Справа № 2-5197/15
760/11697/15-ц
26 червня 2015 року суддя Солом'янського районного суду м. Києва Калініченко О.Б., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору недійсним з моменту вчинення, внаслідок його фіктивності без застосування наслідків,-
Позивач 10.06.2015 року звернувся з позовною заявою, в якій просив визнати договір купівлі-продажу частини частки (75%) в статутному капіталі ТОВ «НАЛВУР» від 03.04.2012 року, укладений між ним та відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_3, недійсним з моменту вчинення, внаслідок його фіктивності без застосування наслідків.
Відповідно до чинного законодавства України позовна заява є процесуальним документом, який повинен містити в собі, зокрема, зміст позовних вимог; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину або наявність підстав для звільнення від доказування.
Тобто в позовній заяві має містись посилання, зокрема, на те, до кого пред'явлений позов; що саме вимагає позивач (предмет позову); обставини, на яких ґрунтується вимога (матеріально-правова підстава позову); зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину. А у разі пред'явлення позову про захист прав споживачів відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів» у заяві має бути викладено, яке саме право споживача порушено, коли і в чому це виявилося, способи захисту, яких суд може вжити, тощо.
Таким чином, на цій стадії цивільного процесу позивач зобов'язаний виконувати вимоги щодо доведення певного кола фактів, що мають процесуальне значення, для підтвердження наявності права на пред'явлення позову та дотримання процесуального порядку його пред'явлення.
Вивченням матеріалів позовної заяви, встановлено, що даний позов не відповідає вимогам ст.119 ЦПК України, оскільки в позовній заяві не викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним, тобто ті юридично значимі факти відповідно до норм матеріального права, що поширюються на спірні правовідносини, на основі яких він обґрунтовує свої вимоги, з викладенням обставин щодо порушеного права позивача, із зазначенням доказів в підтвердження обґрунтування заявлених вимог або наявність підстав для звільнення від доказування, оскільки в змісті позовної заяви не зазначено, в чому полягає порушення його прав і яких саме, всупереч яким нормативним актам, внаслідок яких саме дій та з якими правовими наслідками.
Крім того, відповідно до частини першої статті 215 ЦК та роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.
Разом з тим, позивачем не зазначено обставин, на підставі яких при укладенні договору купівлі-продажу було порушено вимоги чинного законодавства, які б могли слугувати підставою для визнання його недійсним,.
Також позивач, не заперечуючи можливість пропуску ним строку позовної давності, просив поновити його з поважних причин, не вказуючи цих причин, які б могли бути визнані поважними.
Таким чином, в поданій позовній заяві не викладені обставини, якими позивач обґрунтовує своє право вимоги відповідно до норм матеріального права, а тому не визначено характер позову та не окреслено його предмет, який би характеризував те, на що спрямований позов, тобто, які саме права позивача порушені, який характер мають правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачами з приводу даного спору, якими правовими нормами вони регулюються та чим передбачений такий шлях поновлення, враховуючи, що ст.16 ЦК України визначений перелік способів захисту порушених прав та інтересів осіб, а право на звернення до суду відповідно до ст.4 ЦПК України притаманне лише особі, яка звертається за захистом своїх порушених прав або охоронюваних законом інтересів.
Крім того, даний позов не відповідає вимогам ч. 5 ст.119 ЦПК України, оскільки позивачем не надано документ, що підтверджує сплату судового збору, який мав бути сплачений відповідно до вимог ЗУ «Про судовий збір».
Так, позивач посилається на положення ст.22 ЗУ «Про захист прав споживачів» як на підставу звільнення від сплати судового збору за подання даного позову. При цьому позивачем не викладені обставини, щодо порушення прав, гарантованих йому саме як споживачу в розумінні ЗУ «Про захист прав споживачів», коли і в чому це виявилось, із зазначенням доказів в підтвердження обґрунтування заявлених вимог доказів або наявність підстав для звільнення від доказування, в змісті позовної заяви не зазначено, в чому полягає порушення його прав саме як споживача, і яких саме, всупереч яким нормативним актам, внаслідок яких саме дій та з якими правовими наслідками.
Між тим, зі змісту позовної заяви вбачається, що спір між сторонами виник з договірних правовідносин.
Так, відповідно до п. 1 ч.1 ст.4 «Про судовий збір» за подання позовної заяви немайнового характеру судовий збір сплачується за ставкою - 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, а за подання позовної заяви майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року в якому відповідно заява подається до суду.
Отже, позивачу необхідно у відповідності до вимог ЗУ «Про судовий збір» з урахуванням предмету поданої позовної заяви сплати судовий збір або викласти обставини, які звільняють від його сплати.
Таким чином, в поданій позовній заяві не викладені обставини, якими позивач обґрунтовує своє право вимоги відповідно до норм матеріального права, а тому не визначено характер позову та не окреслено його предмет, який би характеризував те, на що спрямований позов, тобто, які саме права позивача порушені, який характер мають правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачами з приводу даного спору, якими правовими нормами вони регулюються та чим передбачений такий шлях поновлення, враховуючи, що ст.16 ЦК України визначений перелік способів захисту порушених прав та інтересів осіб, а право на звернення до суду відповідно до ст.4 ЦПК України притаманне лише особі, яка звертається за захистом своїх порушених прав або охоронюваних законом інтересів.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, а за вказаних обставин для судового розгляду позивачем не визначені ні суть позовних вимог, ні їх правові підстави, що позбавляє можливості з'ясувати предмет спору та межі доказування.
Тому, оскільки відповідно до ст. 15 цього ж Кодексу суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають саме з правових відносин: цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових, а не з будь-яких суспільних зв'язків, то зазначення вказаних вище обставин за нормами ст. 119 ЦПК України є передумовою відкриття провадження у справі.
За таких обставин в силу ч.1 ст. 121 ЦПК України вважаю за необхідне позовну заяву залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення вказаних недоліків.
Керуючись ст.ст. 119-121 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору недійсним з моменту вчинення, внаслідок його фіктивності без застосування наслідків залишити без руху, надавши строк для виправлення недоліків, який не може перевищувати 5 днів з дня отримання позивачем ухвали, шляхом подачі нової позовної заяви з урахуванням вимог, викладених в ухвалі.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: