Справа № 2-2485/14
760/4430/14-ц
06 березня 2014 року суддя Солом'янського районного суду м. Києва Калініченко О.Б., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Карабчука Руслана Володимировича - директора тролейбусного депо №2 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і моральної шкоди,-
Позивач 04.03.2014 року звернувся з позовною заявою, в якій просив визнати причину його звільнення незаконною і поновити його на роботі на колишній посаді в тролейбусному депо №2, а також стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та грошову компенсацію моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн.
Відповідно до чинного законодавства України позовна заява є процесуальним документом, який повинен містити в собі: найменування позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий; зміст позовних вимог; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину або наявність підстав для звільнення від доказування.
Тобто в позовній заяві має містись посилання на те, до кого пред'явлений позов; що саме вимагає позивач (предмет позову); обставини, на яких ґрунтується вимога (матеріально-правова підстава позову); докази, що підтверджують ці обставини.
Таким чином, на цій стадії цивільного процесу позивач зобов'язаний виконувати вимоги щодо доведення певного кола фактів, що мають процесуальне значення, для підтвердження наявності права на пред'явлення позову та дотримання процесуального порядку його пред'явлення.
Вивченням матеріалів позовної заяви, встановлено, що даний позов не відповідає вимогам ст.119 ЦПК України, оскільки позивачем не викладені обставини, тобто ті юридично значимі факти, на основі яких він обґрунтовує заявлені вимоги до відповідача відповідно до норм матеріального права, що поширюються на спірні правовідносини, з зазначенням доказів в підтвердження обґрунтування заявлених вимог або наявність підстав для звільнення від доказування.
Так, позивач, заявляючи вимоги про визнання причини його звільнення незаконною, не викладає обставин в їх обґрунтування, тобто, які саме дії були незаконними, чиї саме дії, всупереч яким нормам чинного законодавства, які саме обставини впливають на незаконність звільнення та хто саме є відповідальним за вчинення відповідних дій, враховуючи, що наказ про припинення трудового договору (контракту), за яким був звільнений позивач, виданий Тролейбусним ремонтно-експлуатаційним депо №2 КП «Київпастранс».
Таким чином, позивачем не викладено обґрунтування його права вимоги про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди саме до фізичної особи як директора депо, яке є структурним підрозділом юридичної особи - КП «Київпастранс», підстави покладення обов'язку саме на відповідача вчинити певні дії, а також не зазначено обставин як правових підстав відповідно до норм матеріального права, які б передбачали таких спосіб захисту прав та інтересів позивача.
До того ж, позивачем не викладеного належного обґрунтування вимоги по стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також не зазначені підставі визначеного ним розміру моральної шкоди, який він просить стягнути з відповідача.
Так, позивач в порушення вимог п.6 ч.2 ст.119 ЦПК України та роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», не зазначив посилання на докази, які б підтверджували обставини в обґрунтування його міркувань, з яких він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди саме в заявленій ним сумі.
Таким чином, в поданій позовній заяві не викладені обставини, якими позивач обґрунтовує своє право вимоги саме до визначеного ним відповідача відповідно до норм матеріального права, а тому ним не визначений характер позову та не окреслений його предмет, який би характеризував те, на що спрямований позов, тобто саме, які права позивача порушені, якими діями відповідача та як вони взаємопов'язані, який характер мають правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем саме з приводу даного спору, якими правовими нормами вони регулюються та чим передбачений такий шлях поновлення і яких саме порушених прав позивача, враховуючи, що ст.16 ЦК України визначений перелік способів захисту порушених прав та інтересів осіб, а право на звернення до суду відповідно до ст.4 ЦПК України притаманне лише особі, яка звертається за захистом своїх порушених прав або охоронюваних законом інтересів.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, а за вказаних обставин для судового розгляду позивачем не визначені ні суть позовних вимог, ні їх правові підстави, що позбавляє можливості з'ясувати предмет спору та межі доказування.
Тому, оскільки відповідно до ст. 15 цього ж Кодексу суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають саме з правових відносин: цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових, а не з будь-яких суспільних зв'язків, то зазначення вказаних вище обставин за нормами ст. 119 ЦПК України є передумовою відкриття провадження у справі.
Також згідно з чинним законодавством зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину позову щодо порушення прав позивача відповідачем, є обов'язковими для особи, яка пред'являє позов, оскільки без зазначення доказів, що підтверджують вимоги, суд не може здійснити підготовку справи до розгляду та належним чином провести судове засідання.
Виходячи з вищенаведеного, позивачу необхідно викласти вимоги та обставини як правові підстави в обґрунтування пред'явлених позовних вимог, виходячи з правовідносин, що склалися між сторонами, зазначивши, які його права, свободи чи інтереси були порушені, яким чином передбачені шляхи їх поновлення, чим визначений той засіб захисту права, який він просить застосувати, з посиланням на докази в підтвердження кожної обставини на обґрунтування заявлених вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених у ст.ст. 119, 120 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків.
Керуючись ст.ст. 119-121 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Карабчука Руслана Володимировича - директора тролейбусного депо №2 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і моральної шкоди залишити без руху, надавши строк для виправлення недоліків, який не може перевищувати 5 днів з дня отримання позивачем ухвали, шляхом подачі нової позовної заяви з урахуванням вимог, викладених в ухвалі.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: