ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
25.08.2015Справа №910/18203/15
Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон»
до Публічного акціонерного товариства «БАНК ФОРУМ»
про визнання договору недійсним
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явились;
відповідача: Патенок А.В. (довіреність № 10/00-60 від 16.06.2015 року),
15.07.2015 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон» (далі - позивач) до публічного акціонерного товариства «БАНК ФОРУМ» (далі - відповідач) про визнання договору недійсним.
В обґрунтування позовних вимог позивач пояснив, що вважає кредитний договір № 0011/11/26-KL від 06.06.2011 року (далі - кредитний договір) таким, що укладений з порушенням вимог ч. 3 ст. 207 Цивільного кодексу України, оскільки договір про внесення змін № 3 до кредитного договору № 0011/11/26-KL від 06.06.2011 року, укладений сторонами 24.04.2013 року (далі - договір про внесення змін), був підписаний не особисто Березовським Є.М., який обіймає посаду генерального директора підприємства позивача, а за допомогою факсимільного відтворення його підпису, що не передбачено умовами кредитного договору.
У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду, просив визнати недійсним кредитний договір № 0011/11/26KL від 06.06.2011 року (в редакції договору про внесення змін № 3 від 24.04.2013 року).
Провадження у справі порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2015 року, розгляд справи призначено на 11.08.2015 року.
07.08.2015 року через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом було задоволено. Крім того, представником відповідача був поданий відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти тверджень позивача про те, що договір про внесення змін підписаний за допомогою факсимільного відтворення підпису Березовського Є.М., просив суд в задоволенні позову відмовити.
11.08.2015 року в судовому засіданні представник відповідача надав пояснення по суті справи, проти задоволення позовних вимог заперечував. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, вимог ухвали суду від 16.07.2015 року не виконав.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2015 року, на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 25.08.2015 року.
19.08.2015 року через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких останній зазначив, що позивач не вперше намагається визнати недійсним кредитний договір. Звертаючись до суду з тим же предметом позову, проте з інших підстав, позивач, на думку відповідача, намагається уникнути виконання зобов'язань, взятих на себе згідно з умовами спірного кредитного договору.
25.08.2015 року від представника позивача через загальний відділ діловодства суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з участю останнього в судовому засіданні по іншій справі, розгляд якої також призначено на 25.08.2015 року. На підтвердження викладеного представником позивача була надана копія ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.08.2015 року по справі № 814/2554/15.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Зважаючи на те, що необхідність витребування нових доказів, зокрема, від позивача відсутня, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, а неявка представника позивача не перешкоджає вирішенню спору по суті, в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, поданого представником позивача, судом було відмолено.
В судовому засіданні 25.08.2015 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Вивчивши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, заслухавши пояснення повноважного представника відповідача, судом встановлено наступне:
06.06.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон» (далі - позивач) та публічним акціонерним товариством «БАНК ФОРУМ» (далі - відповідач) був укладений кредитний договір № 0011/11/26-KL (далі - кредитний договір).
Пунктом 1.1 кредитного договору передбачено, що цей договір регулює надання фінансування клієнту (позивачу) банком (відповідачем) та відповідні взаємовідносини сторін.
Згідно з п. 2.2 кредитного договору, граничний розмір кредиту за договором (кредитний ліміт) складає 55 000 000,00 (п'ятдесят п'ять мільйонів) гривень 00 копійок. Кредитний ліміт встановлюється у гривні (далі - валюта ліміту). Вибірки здійснюються у гривні (далі - валюта вибірки).
В подальшому сторонами неодноразово змінювались умови кредитного договору шляхом укладення договорів про внесення змін.
Так, зокрема, 09.06.2011 року сторонами був укладений договір про внесення змін № 1 до кредитного договору № 0011/11/26-KL від 06.06.2011 року, 28.05.2012 року - договір про внесення змін № 2 до кредитного договору № 0011/11/26-KL від 06.06.2011 року, 24.04.2013 року - договір про внесення змін № 3 до кредитного договору № 0011/11/26-KL від 06.06.2011 року (далі - договір про внесення змін № 3), 30.07.2013 року - договір про внесення змін № 4 до кредитного договору № 0011/11/26-KL від 06.06.2011 року, 30.09.2013 року - договір про внесення змін № 5 до кредитного договору № 0011/11/26-KL від 06.06.2011 року, 10.02.2014 року - договір про внесення змін № 6 до кредитного договору № 0011/11/26-KL від 06.06.2011 року (далі - договори про внесення змін).
Згідно з умовами договору про внесення змін № 3, сторони погодились викласти п. 1.1 кредитного договору в наступній редакції: кредитор (відповідач), на умовах, визначених цим договором, відкриває відновлювальну кредитну лінію, в рамках якої надає позичальнику (позивачу) кредитні кошти (надалі - «кредит») окремими частинами, надалі - «вибірки», на засадах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, в межах визначеної цим договором (п.1.2.) граничної суми коштів (надалі за тексом - «кредитний ліміт»), а позичальник зобов'язується вчасно погашати кредитору заборгованість за кредитом, а також сплачувати на користь кредитора проценти та комісії в розмірі, в строки (терміни) та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 1.2 договору про внесення змін № 3, протягом всього періоду дії цього договору максимальна заборгованість позичальника (позивача) не може перевищувати кредитний ліміт в сумі 55 000 000 (п'ятдесят п'ять мільйонів) гривень 00 копійок.
Пунктом 1.4 договору про внесення змін передбачено № 3, що кінцевий термін, до настання якого (включно) здійснюється надання кредиту та має бути повністю погашена заборгованість за кредитом, встановлюється « 23» квітня 2014 року (двадцять трете квітня дві тисячі чотирнадцятого року), включно.
Позивач вважає кредитний договір таким, що укладений з порушенням вимог ч. 3 ст. 207 Цивільного кодексу України, оскільки договір про внесення змін № 3, укладений сторонами 24.04.2013 року, був підписаний не особисто Березовським Є.М., який обіймає посаду генерального директора підприємства позивача, а за допомогою факсимільного відтворення його підпису, що не передбачено умовами кредитного договору.
У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду, просив визнати недійсним кредитний договір № 0011/11/26KL від 06.06.2011 року (в редакції договору про внесення змін № 3 від 24.04.2013 року).
07.08.2015 року представником відповідача був поданий відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти тверджень позивача про те, що договір про внесення змін № 3 підписаний за допомогою факсимільного відтворення підпису Березовського Є.М.
Також, 19.08.2015 року від представника відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких останній зазначив, що позивач не вперше намагається визнати недійсним спірний кредитний договір.
Так, 11.03.2015 року Господарським судом м. Києва було винесено рішення у справі № 910/20885/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон» до публічного акціонерного товариства «БАНК ФОРУМ» про визнання недійсним кредитного договору, яким в задоволенні позовних вимог про визнання кредитного договору № 0011/11/26-KL від 06.06.2011 року недійсним судом відмовлено. Вказане рішення Господарським судом м. Києва було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 року в справі № 910/20885/14.
Відповідач вважає, що звертаючись до суду з тим же предметом позову, проте з інших підстав, позивач, намагається уникнути виконання зобов'язань, взятих на себе згідно з умовами спірного кредитного договору.
Частиною 2 ст. 345 Господарського кодексу України встановлено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 року, не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).
Частиною 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Представники сторін у письмових заявах та поясненнях, поданих до суду, або надаючи пояснення по суті справи в судових засіданнях, факту вчинення правочинів (спірних кредитного договору та договору про внесення змін № 3) не заперечували, суд не має сумнівів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Відтак, суд дійшов висновку про те, що спірний правочин (кредитний договір) було вчинено у момент його підписання сторонами та скріплення його печатками господарських товариств - 06.06.2011 року, а спірний правочин (договір про внесення змін № 3) було вчинено у момент його підписання сторонами та скріплення його печатками господарських товариств - 24.04.2013 року.
Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Часиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 3 ст. 207 Цивільного кодексу України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Судом встановлено, що умовами кредитного договору, а також договорами про внесення змін до нього не передбачена можливість підписання спірного договору або договорів про внесення змін до нього за допомогою факсимільного відтворення підписів повноважних представників сторін.
Разом з тим, як вбачається з ухвали Господарського суду м. Києва від 11.08.2015 року, представник відповідача в судовому засіданні надав суду оригінал спірної угоди від 24.04.2013 року № 3 для огляду. Судом оглянуто вказану угоду та встановлено, що підпис позивача на угоді вчинено власноруч.
Відтак, доводи позивача спростовуються, за заявленою вимогою та її правовими підставами позивачем не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача щодо визнання недійсним кредитного договору № 0011/11/26KL від 06.06.2011 року (в редакції договору про внесення змін № 3 від 24.04.2013 року) безпідставна, необґрунтована та задоволенню не підлягає.
Щодо розподілу господарських витрат суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з огляду на те, що позов задоволенню не підлягає, суд вважає за необхідне покласти судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру на позивача. Розмір судового збору становить 1 218,00 грн, що становить 1 розмір мінімальної заробітної плати. Наведене узгоджується з приписами п. 2.2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 33, 34, 43, 44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 31 серпня 2015 року.
Cуддя Я.А. Карабань