Справа № 2-2724/14
760/5529/14-ц
18 cерпня 2014 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Калініченко О.Б.
при секретарі - Войцеховській М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
Представник позивача ОСОБА_3 18.03.2014 року звернувся з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача борг за договором позики від 26.07.2013 року в сумі 19001,41 доларів США, що еквівалентно 182426,84 грн., з яких основна сума заборгованості в розмірі 18125,00 доларів США, що еквівалентно 174012,69 грн., відсотки за користування за період з 26.07.2013 року по 17.03.2014 року коштами на рівні облікової ставки НБУ в розмірі 763,19 доларів США, що еквівалентно 7327,16 грн., 3 % річних за період з 01.01.2014 року по 17.03.2014 року в розмірі 113,22 доларів США, що еквівалентно 1086,99 грн., а також судовий збір у розмірі 1824,27 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 26.07.2013 року відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 165 000,00 гривень, що на момент укладання даного договору було еквівалентно 20 625,00 доларів США по курсу НБУ (1 долар США- 8,00 гривень), та зобов'язався повертати позивачу грошові кошти щомісячно рівними частинами в строк, не пізніше 26.07.2016 року, в гривнях, в сумі, еквівалентній 573 доларам США по курсу НБУ на день повернення.
Додатково зазначив, що, починаючи з грудня 2013 року, відповідач всупереч умовам вказаного договору не здійснює щомісячних платежів для погашення суми заборгованості по договору, чим порушує взяті на себе договірні зобов'язання.
17.01.2014 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою щодо дострокового повернення частини позики, що залишилася в сумі 18 125 доларів США, протягом 30 днів. По закінченні зазначеного строку відповідач суми позики позивачу не повернув, ухиляючись від її повернення до цього часу.
Під час розгляду справи представник позивача ОСОБА_3 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача борг за договором позики від 26.07.2013 року в сумі 19624,41 доларів США, що еквівалентно 232223,53 грн., з яких основна сума заборгованості в розмірі 18125,00 доларів США, що еквівалентно 214480,41 грн., відсотки за користування коштами на рівні облікової ставки НБУ в розмірі 1226,79 доларів США, що еквівалентно 14517,10 грн., 3 % річних в розмірі 272,62 доларів США, що еквівалентно 3226,02 грн., а також судовий збір.
Мотивував таке збільшення тим, що курс НБУ станом на 02.07.2014 року складав 100 доларів США - 1183,3402 грн., а тому і сума заборгованості має бути збільшена з урахуванням такого курсу.
Представник позивача в судовому засіданні збільшені позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на безгрошовість позики та відсутність правовідносин позики, а також виникнення спору з трудових правовідносин, пов'язаних з оплатою праці відповідача в ТОВ «СЕА Електронікс Україна», де вони з позивачем працювали.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
За правилами ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того є роду та такої ж якості.
Згідно зі ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом встановлено, що 26.07.2013 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу на строк, який не може перевищувати 26.07.2016 року, грошові кошти у розмірі 165000 грн., що на момент укладання договору було еквівалентно 20625 доларів США.
Також у цьому договорі сторони досягли згоди, що відповідач буде повертати позику щомісячно в рівних частках у гривнях в сумі, еквівалентної 573,00 доларам США по курсу НБУ на день повернення.
Як зазначив представник позивача, а позивач в судовому засіданні проти такої обставини не заперечував та визнавав її, відповідачем було своєчасно сплачено позику за перші чотири місяця з моменту укладення договору.
Однак позивачем та його представником не було надано доказів, які б надавали їм право на використання грошової одиниці при здійсненні розрахунків та платежів в іноземній валюті, зокрема в доларах США, оскільки за умовами договору позики валюта договору була визначена в гривнях.
Щодо переведення позивачем та відповідачем суми позики за курсом НБУ станом на 26.07.2013 року з гривні в еквівалент долара США, то слід зазначити, що згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Разом з тим, умовами укладеного сторонами договору визначена валюта зобов'язання в гривні і сторони не передбачали можливість використання іноземної валюти як засобу платежу.
Однак, сторонам надано право визначати грошовий еквівалент зобов'язання задля застосування індексації суми зобов'язання, що дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму грошових зобов'язань.
Отже, таке переведення представником позивача визначеної договором суми позики в гривні в доларовий еквівалент, а потім знову в гривневий за іншим курсом, є безпідставним та таким, що суд не бере до уваги при вирішені даного спору.
Так, судом встановлено, що за умовами договору позики позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 165000,00грн. та у цьому ж договорі сторони досягли згоди, що відповідач буде повертати позику щомісячно в рівних частках у гривнях, в сумі еквівалентної 573,00 доларам США по курсу НБУ на день повернення.
