ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.08.2015Справа №910/14847/15
позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТРЕНЕРГОМАШ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтерпідшипник"
про стягнення 258 479,69 грн.
Суддя Полякова К.В.
Представники сторін:
від позивача: Біляєва О.В. (дов.№0382 від 06.07.2015)
від відповідача: Крилов А.В. (дов.№б/н від 01.07.2015)
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТРЕНЕРГОМАШ" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтерпідшипник" про стягнення 258 479,69 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2015 порушено провадження у справі № 910/14847/15 та призначено її розгляд на 07.07.2015 року.
15.06.2015 від позивача через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
03.07.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи по справі та від відповідача надійшов відзив на позов також із додатковими документами.
За наслідками розгляду справи 07.07.2015 суд виніс ухвалу про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів, у задоволення клопотання представника позивача, та відкладення розгляду справи на 20.08.2015 року.
19.08.2015 від позивача через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва надійшли письмові заперечення на відзив.
У судовому засіданні 20.08.2015 представник позивач надав усні пояснення по суті спору та підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
23.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Центренергомаш" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім «Інтерпідшипник" (постачальник) укладено Договір №068/КР (далі - Договір), відповідно до умов п.1.1 якого постачальник зобов'язується передавати у власність Покупцю товар, а Покупець прийняти у власність та сплатити за товар грошову суму в порядку та на умовах, визначених Договором
Кількість, номенклатура продукції вказуються в додатках специфікаціях до цього Договору, які є невід'ємною частиною (п.2.1.Договору).
У розділах 3 та 4 Договору зазначено, що умови, терміни, ціна та порядок оплати товару визначається у специфікаціях.
На виконання вимог п.2.1. Договору, 23.10.2014 сторонами підписано Специфікацію №1 до договору, відповідно до якої постачальник передає, а покупець приймає і оплачує товар (ланцюг) на загальну вартість 1200000,00 грн.
Термін поставки становить 90 календарних днів з моменту першої передоплати із можливістю дострокової поставки. (п.4 Специфікації).
Пунктом 5 Специфікації сторони погодили, що передплата в розмірі 100000,00 грн. в т.ч. ПДВ 16666,67 грн. перераховується на розрахунковий рахунок постачальника в строк до 24 жовтня 2014 року включно.
Передплата в розмірі 300000,00 грн. в т.ч. 50000,00 грн. перераховується на розрахунковий рахунок постачальника в строк до 04 листопада 2014 року включно.
Передплата в розмірі 250000,00 грн. в т.ч. 41666,67 грн. перераховується на розрахунковий рахунок постачальника в строк до 04 грудня 2014 року включно.
В разі порушення покупцем строків перерахування передплат термін поставки продукції може бути подовжений на відповідну кількість днів.
Остаточний розрахунок у розмірі 550000,00 грн. в т.ч. ПДВ 91666,66 грн. покупець перераховує на розрахунковий рахунок постачальника протягом 20-ти банківських днів з дати поставки продукції та надання документів на продукцію згідно п.6.3.
За умовами п.7 Специфікації, датою поставки вважається дата, зазначена в товаротранспортній та/або видатковій накладній з відміткою покупця про отримання продукції.
Так, на виконання погоджених сторонами умов Специфікації, позивач перерахував на розрахунковий рахунок постачальника (відповідача) грошові кошти розміром 100000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №771 від 23.10.2014 року, надалі 300000,00 грн., відповідно до платіжного доручення №751 від 03.11.2014, та 250000,00 грн., згідно платіжного доручення №778 від 05.12.2014 року.
Відповідач, натомість, поставку товару так і не здійснив, що спричинило направлення позивачем відповідачу претензії №0164 від 17.03.2015 про повернення сплачених грошових коштів.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач повернення грошових коштів здійснив 18.03.2015 у розмірі 163370,00 грн. (відповідно до платіжного доручення №421 від 18.03.2015), надалі повернув 200000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №471 від 24.03.2015, 150000,00 грн. за платіжним дорученням №486 від 26.03.2015 та 136630,00 грн., згідно платіжного доручення №555 від 02.04.2015 року, тобто повернув грошові кошти у повному об'ємі.
Оскільки, повернення відповідачем грошових коштів відбувалось частинами та на протязі певного часу, позивач заявив до стягнення у межах даного позову також 66720,00 грн. пені, 96000,00 грн. неустойки та 95109,69 грн. інфляційних втрат.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначає, що у зв'язку із повним поверненням позивачу грошових коштів, зобов'язання між ними є припиненими, а нарахування інфляційних втрат не є правомірним з огляду на не грошовий характер зобов'язання. До того ж, загальний розмір нарахованих штрафних санкцій є значним у порівняні зі сплаченою сумою передплати, у зв'язку із чим відповідач просить їх розмір зменшити.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як встановлено судом, 23.10.2014 між сторонами укладено договір № 068/КР, який за своєю правовою природою є договором поставки.
Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Із матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав прийняті за Договором зобов'язання, та здійснив у встановлені Специфікацією строки передплату товару на загальну суму 650000,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями.
Проте відповідач у порушення зобов'язань, прийнятих за Договором, поставку товару не здійснив, та повернув за претензією позивача сплачені грошові кошти у повному обсязі 02.04.2015, що вбачається із відповідних платіжних доручень.
Пунктом 9 Специфікації до Договору сторони погодили, що в разі порушення термінів поставок продукції більше ніж на 15 календарних днів, покупець має право відмовитись від подальшого приймання та оплати продукції, а також вимагати повернення раніше сплачених сум, які постачальник зобов'язаний повернути протягом п'яти банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги покупця.
Пунктом 7.1.Договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання умов цього Договору, сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
За п.7.3.Договору, у разі порушення строків поставки, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,04% від вартості непоставленої в строк продукції за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді.
Відповідно до п.7.5.Договору, у разі порушення термінів чи обсягів поставок продукції, постачальник сплачує покупцеві неустойку в розмірі 8% від вартості не поставленої в строк продукції.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору, позивачем заявлено до стягнення також відповідні штрафні санкції, а саме 66720,00 грн. пені, 96000,00 грн. неустойки та 95109,69 грн. інфляційних втрат.
Разом з тим, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що враховуючи повернення позивачу станом на 02.04.2015 усієї суми передплати у розмірі 650000,00 грн., розмір нарахованої пені не є обґрунтованим та має становити 34560,00 грн. Також, відповідач просить зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій та відмовити позивачу у стягненні 95109,69 грн. інфляційних втрат, з огляду на не грошовий характер існуючих між сторонами зобов'язань.
Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Штрафні санкції це, зокрема, господарські санкції у виді грошової суми, та надає їх виключний перелік, а саме: неустойка, штраф, пеня.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
За п.7.3.Договору, у разі порушення строків поставки, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,04% від вартості непоставленої в строк продукції за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді.
Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням умов Договору та приписів ст. 232 Господарського кодексу України, з яким суд не погоджується щодо строків та відповідно й сум нарахування пені. Так, враховуючи повернення відповідачем грошових коштів 02.04.2015, суд вважає обґрунтованим період нарахування пені з 21.01.2015-02.04.2015 та суму пені розміром 34560,00 грн.
Разом з тим, частиною 4 статті 231 ГК України сторонам надано право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачити в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов"язання за договором, штрафу та пені, які є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності (постанова Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 06/5026/1052/2011).
Відповідно до п.7.5.Договору, у разі порушення термінів чи обсягів поставок продукції, постачальник сплачує покупцеві неустойку в розмірі 8% від вартості не поставленої в строк продукції.
Отже, фактично договором поставки передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати штрафу.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення неустойки (штрафу) у розмірі 8% підлягає задоволенню у сумі розміром 96000,00 грн.
Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 524 та 533 ЦК грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті). Така правова позиція підтверджується й практикою Верховного Суду України (постанова від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12).
Застосування судами частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача суми індексу інфляції та трьох процентів річних є помилковим, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку природного газу, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 ЦК України.
Вищевказана правова позиція міститься у постанові Вищого господарського суду України у справі №3-30гс13 від 15.10.2013 року.
Ураховуючи викладене вище, оскільки у даному випадку зобов'язання між сторонами не є грошовими, а зумовлюються невиконанням відповідачем договірних умов щодо поставки товару, то суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування приписів ст.625 ЦК України та нарахування інфляційних втрат, у зв'язку із чим відмовляє у задоволенні даної позовної вимоги.
Разом з тим, відповідач, посилаючись на положення ст. 233 Господарського кодексу України, у поданому відзиві на позов просив суд зменшити розмір штрафних санкцій, мотивуючи тим, що їх сума є значною у порівнянні із повернутою сумою попередньої оплати.
Пунктом 3.17.4 Постанови Вищого Господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причин (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
У зв'язку із наведеним, суд дійшов висновку про необґрунтованість викладених відповідачем підстав для зменшення нарахованих штрафних санкцій та відмовив у задоволенні даного прохання відповідача.
Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню частково.
Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача, пропорційно розміру, задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТРЕНЕРГОМАШ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтерпідшипник" про стягнення 258 479,69 грн. - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтерпідшипник" (01033, місто Київ, вулиця Паньківська, будинок 6а; ідентифікаційний код 34181697) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТРЕНЕРГОМАШ" (03164, місто Київ, вулиця Генерала Наумова, будинок 3; ідентифікаційний код 37395397) 34560 (тридцять чотири тисячі п'ятсот шістдесят) гривень 00 копійок пені, 96000 (дев'яносто шість тисяч) гривень 00 копійок неустойки у вигляді штрафу та 2611 (дві тисячі шістсот одинадцять) гривень 20 копійок витрат зі сплати судового збору.
У іншій частині позову відмовити.
Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 20.08.2015 року.
Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.
Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
та підписано 25.08.2015 року
Суддя К.В. Полякова