83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
22.10.2013 Справа № 5006/2/36пд/2012
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Уханьової О.О., суддів Бокової Ю.В., Осадчої А.М. при секретарі судового засідання Андрєєвій М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи:
за позовом - Приватного акціонерного товариства “ОСОБА_1 АСТРОН”
м. Краматорськ
до відповідача - Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк” м. Київ
про визнання недійсним третейського застереження, передбаченого п. 6.2 договору відновлювальної кредитної лінії № 46с/2007 від 28.12.2007р.
за участю представників сторін:
від позивача - не явився,
від відповідача - ОСОБА_2 - за довіреністю.
21.05.2012р. ПрАТ “ОСОБА_1 АСТРОН” м. Краматорськ (далі - позивач) звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним третейського застереження, передбаченого п. 6.2 договору відновлювальної кредитної лінії №46с/2007 від 28.12.2007р., підписаного з АКБСР «Укрсоцбанк».
В підтвердження позовних вимог надав копію договору відновлювальної кредитної лінії №46с/2007 від 28.12.2007р.
12.06.2012р. відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, оскільки вважає третейське застереження, передбачене п. 6.2 договору відновлювальної кредитної лінії №46с/2007 від 28.12.2007р. таким, що не суперечить вимогам законодавства, зазначає про укладення цього договору представниками обох сторін без зауважень і розбіжностей та просить застосувати позовну давність до вимог позивача.
12.06.2012р. через канцелярію господарського суду відповідачем надане клопотання про передачу справи за підсудністю та додаткові документи, витребувані судом.
18.07.2012р. розгляд справи продовжений на 15 днів на підставі ст. 69 ГПК України за клопотанням позивача.
Ухвалою від 06.08.2012р. господарським судом на підставі ст.41 та п.1 ч.2 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України призначено судову почеркознавчу експертизу та зупинено провадження у справі на строк її проведення.
Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 17.01.2013р. справа передана на розгляд судової колегії суддів.
На підставі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України ухвалою суду від 17.01.2013р. провадження у справі поновлено.
06.02.2013р. судом призначено судову почеркознавчу експертизу, провадження у справі зупинено.
19.09.2013р. на адресу суду повернулись матеріали справи з повідомленням про неможливість складення висновку, ухвалою суду від 24.09.2013р. провадження у справі поновлено.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд, -
2
Предметом позову є визнання недійсним третейського застереження, передбаченого п. 6.2 договору відновлювальної кредитної лінії від 28.12.2007р.
Правовою підставою позову позивачем визначені статті 8, 42, 124 Конституції України, статті 16, 203, 215, 627 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.
З матеріалів справи вбачається, що 28.12.2007р. Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку “Урсоцбанк” (далі - банк, кредитор) та Акціонерне товариство закритого типу “ОСОБА_1 АСТРОН” підписали договір №46с/2007, який за своєю правовою природою є кредитним договором, правовідносини за яким регулюються розділом 2 глави 71 Цивільного кодексу України “Позика. Кредит. Банківський вклад”, параграфом 1 глави 35 Господарського кодексу України, Законами України “Про банки і банківську діяльність”, “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” та іншими нормативно-правовими актами.
Істотними умовами у кредитному договорі є мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (ч.2 ст.345 ГК України).
Відповідно до п. 1.1 договору кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, на умовах визначених цим договором. Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, зі сплатою 14,0% річних за кредитом та комісій, в розмірі та в порядку визначеному тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в додатку 1 до цього договору, який є його невід'ємною складовою частиною, в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом, в сумі 1700000,00грн. (п. 1.1.1. Договору).
Підпунктом 2.13.3. вказаного договору встановлено, що у разі, якщо позичальник не погодиться із запропонованим кредитором змінами розмірів процентів та/або комісій і не укладе протягом строку, встановленого в п.п. 2.13.2. цього договору, відповідної додаткової угоди (договору про внесення змін) до цього договору, кредитор має право в односторонньому порядку розірвати цей договір у порядку, передбаченому договором, та вимагати від позичальника дострокового погашення ним у повному обсязі заборгованості за кредитом, сплати процентів та комісій, а також можливої неустойки (штрафу, пені) відповідно до умов даного договору. При цьому вимога кредитора щодо дострокового погашення його вимог за цим договором підлягає задоволенню у тридцятиденний строк від дня її пред'явлення.
Всі спори та непорозуміння, які можуть виникнути між сторонами у зв'язку з укладенням та виконанням положень цього договору, вирішуються шляхом переговорів сторонами на рівні їх уповноважених представників. (п.6.1. Договору)
Відповідно до п. 6.2. договору у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України “Про третейські суди”, домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем В.М. Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою 02002, м. Київ, вул. М.Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз О.А. або ОСОБА_3 у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при асоціації українських банків відповідно до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.
Цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до виконання сторонами належним чином і у повному обсязі всіх своїх зобов'язань за договором. (п.7.3. Договору).
3
Дослідивши умови договору, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне:
За умовами ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст.525-526 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.
Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
У пункті 6.2 договору відновлювальною кредитної лінії №46с/2007 від 28.12.2007р. встановлено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів сторони домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.
Частиною другою статті 12 ГПК України передбачено, що підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом.
Згідно з ч.2 ст. 1 Закону України “Про третейські суди” (далі - Закон) до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Відповідно до ст. 2 Закону третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом. Статтею 5 Закону визначено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Стаття 12 Закону встановлює вимоги до виду і форми третейської угоди. Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається в письмовій формі. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом. Отримання додаткової письмової згоди сторін за наявності третейської угоди в договорі Закон України “Про третейські суди” не передбачає. Стаття 5 Закону встановлює, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
4
Відповідно до ст. 6 Закону третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: справ у спорах про визнання недійсним нормативно-правових актів; справ у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб; справ, пов'язаних з державною таємницею; справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство; справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення; справ у спорах, що виникають з трудових відносин; справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств; інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України; справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень; справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що укладена між позивачем та відповідачем третейська угода в повній мірі відповідає вимогам, що висуваються до третейських угод ст. 12 Закону України “Про третейські суди”. Як вбачається з матеріалів справи, третейська угода укладена у вигляді третейського застереження в договорі, сторони домовились про передачу спору до постійно діючого третейського суду, угода викладена в письмовій формі, підписана сторонами і є частиною договору.
Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
При з'ясуванні наявних правовідносин суд враховує рішення Конституційного Суду України від 24.02.2004р. по справі про виконання рішень третейських судів №1-8/2004, де зазначено про той факт, що звернення до третейських судів, передбачене статтею 25 ЦПК України та частиною другою статті 12 ГПК України є одним із способів захисту прав суб'єктів цивільних та господарських правовідносин. Разом з цим, розділом V Цивільного процесуального кодексу України врегульовано процедуру виконання рішень третейських судів. За результатом системного аналізу Закону України “Про виконавче провадження” із внесеними до нього змінами (в редакції чинний станом на момент укладення договору), у вказаному рішенні встановлено, що одним з різновидів виконавчих документів, на підставі яких органами державної виконавчої служби повинно здійснюватися примусове виконання є виконавчі листи, видані на підставі рішень третейського суду. Отже, твердження позивача стосовно суперечності спірного пункту 6.2 договору відновлювальною кредитної лінії №46с/2007 від 28.12.2007р. ст.124 Конституції України суд вважає помилковими.
При цьому, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Виходячи зі змісту положень ст.ст. 11,202 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
5
Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215,216 ЦК України, статтями 207,208 ГК України.
Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 2 ст.215 Цивільного Кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
При зверненні до суду з позовною вимогою про визнання недійсним третейського застереження, передбаченого п. 6.2 договору відновлювальної кредитної лінії №46с/2007 від 28.12.2007р., позивач мав довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків. Проте, ані при зверненні з позовом, ані при розгляді справи по суті останнім не визначено, в чому саме полягає його порушене або оспорюване право або охоронюваний законом інтерес.
Стосовно заявленого відповідачем клопотання про передачу справи за підсудністю до господарського суду міста Києва суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст.15 ГПК України справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.
Відповідач у відзиві на позовну заяву окрім заперечень по суті спору, просив суд застосувати позовну давність до вимог позивача, посилаючись на те, що останнім пропущено встановлений законом строк для звернення до суду за захистом порушених прав.
Як зазначено в п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
В даному випадку суд дійшов висновку щодо відсутності доведеності обставин, відповідно до яких третейське застереження, передбачене п. 6.2 договору відновлювальної кредитної лінії №46с/2007 від 28.12.2007р. можна визнати недійсним та про відмову в позові з цих підстав, а тому строк позовної давності за даною вимогою застосовуватись не може.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи
6
Зважаючи на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність фактів викладених у позовній заяві, відповідно позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Судові витрати покладаються на позивача відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі ст.ст.11,16,202-204,215,216,509,525,526,626,627,629 Цивільного кодексу України, ст.67,193,207,208 Господарського кодексу України, ст.ст.1,5,6,12 Закону України “Про третейські суди”, керуючись ст.ст.1,12,15,33,43,49,82,82-1,84,85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
В задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства “ОСОБА_1 АСТРОН” м. Краматорськ відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
Повний текст рішення підписано 22.10.2013р.
Рішення господарського суду може бути оскаржено до Донецького апеляційного господарського суду через місцевий господарський суд у десятиденний термін з дня підписання повного тексту рішення.
Головуючий суддя О.О. Уханьова
Суддя Ю.В. Бокова
Суддя А.М. Осадча