поняття зобов'язання»ЦК України.
Разом з тим, за ст.533 ЦК України, виконуватися грошове зобов'язання повинно в гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно -правовим актом.
За таких обставин Львівський апеляційний господарський суд прийшов до юридично вірного висновку про відповідність спірної угоди вимогам закону щодо визначення валюти зобов'язання і відсутність боргу відповідача за одержане за вказаним договором обладнання, правильно застосував ст.ст. 189 ч.2 і 524 ч.2 ЦК України і обґрунтовано відмовив у позові.
Твердження касаційної скарги про порушення ст. 198 ГК України безпідставне.
Так, вказана стаття міститься в главі 22 «Виконання господарських зобов'язань»ГК України і її припис не суперечить ст. 533 глави 48 «Виконання зобов'язання»ЦК України.
Сторони не порушили вказані норми, обумовивши у договорі обов'язок розрахуватися в національній валюті України і виконавши грошове зобов'язання в національній валюті України.
Порядок же визначення ціни товару, обумовлений сторонами у спірній угоді, відповідає нормі ст.524 ЦК України.
З огляду на викладене, постанова Львівського апеляційного господарського суду законна і обґрунтована, а тому зміні не підлягає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117 -1119 Господарського процесуального кодексу України, суд
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2006 року -без зміни.
Головуючий Т. Козир
Судді В. Чабан
С. Шевчук