Іменем України
"17" січня 2007 року
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого-судді: Снітка C.O.,
суддів: Худякова A.M., Олексієнко М.М.,
при секретарі судового засідання: Прищепі О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в
м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердичівського міськрайонного суду
Житомирської області від 7 липня 2006 року у справі за
позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання втратившою право
користування жилим приміщенням та зустрічним позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення та усунення перешкод в
користування жилим приміщенням,
В травні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання ОСОБА_2 та неповнолітньої дочки ОСОБА_3 втратившими право користування будинком АДРЕСА_1. В обґрунтування своїх вимог зазначав, що між сторонами у 2002 році шлюб був розірваний, спірний будинок вона з дитиною п'ять років назад залишила добровільно і на протязі цього часу не ставила питання про її вселення. Посилаючись на те, що відповідачка разом з дитиною в 2001 року переїхала на постійне місце проживання до своєї матері АДРЕСА_2, позивач просив на підставі ст.107 ЖК України задовольнити позов.
В травні 2006 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов, в якому просила усунути перешкоди в користуванні спірним будинком та вселити в будинок. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що відповідач вигнав її з дитиною з будинку і поміняв замки на вхідних дверях. Посилаючись на те, що відповідач перешкоджав їй з дочкою вселитись у будинок, позивачка просила задовільнити позовні вимоги.
Справа № 22ц/25
Категорія 42
Головуючий в суді 1' інст. Потапова Т.М,
Доповідач Худяков A.M.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомир-
ської області від 7 липня 2006 року в задоволенні позову
ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов задоволено.
Вселено ОСОБА_2 з неповнолітньою дочкою ОСОБА_3, в будинок АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити
перешкод ОСОБА_2 в користуванні жилими
приміщеннями вказаного будинку.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 порушує
питання про скасування постановленого по справі рішення та
ухвалення нового рішення, яким яким задовольнити його позов,
а в задоволенні зустрічного позову відмовити, посилаючись на
невідповідність висноків суду обставинам справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення в
межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що
скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України судове рішення
повинно бути законними і обґрунтованим.
Задовольняючи зустрічний позов, суд виходив з того, що
ОСОБА_1 перешкоджав проживанню відповідачки в
будинку.
Проте з таким висновком суду погодитись неможливо,
оскільки він суперечить вимогам закону та дійсним обставинам
справи.
Відповідно до ст.107 ЖК України, в разі вибуття члена
сім'ї наймача на постійне проживання в інший населений пункт
він втрачає право користування жилим приміщенням з дня
вибуття.
Згідно договору дарування незакінченого будівництвом
жилого будинку від 28.09.1998 року ОСОБА_1 прийняв
в дар будинок АДРЕСА_1(а.с.7).
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_2 є
зареєстрованою у вказаному будинку з серпня 1999 року.
Між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 шлюб
розірвано у жовтні 2002 році, що підтверджується копією
свідоцтва про розірвання шлюбу.
На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом
від 19.12.2002 року за ОСОБА_2 на праві особистої
власності зареєстрований будинок АДРЕСА_2(а.с.З6) .
Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає
цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи
юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах
заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших
осіб, які беруть участь у справі.
В зустрічній позовній заяві ОСОБА_2
вказувала, що відповідач вигнав її разом з малолітньою
донькою та поміняв у будинку замки на вхідних дверях. У
позивачки не було можливості з донькою повернутися назад у
будинок і вона була змушена разом з дитиною наймати інше
житло.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір не дав оцінку
тій обставині, що ОСОБА_2 не надала доказів на
підтвердження позову.
Як видно з протоколу судового засідання (а.с.43) вона
зазначала, що «в грудні 2001 року через сварки з чоловіком
вона забрала дитину і пішла до матері». Тобто, про те, що її
з дитиною відповідач вигнав з будинку вона не вказувала. Крім
того, ОСОБА_2 на протязі 2001-2005 років не
зверталась з письмовими зверненнями до житлових або
правоохоронних органів з приводу неможливості проживання у
спірному будинку або чинення якихось перешкод у користуванні
ним з боку ОСОБА_1.
Всупереч вимогам ст.60 ЦПК України, ОСОБА_2
не довела обставин, на які вона посилалась як на підставу
своїх вимог.
Таким чином, в зв'язку з переїздом у грудні 2001 року
на постійне проживання до іншого населеного пункту за
адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_2 втратила право користування
будинком АДРЕСА_1.
На підставі викладеного, рішення суду відповідно до
ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з постановлениям
нового рішення про задоволення первісного позову.
Керуючись ст.ст.304,307,309,314,316 ЦПК України,
колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1
- задовольнити.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 7 липня 2006 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким визнати ОСОБА_2 з неповнолітньою дочкою ОСОБА_3 втратившими право користування будинком АДРЕСА_1.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох місяців.