Крім того, встановлено, що відповідач оплатив щомісячний борг за серпень, вересень, жовтень та листопад 2013 року, станом на цей період курс НБУ складав 100,00 доларів США - 799,3 гривень.
Виходячи з викладеного, відповідач із загальної суми позики сплатив 18320,00 грн., а тому залишок боргу, який він мав повернути позивачу до 26.07.2016 року, складає 146680,00 грн. (165000,00 грн. - 18320,00 грн.( 573,00 доларів СШАх7,993 грн.х4)).
Доказів, які б підтверджували повернення такого залишку боргу, відповідачем та/або його представником суду надано не було. Сам факт наявності боргового документа у позикодавця підтверджує невиконання позичальником свого обов'язку.
Крім того, посилання відповідача на, начебто, фактичне проведення взаєморозрахунку за іншими правовідносинами, не знайшло свого належного підтвердження.
Відповідно до ст.ст. 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Тобто, за договором позики обов'язком позивальника є дії, спрямовані на повернення позикодавцеві позики у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з п.4,5 договору позики у разі невиконання позичальником умов договору та в інших випадках, визначених умовами договору, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики.
Оскільки у передбачені строки відповідач як позичальник зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для покладення відповідальності на відповідача за невиконання боргового зобов'язання та обґрунтованості вимог в частині дострокового стягнення частини неповернутою позики в розмірі 146680,00 грн.
Водночас, щодо стягнення відсотків за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ та 3% річних за вказаним договором, то в цій частині позовних вимог слід відмовити, оскільки суд вважає їх не доведеними та належним чином не обґрунтованими.
Так, позивачем та/або його представником ні в позовній заяві, ні в судовому засіданні не було надано обґрунтування ні періоду, ні розрахунку такої заборгованості.
Зокрема, згідно з ч.1 ст.1048 ЦКУ позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Однак, виходячи того, що сторонами за змістом договору був встановлений розмір процентів, то позивачем не було викладено жодного обгрутування щодо його права на проценти за користування грошовими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України.
Також відповідно до умов договору позика визначена в національній грошовій одиниці України - гривні, а здійснений розрахунок відсотків за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ та 3% річних за вказаним договором на підставі доларового еквіваленту заборгованості, що є неправомірним.
Між тим, суд може лише перевірити законність та обґрунтованість позовних вимог, але ніяким чином не може втручатись в права позивача та вийти за межі позовних вимог в порушення принципу диспозитивності та самостійно обирати правову підставу та предмет позову. При цьому в цивільному процесі саме позивач зобов'язаний виконувати вимоги щодо доведення певного кола фактів, що мають правове значення.
А за вказаних обставин позивачем не викладено обґрунтування позовних вимог в цій частині та належним чином не здійснений розрахунок, який судом може бути тільки перевірений, а не здійснений, виходячи з інших підстав.
Так, відповідно до ст.ст. 59, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Постановою Пленуму Верховного Суду України №11 від 29.12.1976 року «Про судове рішення» (з наступним змінами) передбачено, що відповідно до принципу безпосередності судового розгляду рішення може бути обґрунтоване лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку і перевірені в тому судовому засіданні, в якому постановлюється рішення.
Крім того, відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
Відповідно до ст. 42 ЦПК України повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені такими документами, зокрема довіреністю фізичної особи.
На підставі приписів ч.ч. 1, 2 ст. 44 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.
Так, під час розгляду справи, представником позивача була надана заява про збільшення позовних вимог.
Однак, як вбачається зі змісту довіреності, виданої 14.03.2014 року, якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 представляти його інтереси, в тому числі в судових установах України, з обумовленням в змісті довіреності переліку процесуальних дій, які він має право вчиняти від імені особи-довірителя, повноваження представника поширюються на такі спеціальні права, передбачені ст.31 ЦПК України, як пред'явлення позову, зменшення розміру позовних вимог, повної або часткової відмови від позову, визнання повністю або частково позову, зміни предмету або підставу позову, подання зустрічного позову, укладення мирової угоди.
Але права на збільшення позовних вимог повіреного не зазначено, а, отже, суд вбачає подання такої заяви з перевищенням повноважень представником, яке не було схвалено і позивачем під час судового розгляду справи, та заяву такою, що не заслуговує на увагу, оскільки не створює правових наслідків.
Між тим, з урахуванням пропорційності задоволених вимог згідно зі ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає також стягненню сума судового збору в розмірі 1466,80 грн.
Керуючись договором позики від 26.07.2013 року, ст.ст. 526, 527, 530, 625, 1046 ЦК України, ст.ст. 3-4, 10-11, 57-61, 88, 209, 212-215, 218, ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 26.07.2013 року в розмірі 146680,00 грн. та витрати по оплаті судового збору у сумі 1466,80 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: