Справа № 2-3507/14
760/9020/14-ц
05 травня 2014 року суддя Солом'янського районного суду м. Києва Калініченко О.Б., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки в натурі із спільної часткової власності,-
Позивач 28.04.2014 року звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив виділити в натурі йому 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 які станом на 04.03.2005 року складались з приміщень: 1-й поверх, квартира №2, що складається з : 2.1 - коридор (2,1 кв. м), 2.2 - жила (20,0 кв. м), 2.3 - жила (20,0 кв. м), 2.4 - кухня (11,2 кв. м), всього по квартирі №2 - 44,9 кв. м; 1-й поверх, квартира №3, що складається з: І - тамбур (3,1 кв. м), 3.1. - кухня ( 8,2 кв. м), 3.2. - коридор (9,3 кв. м), 3.3. - жила (14 кв. м), всього по квартирі №3 - 24,6 кв. м; а також виділити в натурі відповідачці ОСОБА_2 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 а саме: 1-й поверх, квартира №1, що складається з: 1.1 - веранда (11 кв. м), 1.2 - кухня (6,1 кв. м), 1.3 - жила (17,5 кв. м), 1.4 - жила (7,8 кв. м), 1.5 - комора (3,4 кв. м), всього по квартирі №1 - 45,8 кв. м.
Так, відповідно до чинного законодавства України позовна заява є процесуальним документом, який повинен містити в собі: найменування позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий; зміст позовних вимог; ціну позову щодо вимог майнового характеру;чіткий виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги із зазначенням фактів та посиланням на докази, що підтверджують кожну обставину або наявність підстав для звільнення від доказування.
Тобто в позовній заяві має містись посилання, зокрема, на те, до кого пред'явлений позов; що саме вимагає позивач (предмет позову); обставини, на яких ґрунтується вимога (матеріально-правова підстава позову); зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину.
Таким чином, на цій стадії цивільного процесу позивач зобов'язаний виконувати вимоги щодо доведення певного кола фактів, що мають процесуальне значення, для підтвердження наявності права на пред'явлення позову та дотримання процесуального порядку його пред'явлення.
Вивченням матеріалів позовної заяви, встановлено, що даний позов не відповідає вимогам ст.119 ЦПК України, оскільки в позовній заяві не викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги виділ частки в натурі із спільної часткової власності до відповідача, тобто ті юридично значимі факти, на основі яких звертається до суду та обґрунтовує свої вимоги відповідно до норм матеріального права, що поширюються на спірні правовідносини, з зазначенням доказів в підтвердження обґрунтування заявлених вимог або наявність підстав для звільнення від доказування.
Так, звертаючись з позовом, позивач вказує на набуття ним права власності на 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 24.06.2005 року, яким за ним визнано право власності на 1/3 частину зазначеного будинку в порядку спадкування за заповітом, а також на підставі рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20.02.2006 року, яким за ним визнано право власності на 1/3 частину зазначеного будинку за набувальною давністю.
Виходячи з цього, позивач зазначає, що 2/3 частини будинку, що належать йому на праві власності, загальною площею житлового будинку без врахування самочинного будівництва (квартири №4) 125.3 кв. м, яке не було введено в експлуатацію на той час, відповідно до технічного паспорту станом на 04.03.2005 року, складає 83,53 кв. м, а 1/3 частина будинку, яка належить відповідачці, - 41,7 кв. м.
Проте, як вбачається з даних технічного паспорту станом на 04.03.2005 року, викладені позивачем обставини щодо технічних характеристик частин будинку, які введені в експлуатацію, та які позивач просить виділити в натурі, не тільки квартира №4 значиться як самовільне будівництво, а й частина приміщень, які позивач просить виділити йому в натурі, значиться як самовільно збудоване чи перебудоване або не відповідає зареєстрованій площі приміщень, що в свою чергу свідчить про відсутність документації про введення їх в експлуатацію та відповідну реєстрацію.
Виходячи зі змісту ч. 1, 2 ст. 331, ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності. З такого ж моменту виникає право власності на перероблену річ, створену з використанням іншої речі (матеріалу).
Таким чином, позивачем не визначені підстави та повноваження суду для розгляду вимоги про виділ частки в натурі із спільної часткової власності, що включає в себе частину приміщень будинку, які в установленим чином порядку не зареєстровані за сторонами, враховуючи, що суд не вправі перебирати на себе повноваження компетентного реєстраційного органу та виконувати функції інших органів, на які покладено обов'язок оцінити готовність об'єкта будівництва до експлуатації.
За таких обставин вбачається, що позивач не викладає обставин в обґрунтування вимоги щодо виділу визначеного ним переліку приміщень - майна, право власності на яке у сторін не підтверджено.
До того ж, постановою Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», роз'яснено, що при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам слід мати на увазі, що це можливо, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним входом (квартиру), та виділ також може мати місце за наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовану квартиру.
Між тим, слід зазначити, що перепланування та переобладнання приміщень будинку у відповідності до норм ст.152 ЖК України можливе лише за наявності дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів за результатами висновку комісії, яка складається зі спеціалістів по будівництву, протипожежної, санітарної та інших служб, що в свою чергу проводиться на підставі звернення громадянина, на праві власності якому належить приміщення.
Таким чином, в поданій позовній заяві не викладені обставини, якими позивач обґрунтовує своє право вимоги та правові підстави звернення відповідно до норм матеріального права, а тому не визначено характер позову та не окреслено його предмет, який би характеризував те, на що спрямований позов, тобто саме, які права позивача порушені, якими правовими нормами вони регулюються та чим передбачений такий шлях поновлення і яких саме порушених прав позивача, враховуючи, що ст.16 ЦК України визначений перелік способів захисту порушених прав та інтересів осіб, а право на звернення до суду відповідно до ст.4 ЦПК України притаманне лише особі, яка звертається за захистом своїх порушених прав або охоронюваних законом інтересів.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, а за вказаних обставин для судового розгляду позивачем не визначені ні суть позовних вимог, ні їх правові підстави, що позбавляє можливості з'ясувати предмет спору та межі доказування.
Тому, оскільки відповідно до ст. 15 цього ж Кодексу суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають саме з правових відносин: цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових, а не з будь-яких суспільних зв'язків, то зазначення вказаних вище обставин за нормами ст. 119 ЦПК України є передумовою відкриття провадження у справі.
Також згідно з чинним законодавством зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину позову щодо порушення прав позивача є обов'язковими для особи, яка пред'являє позов, оскільки без зазначення доказів, що підтверджують вимоги, суд не може здійснити підготовку справи до розгляду та належним чином провести судове засідання.
Крім того, відповідно до ч.5 ст.119 ЦПК України до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.
Вивченням матеріалів позовної заяви, встановлено, що позов не відповідає вимогам ст. 119 ЦПК України, оскільки позивачем не зазначено ціну позову заявлених ним вимог, які мають майновий характер. Крім того, позивачем не додано доказів сплати судового збору, що підтверджується складеним атом від 28.04.202014 року №107 про не виявлення квитанції про сплату судового збору під час розкриття конверту..
Так, згідно з ч.1 ст.4 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст.4 «Про судовий збір» за подання позовної заяви майнового характеру судовий збір сплачується за ставкою - 1 відсоток від ціни позови, але не менше 0,2 розмір мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів заробітної плати.
З огляду на заявлені позивачем вимоги майнового характеру, судовий збір має бути сплачений відповідно до вимог ЗУ «Про судовий збір» з врахуванням встановленого ЗУ «Про бюджет України на 2014 рік» розміру мінімальної заробітної плати, що з 01.01.2014 року складає 1218 грн.
Таким чином, за подання до суду позовної заяви майнового характеру, позивач має визначити ціну позову з викладом обставин, з яких він виходив визначаючи його розмір, а також сплатити судових збір з урахуванням 1% від ціни позову, але не менше 0,2 розмір мінімальної заробітної плати, що складає 243,60 грн.
Виходячи з вищенаведеного, позивачу необхідно у відповідності до вимог ЗУ «Про судовий збір» з урахуванням предмету та ціни позову сплати судовий збір та надати докази на підтвердження сплати, а також викласти обставини в обґрунтування пред'явлених позовних вимог, виходячи з правовідносин, що склалися між сторонами, та зазначивши, які його права, свободи чи інтереси були порушені та ким саме, яким чином передбачені шляхи їх поновлення, чим визначений той засіб захисту права, який він просить застосувати, з посиланням на обставини як правові підстави, а також на докази в підтвердження кожної обставини в обґрунтування позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЦПК України суддя, встановивши, що заяву подано без додержання вимог, встановлених у статтях 119 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для усунення недоліків.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 119, 121 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки в натурі із спільної часткової власності залишити без руху, надавши строк для виправлення недоліків, який не може перевищувати 5 днів з дня отримання позивачем ухвали, шляхом подачі позовної заяви з урахуванням вимог, викладених в ухвалі.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: