Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" серпня 2015 р.Справа № 922/3562/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
при секретарі судового засідання Лобову Р.М.
розглянувши справу
за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків
про стягнення коштів в розмірі 22335,82 грн.
за участю представників сторін:
Представник позивача - Яновська В.С., дов. від 28.05.2010р.;
Відповідач - не з'явився.
Позивач - Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі", м. Харків, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків, про стягнення заборгованості за договором № 2124 від 01.01.2002р. про постачання теплової енергії, за період з листопада 2014р. по квітень 2015р. у розмірі 22335,82 грн. (з яких: 15000,00 грн. -сума основного боргу, 4365,66 грн. - інфляційні втрати, 158,36 грн. - 3% річних, 2811,80 грн. - пеня). Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.
Ухвалою господарського суду від 22.06.2015р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06.07.2015р. о 10:30 год.
Ухвалою господарського суду від 21.07.2015р. продовжено строк розгляду даного спору за межами двомісячного строку до 02.09.2015р. Розгляд справи відкладено на 25.08.2015 р. об 11:45 год.
У судовому засіданні 25.08.2015р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.
У призначене судове засідання 25.08.2015р. відповідач не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав, заборгованість не спростував. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином за адресою, зазначеною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, про що свідчать відмітки про направлення ухвал суду про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи, які направлялись на адресу відповідача. Як свідчать матеріали справи, ухвали суду повернулись на адресу господарського суду з відміткою відділення зв'язку "за закінченням терміну зберігання".
У постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначає, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Таким чином, суд вважає, що відповідач -Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.
Присутній в судовому засіданні 25.08.2015р. представник позивача вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі відповідача, пояснив, що ним надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд, згідно ст. 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.
Між Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" (теплопостачальна організація) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (споживач) було укладено договір постачання теплової енергії від 01.01.2002 р. № 2124, згідно умов якого теплопостачальна організація бере на себе зобов"язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов"язаний оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором. Теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору в гарячій воді на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; кондиціювання повітря - по мірі необхідності, технологічні потреби - відповідно з виробничою програмою.
Пунктом 5.3. договору встановлено, що споживач, що має прилади обліку, щомісячно подає до енергопостачальної організації звіт про фактичне споживання теплової енергії, в терміни, передбачені в додатку 1 до договору.
Згідно з п. 6.1. договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій формі, відповідно до встановлених тарифів. Розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт на відпуск-получення теплової енергії.
Пунктом 6.3 договору визначено, що споживач за 10 днів до потачку розрахункового періоду сплачує теплопостачальній організації попередню оплату вартості, необхідного обсягу теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду. Якщо споживач розраховується за показниками приладів обліку, при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлену та сплачену до початку розрахункового періоду, це перевищення окремо оплачується споживачем не пізніше 25 числа поточного місяця.
Відповідно до п. 7.2.3. договору, у разі несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію, нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ належної до сплати суми за кожен день прострочення.
Позивач свої зобов'язання за даним договором виконав у повному обсязі, здійснив відпуск теплової енергії відповідачу та направив на його адресу рахунки на оплату спожитої теплової енергії.
Факт підключення та відключення споживача підтверджується актами № 176/771 від 25.10.2014р., 176/1988 від 14.04.2015р.
Факт споживання відповідачем теплової енергії підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт за спожиту відповідачем теплову енергію, яка надавалась за адресою: м. Харків, пр. Дзюби, 4, за період з жовтня 2014р. по квітень 2015р.: № 17600-1098 від 31.10.2014р. на суму 409,78 грн., № 17600-1098 від 30.11..2014р. на суму 2096,76 грн., № 17600-1098 від 31.12.2014р. на суму 2841,58 грн., № 17600-1098 від 31.01.2015р. на суму 3277,68 грн., № 17600-1098 від 28.02.2015р. на суму 3091,82 грн., № 17600-1098 від 31.03.2015р. на суму 2710,25 грн., № 17600-1098 від 30.04.2015р. на суму 1578,08 грн.
Як слідує з матеріалів справи, за період з жовтня 2014р. по квітень 2015р., у відповідача виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 17.06.2015 р., становить 15000,00 грн.
Враховуючи невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 2124 від 01.01.2014р., щодо вчасної сплати за отриману теплову енергію, позивач звернувся до господарського суду із позовом про стягнення на свою користь зазначеної суми боргу, а також інфляційних втрат в розмірі 4365,66 грн., 3% річних в розмірі 158,36 грн., пені в розмірі 2811,80 грн.
Після звернення позивача з даним позовом до суду, 30.06.2015р. відповідачем була здійснена часткова оплата за спожиту теплову енергію в розмірі 1000,00 грн.
Таким чином, залишок заборгованості відповідача за отриману теплову енергію за період з жовтня 2014р. по квітень 2015р. складає 14000,00 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В статті 275 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується, а згідно ч. 7 цієї статті оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Приймаючи до уваги, що відповідач не виконав передбачені договором зобов'язання по сплаті грошових коштів за спожиту теплову енергію у визначений строк, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором від 01.01.2002р.
Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.
Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суми боргу за договором про постачання теплової енергії від 01.01.2002р. сумі 14000,00 грн., суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 14000,00 грн. заборгованості належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.
В частині стягнення 1000,00 грн. суд припиняє провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині.
Згідно з п. 7.2.3 Договору у разі несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від належної до сплати суми за кожний день прострочення.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Позивачем до матеріалів справи наданий розрахунок пені, з якого вбачається, що позивачем нарахована пеня в загальному розмірі 2811,80 грн.
Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом перевірений наданий позивачем розрахунок пені та встановлено, що на заборгованість в сумі 1500,59 грн. за жовтень 2014р., позивачем нарахована пеня за період понад 6 місяців, в іншій частині, розрахунок відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства.
Таким чином, здійснивши перерахунок пені на заборгованість відповідача за жовтень 2014р. за 6 місяців, вірним є нарахування пені за період з жовтня 2014р. по квітень 2015р. в загальному розмірі 2757,53 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача, в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 54,27 грн. суд відмовляє, як необґрунтовано нарахованої.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем до матеріалів справи наданий розрахунок інфляційних втрат, відповідно до якого нараховані інфляційні втрати в сумі 4365,66 грн., а також наданий розрахунок 3% річних, згідно з яким нараховані річні складають загальну суму 158,36 грн.
Судом перевірені надані розрахунки, які відповідають умовам Договору та вимогам чинного законодавства, в зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 4365,66 грн. та 3% річних у сумі 158,36 грн. нормативно та документально обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, оскільки даний спір доведено до суду з вини відповідача, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним позовним вимогам.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1, 12, 22, 32-34, 43, 44, 49, 75, п. 1-1 ч.1 ст. 80, ст. ст. 82-85 ГПК України, суд, -
У задоволенні позову відмовити частково.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (61010, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11, р/р 260333012313 в ВАТ "Державний ощадний банк України" м. Харкова МФО 351823, код 31557119) заборгованість за спожиту теплову енергію за листопад 2014р. - квітень 2015р. у сумі 14000,00 грн., пеню в сумі 2757,53 грн., інфляційні втрати в сумі 4365,66 грн., 3% річних у сумі 158,36 грн., витрати зі сплати судового збору в сумі 1822,56 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення основної заборгованості в сумі 1000,00 грн. провадження у справі припинити.
Повне рішення складено 31.08.2015 р.
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/3562/15